— І не кажи мені, що ти чесний. Я знаю, ти обманював мене з тією росіянкою!
— То було зовсім випадково...— розгублено мовив він, не в змозі збагнути, що відбувається.
— .Ти просто негідник! Чесності в тобі ні крихти. Ханжа! Де твої моральні принципи?..
— З Бонні!..— й досі не вірив він, а потім раптом відчув шалену ненависть та біль, ніби від глибокої рани.
— Тепер я хоч можу піти від тебе,— плакала Джо.— Жити з тобою нема більше сили. "
— Стривай...
— Що, може, хочеш, щоб я залишилась?— зневажливо кинула вона.— Глянь на свою пику. Ґидко, еге ж? Так тобі й треба. Припаймні по будеш мене тримати. Я скільки разів попереджала, що* піду. Тепер край! Ніякі клятви не допоможуть.
Він пішов із спальні, намагаючись ні про що не думати. Та в голові було ясно. Він розумів: Джо навіть пе уявляє собі, що наробила своїм зізнанням,— так той, хто накладав на себе руки, пе тямить, що| повернення до життя більше не буде. Вона не розуміє, що немає вороття.
— Господи!— шепотів він.—* Що ж мені робити? Що тепер буде З ДІТЬМИ? :
Уявляти собі Джо в обіймах Бонні було для нього все одно, що бачити її мертвою.
Спускаючись сходами, він чув її плач і все-таки надяг піджак, акуратно застебнув його й попрямував до хвіртки. Фіджеві, який радісно повискував, наказав: "Ні, тобі зі мною не можна!"—й зачинив, хвіртку перед самим носом собаки. Боляче муляла думка: яке шаленство штовхало його доводити і себе, і її до крайнощів, що зруйнували їхнє життя?
Він не сумнівався — це вже кінець, кінець усьому, що вони пережили разом.
Розділ тридцять восьмий
Днів п'ять я не бачив Руперта, а в неділю, коли Джо приїхала з дітьми в Уошберн, я саме був у Кеті. Фло подзвонила нам і сказала, що Джо в неї; я поїхав туди наступного дня. Джо кинула Руперта, а може, він її, бо коли вона від'їздила, Руперт ще не повернувся.
Пе знаю, де він пропадав, хоч і переконаний, що Руперт, ніби підстрелений лев, сховався десь і зализує свої рани. Ми сіли з Джо на обшивці електропомпи, що глухо гнала воду в один із безглуздих ставків Репдолфа.
— Тепер мені все байдуже,— казала вона.— І вам не слід втручатися. Не слід!
Джо була змучена. її нерви не витримували, а колишній вогонь, що завжди підігрівав її, здавалося, зовсім погас.
— Я не хочу більше бачити Руперта, не хочу з ним розмовляти,— у її голосі не було вже ні жалю, пі образи.—" Годі з мене! І не намагайтеся мене переконувати. Все втратило сенс.
"Чах, чах, чах",— вторив насос, ніби то билося велетенське механічне серце Рендолфа. Я знав, що старий радітиме з катастрофи Руперта. Звістка про це блискавкою облетіла всю родину, і всі вирішили, що Руперт і Джо посварилися через гроші. Лише я знав про Брайєна Бонні, а пізніше довідалась і Мерієп Крейфорд.
— І все-таки,— переконував я,— вам треба з ним помиритися.
— Годі вам, Джеку! Я вже пе раз прощала йому. А він усе чогось шукає. Чому він не задовольниться тим, що в нього є? Чому?
— Мало хто задоволений тим, що має,— не дуже впевнено зауважив я, захищаючи Руперта.
— А мене все влаштовує,— вже сердилась вона.— Що він знайшов у тій росіянці? Це вона його зіпсувала!
> Вона не лаяла Руперта, а ділилася своїми думками, і я добре знав, що це означає: коли Джо не вгамується — всьому край. Невже таке щастя може зруйнуватися лише через те, що підгнила якась одна опора? Проте щось, певно, давно вже підточувало цю родину, і коли цілий ряд обставин змусив Руперта порвати зі своїм оточенням, то вони — ті обставини — руйнували й почуття, які, здавалося, міцно поєднували його з Джо.
— Не настроюйте себе так,— вже благав я її.— Спробуйте помиритися з ним...
— — А я не хочу!— вперто заперечила вона.
По той бік схилу діти каталися на поні й весело перегукувались одне з одним. Конюх вів на повідку конДчииу Тесе, а дівчинка підскакувала в сідлі й прохала: "Відпустіть! Відпустіть!" Це було так любо, що, я гадав, уплине на Джо. Та вона байдуже дивилась у поле, нічого не помічала і не чула навіть відлуння свого дитинства, яке безповоротно відлетіло геть.
* * *
В Лондоні мене нетерпляче чекав Лілл. У поштовій скриньці було кілька листів; він просив негайно йому подзвонити. Спершу я хотів ним знехтувати, але раптом подумав, що це може стосуватися Руперта.
— Нарешті!— зрадів адмірал.— Я негайно пошлю по вас машипу.
їдучи до його старовинного білого особняка, я весь час тривожився за Руперта. Проте, мабуть, нічого не сталося, бо Лілл зустрів мене щирою усмішкою.
— Здрастуйте, Джеку,— діловито привітався він.
Я все ще тамував недовіру до нього, але адмірал ніби нічого й не бачив.
— Я вас довго не затримаю,— почав він.— Адже ви неодмінно все перекажете Рупертові.
— А чому б вам не поговорити з ним самим? Ви ж, мабуть, знаєте, де він... |
— Для цього довелося б притягти його сюди силоміць.
— Хіба вам це важко?
Моя ворожість не справила на нього ніякого враження.
— Я дізнався від Бонні, що Руперт домовився з китайцями про компенсацію, а потім подарував їм п'ять мільйонів. Вам це відомо?
— Так.
Тоді ви повинні знати й те, що він продає Фредді свої акції.
— Еге ж.
— Я хочу перешкодити цьому, якщо зможу... Ви, очевидно, знаєте, що в статуті фірми є параграф, який дозволяє відбирати без будь-якого відшкодування акції тих, хто завдає шкоди її інтересам. Для цього потрібна лише ухвала правління й підписи голови та одного з директорів.
Я мовчав, не бажаючи виказувати, що мені відомо, але це мене й зрадило.
Виходить, ви знали?
— Так. Адже це відомо всім членам родини. Слухайте, Джеку, нерозумно розмовляти зі млою таким тоном,— мовив адмірал, даючи відчути, що йому обридли мої нікчемні спроби виявити свою неприязнь до нього та й я сам.— Гарпе виховання привчає юнаків поважати старших, хоч би які вони були і хоч би що вимагали від них.
— Можете вважати мене невихованим,— відрубав я.
"~ Та сядьте ви, нарешті,— стомлено сказав він.— Єдине, чого я хочу,— перешкодити Рупертові дістати ті гроші. Попередьте його, що, коли він не передумає продавати свої акції, я завтра повідомлю Рендолфа, як він подарував китайцям п'ять мільйонів.
— І не дасте йому подумати?.. ~ Ні.
А яке це має відношення до вас? Адже то його власні акції.