— Якщо вам завгодно трактувати це так, я.не можу перешкодити,— промовив Руперт,— але я такого не казав.,
Я почув, як Фредді зраділо шепнув:
— Дуже добре!
— Всі ви знаєте,— провадив далі Руперт,— що Англія не може існувати, не ведучи жвавої торгівлі, хоч подобається це великим нафтовим компаніям, хоч ні. Оце і є передумова нашої угоди з фірмою "Верокіо" щодо російської нафти. Візьмемо нафту — продамо свої судна. Все дуже просто.
Він* говорив дуже переконливо, і; здається, більшість цих професійних скептиків таки повірила й&му, бо їхні звіти були переважно досить прихильні, хоча й не позбавлені звичайної сенсаційності. Отже, ми мали всі підстави бути задоволеними, незважаючи навіть на те, що дядько Рендолф подзвонив Руперту й звинуватив йо^о в безчесній спекуляції ім'ям і майбутнім фірми Ройсів. Руперт намагався іцось заперечити, але старий гримнув у трубку:
— Я тобі не вірю! Нікому з вас більше не вірю! Переконати політиків виявилося не так-то й легко. То
була Рупертова частина роботи, а не моя, і я трохи зловтішно спостерігав, як він намагається привернути на наш бік своїх родичів торі, що засідали в парламенті. Йому не вдалося переконати жодного, та навіть коли він узявся до Соціалістів, то дуже скоро зазнав розчарування, бо вони поставились до його плану так само байдуже, як і консерватори. Єдиним, хто згодився порушити це питання в парламенті, був адвокат-лейборист Се дрік Солт, хоч перше враження він справив на Руперта несприятливе. Руперт зустрівся з Солтом у нього вдома, на Фінчлі-роуд. Приїхавши туди зимового дня, він побачив, що низенький член парламенту, голий до пояса, миє надворі свою машину,
131 5*
Вони зайшли в дім, і, поки Солт натягав— на своє хирляве тіло сорочку, Руперт пояснив йому, що, на його думку, уреба натиснути на уряд, щоб той визнав за Верокіо право (обумовлене європейською нафтовою угодою) збувати російську нафту в Англії.
Вони сіли пити чай, який подала господиня, і Солт, що трохи нагадував лихе чортеня, лукаво позирнув на Руперта.
— А ви знаєте, Ройсе,— мовив він,— між вами, судно-промисловцями, і нафтовими компаніями істотної різниці немає. І ті, й ті — кровожерливі акули, і вам усім слід <ш повідрубувати голови.
— Коли ви так вважаєте,—сказав Руперт,—то навіщо ж погодились підтримувати нас?
— Я не збираюся вас підтримувати,— обурено заперечив Солт.— Ви хочете використати мене, а я — вас. Але не сподівайтеся, що я обстоюватиму в палаті громад інтереси Ройсів. Аж ніяк!
Солт був верткий, мов ящірка, і його обличчя й руки ні на мить не залишалися спокійними. Виховання йому не бракувало, але він любив, щоб його вважали за такого собі самородка.' —
Зав'язалася запекла суперечка про мету, всієї операції. Солт доводив Рупертові, що наївно сподіватися, ніби парламентський запит з цього приводу переконає уряд.
— Я можу зчинити галас у палаті громад,—сказав він,— але це анітрохи не вплине на отих китів з торговельної палати чи кабінету міністрів. Вони прислухаються тільки до рекомендацій своїх комісій. А хто засідає в тих комісіях? Ті ж таки верховоди нафтових компаній. Якщо ви хочете чогось досягти, вам треба розірвати це зачароване коло.
— Можливо, мені й вдасться це зробити, якщо ми виставимо всю цю справу в парламенті у політичному світлі,— не вгавав Руперт.— Виж там не уявляєте собі, як бояться нафтові компанії несхвальної громадської думки. Мов огню.
— То й що?— відказав Солт.— А знаєте, Ройсе, чим здолає вас уряд?
— Ні, не знаю.
— Давнім і випробуваним англійським методом — бездіяльністю. Цілковитою бездіяльністю. Ми з вами захрипнемо від крику, всі палатимуть обуренням, уряд пообіцяє взяти наш запит до уваги 4 все таке інше, а потім засушить його на пні, мов мертвий листок.
Проте після багатьох заперечень Солт таки погодився вробити заппт у палаті громад, і за два дні Руперт, Джо і я зайняли місця на галереї для гостей, щоб почути, як Седрік Солт заганятиме урядіна слизьке.
Він був дуже кумедний з вигляду, одначе в політичних питаннях виявляв неабияку хоробрість. На жаль, в очах англійців зовнішність людини надто часто затьмарює її душевні якості. Солт швидко запалювався гнівом, але водночас мав добре розвинене почуття гумору. Почав він з того, що запитав відповідного міністра, чи може той хоч раз подивитися на світ не крізь окулярп нафтових компаній.
Як і всі присутні в залі, ми засміялися.
— Чи пе скаже нам шановний пан міністр, чому накладено заборону на імпорт до нашої країни російської нафти й чи не суперечить це європейській нафтовій угоді?— Провадив далі Солт.— А також чи немає між консервативним урядом і трьома головними нафтовими компаніями таємної згоди, яка оберігає їхню трикляту монополію?
Члени палати реагували на слово "триклята" обуреним гомоном, але міністр зберігав спокій.
— Наша нафтова політика базується на стратегічній основі,— сказав у своїй відповіді міністр.— Було б граничним безглуздям звертатися по нафту до Росії, коли мп маємо змогу одержувати її з більш дружніх країн, і вельмишановний член парламентської опозиції знає це пе гірше за мене.
Заппт є запит, і він має бутп сформульований дуже майстерно, щоб усі збагнули його приховану суть. Отож, коли Солт запитав, чи довго ще, на думку міністра, наявні джерела нафти в колоніальних країнах залишатимуться "дружніми", в залі знову зчинився галас, що вилився в одну з горезвісних парламентських сутичок. Я почув збуджені вигуки з середніх лав, а на задніх то тут, то там підхоплювалися з місць якісь одержимі, викрикували щось нерозбірливе й одразу ж безслідно зникали. Нарешті голова відновив порядок, порадивши високоповажному представникові від Престіна, містеру Фліту, який розлючено вимахував руками, під час запитів згортати крила, щоб не злетіти в повітря.
Обидві сторони відповіли на це сміхом, і на цьому питання було вичерпано.
Джо була приголомшена.
— І оце все, що вони тут роблять? — запитала вона Руперта, коли ми спускалися кам'яними сходами Сент-Стіфенс-холу.— Та це ж найдурніше зборисько, яке я тільки бачила в житті. Невже вони справді ставляться до всього цього серйозно?
А хіба тине ставишся до цього серйозно? — похмуро озвався Руперт.