— А що я знайшла! — аж застрибала Іра.— Колодочку від ножа!
Тарас Миколайович оглянув Ірину знахідку.
— Це мушля черешка. Живе він на десятиметровій глибині. Його стулки справді нагадують циліндричну колодочку складного ножа — видовжені й прямокутні.
— Тарасе Миколайовичу, а яких ви молюсків вивчаєте? — поцікавилася Іра.— Напевне, рапанів!
— З чого ти взяла? — засміявся той. — Так треба ж щось робити з цими хижаками!
— З рапанами працюють мої колеги, — відказав учений,— а я шукаю місця, де скупчені устриці та мідії. У нас діє дослідно-промислове господарство по штучному вирощенню молюсків. На металеві каркаси натягуються капронові канати, до них прикріплені пластинки з пінопласту. Молодь осідає на пластинках і розвивається. Але де брати молодь? Ось для цього вчені розшуковують місця скупчення їстівних молюсків, щоб виловлювати там личинок.
Діти зачаровано слухали розповідь ученого. Яке ж бо різноманіття живого на землі, скільки їм іще треба вчитися, щоб знати хоча б краплю того, що знають люди, які їм зустрілися в дорозі!
— Я колись дивувалася, як гортала довідники, чи не тісно звірам та птахам на планеті,— призналася Іра.— Аж бачу тепер, як все в природі впорядковано, кожному місце своє відведено...
— Тарасе Миколайовичу, а що, як ми з Ірою та Славком зберемо колекцію черепашок для біологічних кабінетів нашої школи та Палацу піонерів?
— Чудова думка!— підтримав учений.— Вважаю, що недаремно потратив час, розповідаючи вам про молюсків. Частину з них ви самі вже можете назвати, а невідомих допоможу визначити.
Діти кинулися до води, щоб одразу ж взятися за діло, та Петько перший помітив шаланду, яка знову підійшла до заповідних вод. У бінокль видно було, як червонопикий з німим лаштували сітки, розвішуючи їх уздовж борту, латали дірки.
— Чого це вони демонстрацію влаштували? — задумався вчений.— Немов одволікають від чогось.
Тарас Миколайович заліз на драбину. Став уважно оглядати затоку.
— Так і є! Рибальський човен, а на ньому двоє витягують сітки. А скільки риби в них!
— Проґавили! — сполотнів Петько. Іра й собі залізла на дах.
— Петю! Наші повертаються! Йдуть прямо на браконьєрів! Хлопець підняв угору рушницю й вистрілив.
Рибалки, почувши постріл, заметушилися. Відріж шматок невибраної сітки, і вони б встигли втекти, та не тієї вдачі були, щоб своє втрачати.
Наглядач застав браконьєрів на гарячому.
Славко зняв їх на кінострічку.
Риба ще тіпалася в човні.
— Викидайте її за борт! — скомандував Анатолій Петрович.— Інакше конфіскуємо і човна, й сітки.
— Не зносити тобі голови, наглядачу! — прохрипів низькорослий черевань з татуїровкою на грудях.— Назбирав тут помічників. А як роз'їдуться — з ким залишишся? Я тоді тебе оцими руками задушу!
У наглядача тільки обличчя кров'ю палилося. Мовчки склав протокола, відпустив браконьєрів. Ті налягли на весла й помчали до шаланди, яка підійшла зовсім близько до кордону.
— Так ось вони з чиєї компанії!
Над місцем, куди браконьєри скинули здобич, скупчилися птахи. Вони вихоплювали з води напівсонну рибу й летіли з нею до берега.
— А ось і скопа. Давно її не бачив! — замилувався наглядач великим хижаком, який летів високо над ними, злегка помахуючи кри
лами.
Та що це? Скопа склала їх і каменем упала вниз, тільки бризки розлетілися.
— Потонула! — вигукнув Славко.
Вода не встигла зімкнутися, як птах з'явився на поверхні, змахнув крилами й здійнявся вгору з великою рибиною в кігтях.
— Оце так рибалка! Вона завжди так робить? — поцікавилася Іра.
Наглядач пояснив:
— Ні. Дрібнішу здобич бере на льоту. А одного разу я бачив, як скопа вхопила велику рибину, піднялася вгору, а тоді разом з нею впала
у воду й більше не з'явилася. Напевне, кігті так увігнала в непосильну ношу, що не змогла їх вирвати...
І ДРУЗІ Й ВОРОГИ
Коні. Червонопикий пропонує викуп. Мідійна та устрична банки. Скати. Катран. Молюски-шкідники, Юні конхіологи
Ополудні Анатолій Петрович зібрався показувати вченому місця, де водилися устриці й мідії. З ними їхали Володимир Іванович з Петьком. Іра теж просилася в море, та наглядач не дозволив.
— Не годиться Славка одного залишати на посту,— сказав.— Чує моє серце, що й ті хлопці десь тут вештаються. Інакше б червонопикий не вів себе так зухвало. Не виключено, і сховатися допоміг їм.
— Навіщо? — не розумів Петько.
— Спекулює на цьому. Чого, мовляв, за ним ганяємось, а хлопців не шукаємо. Як би йому на руку, щоб мас не було тут. Каже, повідомить місце їхнього перебування взамін конфіскованого човна. Та ми й самі їх знайдемо: не висидять довго в затоці — об'являться!
Іра залізла на верхній щабель драбини й оглядала в бінокль затоку, а Славко порався біля кіноспорядження.
— Залишайся тут,— сказав Ірі.— А я піду до коней. В разі небезпеки стріляй, я швидко прибіжу!
Табунець коней пасся в долині. Вибрикували лошата, іржали жеребці, терлися одна об одну лошиці, відганяючи надокучливих оводів. Колись на косі стояла риболовецька артіль, а як тільки ці місця стали заповідними, її перевели на материк. Декількох вибракуваних коней і миршавих лошаток не стали забирати: нехай вмирають своєю смертю. Наглядач був тоді колишній кавалерист. Він виходив їх а вже через кілька років по косі бігав табун здичавілих коней. Час від часу люди відловлювали пару жеребчиків і привчали до роботи, однак табун все збільшувався. Анатолій Петрович теж любив коней, всіляко оберігав їх, і взимку, коли ожеледиця сковувала землю, вони не відходили від копиць із сіном, які наглядач заготовляв спеціально для них.
Славко кущами пробрався до табунця і націлив об'єктив на гнідого жеребчика, який намагався вкусити свого партнера по іграх. Тому, напевно, набрид причепа, і він побіг у бік кущів, де сидів хлопчик. Гнідий не відставав, тоді жеребчик різко крутнувся й вдарив його грудьми в круп. Гнідий заточився, аж присів на задні ноги.
Закінчилась плівка, і Славко хотів швиденько замінити касету, та в цей час біля будиночка пролунав постріл.
Славко з усіх ніг кинувся дівчині на допомогу, а коли прибіг захеканий, то не міг не розсміятися: на причалі стояла Іра з рушницею, а неподалік, біля човна, сидів по горло у воді червонопикий. Тільки-но браконьєр зводився на ноги, дівчина попереджувала: