— Треба робити арбалети! — прийшла раптом ідея до Санька.— Недаремно ж прийшли вони на зміну лукам.
Довго товклися хлопці в краєзнавчому музеї, перегорнули купу літератури. Зробили нарешті перший арбалет. Вийшли у двір. Олег намалював на паркані мішень, прицілився. Стріляв арбалет здорово. Зробили ще два, щоб був у кожного.
Після екзаменів знайшли покинутий кимось на узмор'ї рибальський човен. Відремонтували його, пофарбували в чорний колір, пошили із старих портьєр вітрила, закупили продукти, для чого довелося продати новісінький фотоапарат "Київ", подарований Олегу дядечком-китобоєм.
Коли все було готове, Валько рішуче заявив:
— Тікаємо завтра! Записки пишемо однакові: "Не шукайте нас. Скоро повернемось".
І ось вони в морі. Курс, звичайно ж, тримали до заповідника. Бо де ще тепер справжнього звіра побачиш! Коли ж дісталися до затоки, зрозуміли, що це не те місце, якого вони шукали: піщані або порослі очеретом береги, а їм ліс треба, де кабани, олені або хоча б кози.
— Тут і з голоду померти можна,— зауважив Валько.— А втім, ні — он, дивіться, гуси плавають. Повертаймо до них!
Але були то не гуси, а лебеді, та звідки про це "капітанам" знати. Тоненько проспівали дві стріли, і хлопці забрали першу здобич у човен. На одному з островів вирішили засмажити "гусей".
— Тримай ліворуч, он до того острова! — скомандував Санько.— Гам якась розвалюха стоїть. Не так видно буде, як гусаків смажитимемо!
— Чого командуєш? — розсердився Валько.— Забув, що всі ми капітани? Бери стерно й повергай сам!
— Ти ж бо на яхтах плавав! — незлобливо під'юдив той друга.— Умієш вітрилами править...
Олег мовчки повернув човен до острова. Обігнули майже весь острів, шукаючи, де можна пристати. Ось тут їх і побачив Анатолій Петрович.
...Валько довго спостерігав у бінокль, як чоловік на човні намагався завести мотор.
— Теж мені охоронці! —— скривив в усмішці губи.
Легенький вітерець гнав їхнього човна у відкрите море.
— Тепер як і наздоженуть — відіб'ємося! — нервово засміявся Олег.— У них же ніякої зброї, а в нас — арбалети! Зброя сильних і мужніх! Бачили, як я гусаку в голову вцілив?
— Годі тобі, Дудко, деренчати,— озвався Санько.— Давайте краще подумаємо, куди нам далі пливти. Де ж ті джунглі, що ти, Мавпо, обіцяв нам? І кому повірили — у тебе ж одні трійки з географії!
— А в тебе п'ятірки?
— Знову зчепилися! А ще капітани! Он, дивіться, шаланда до нас пре!
Шаланда справді швидко наближалася до човна. Олег узяв саморобний мегафон:
— Ближче як на десять метрів не підпливати!
— А то що буде? — Червонопикий рибалка, в якому б кіноаматори упізнали браконьєра, глузливо поглядав на підлітків.
— Оце бачили? — показав йому арбалет Валько.
— Налякав! Я думав, серйозних людей зустрів, а тут дитячими іграшками бавляться!
— Дитячими? — скипів Валько.
Він швидко навів арбалет на мартина, який пролітав неподалік, і натиснув на спусковий гачок. Птах каменем упав на шаланду до ніг червонопикого.
— Оце так зброя! — захоплено промовив той, витягуючи стрілу.— Не хотів би я бути на місці цього мартина!
— В такому разі нічого до нас в'язнути! — заявив Олег.— Ідіть своїм курсом!
— А ти, хлопче, не подумав, що курс у нас — спільний? — серйозно промовив червонопикий.— Ви он лебедів набили у заповіднику, а я рибкою промишляю. Гляньте, які осетри там водяться. Красна риба. Ви хіба що на малюнках її бачили!
— Яких лебедів? — сполотнів Санько, не звертаючи уваги на рибу.— Це ж гуси. Звичайнісінькі свійські гуси!
— Свійські гуси в заповіднику! Ха-ха-ха! Мамі своїй розкажеш. Та за оцих "гусей" вам припаяють не менше як по два роки. Хіба зважать на те, що молоко на губах не обсохло, і пошлють у спецшколу-інтернат.
Санько викинув мертвих лебедів за борт і підняв вітрило. "Швидше, швидше звідси! Бо справді спіймають!" Червонопикий загукав до хлопців:
— Вже й пожартувати не можна! Які ж то лебеді — звичайнісінькі гуси. Та не тікайте, ради бога, добра вам хочу, пораду дам, бо
пропадете ні за цапову душу! Хотів вам діло запропонувати: давайте разом рибу ловити. Сіток у мене вистачить, а рук мало — помічник
один, і той німий! Здобич поділимо, хочете — рибою, а ні — так грошима. Розрахунок на місці!
Олег засовався. Він любив ризиковані справи, а тут ще й гроші. Гляди — й "Київ" можна буде викупити! Валько глипнув на Санька й відказав червонопикому:
— Ми вам не помічники! У нас інші справи!
— Прикро, а я так надіявся! Не хочете — не треба! — зітхнув рибалка й кинув хлопцям чималу рибину.— Зварите юшку. Я вам не ворог. Як надумаєте, приходьте завтра на це місце!
— Ми думали, що в заповіднику знайдемо якогось звіра, щоб випробувати арбалети! — ні з того ні з сього признався червонопикому Валько.— А. тут самі птахи!
— Помиляєтесь! — гаряче промовив той.— На косі бігають здичавілі коні. Справжні мустанги! А трохи далі, вздовж узбережжя, лісок невеликий є. Там кози водяться!
В Олега заблищали очі.
— Як потрапити до того лісу?
— Під вітрилом пару годин ходу.
— А чи не проминемо?
— Його добре видно з моря.
З корми шаланди перебрався до червонопикого німий. Забелькотів щось, показуючи в бік острова. З очеретів, побачили всі, вискочив човен.
— Що їм треба, паразитам, від нас? — захвилювався власник шаланди.— Адже в нейтральних водах стоїмо!
— Можемо провчити! — Олег узяв арбалет.
— Краще тікаймо! — завів мотор червонопикий.— Давайте, я вас на буксир візьму. Підемо в напрямку вашого лісу.
Йшли швидко. Час від часу їм траплялися теплоходи, човни з рибалками, але уваги на них ніхто не звертав. Хто знає, куди йде шаланда з човном на причепі! Коли ж побачили ліс, червонопикий залишив їх:
— Робіть свою справу, а мені рибу треба реалізувати!
Хлопці витягли з води човен, перевернули його. Взяли арбалети, сагайдаки з стрілами й подалися до лісу.
...На галявину, де паслися кози, 'вийшли під вечір. Коза лежала під деревом, а двійко малят біля неї щипали траву.
— Б'ємо козенят, у них м'ясо смачніше! — прошепотів Олег і натиснув на спусковий гачок.
Дві стріли вп'ялися в козеня. Мати прудко рвонула в хащі, за нею побігло друге козеня.
— Оце постріли! — Олег, потрясаючи арбалетом, перший вискочив на галявину.— Робимо так. Човен закопаємо в пісок, щоб його ніхто не помітив, а самі поставимо в лісі курінь. Дичини, як бачите, надовго вистачить!