З навстіж розчинених дверей конюшні вийшло двоє гнідих коней. Анатолій Петрович свиснув, і вони тихо заіржали.
— Це ти, Толю? —— привітно усміхнулася невисока кругловида молодиця.— А ми тебе на завтра чекаємо. І човен твій у морі: на нашому мотор зіпсувався, а тут браконьєри з'явилися. Ось Павло і взяв твого човна. Не будеш ображатися?
— За що ж мені, Галю, ображатися, коли Павло на таку справу пішов. І багато тих браконьєрів?
— Кажуть, навіть кілька рибальських шаланд сновигає поблизу!
— Невже не розуміють, що часи, коли вони там рибу ловили, давно вже минули?
— Забуть не забули, а скористалися, напевне, твоєю відсутністю. Знаєш, як зараз риба йде!,
— Що ж, Володимире Івановичу,— занепокоєно почухав потилицю Анатолій Петрович,— ставте машину в затінок, убудемо обідати, а там, дивись, і Павло прибуде. Без човна на косу не доберемося.
ПРО КОНИКІВ, ЦВІРКУНІВ ТА ЖОРСТОКУ САРАНУ
Хижа дибка. Довговусі коники та коротковуса сарана. Музичний інструмент коників. Поєдинок цвіркунів. Чотирисмугий полоз. Гадюка і солдат. Вершники.
Пили молоко, коли з хати вийшов немолодий чоловік у спортивному костюмі.
— Невже Анатолій Петрович завітав? Давненько ми з вами не бачились,— міцно обняв наглядача.— А кого ж це ви привезли до заповідника? Кіноаматор,ів? І як це вам вдалося? Знаю, що зараз у вас закони щодо цього суворі.
Анатолій Петрович познайомив супутників з ентомологом, доцентом Віталієм Дмитровичем Якимчуком.
Вчений з цікавістю оглянув кіноспорядження.
— Озброєні, бачу, за останнім словом техніки! Давайте одразу ж і в поле підемо. Там я спостерігаю за життям однієї цікавої комахи — степової дибки. Знаєте такого коника? Не бачили? Тоді ходім! Не забудьте взяти мікронасадки, доведеться й дрібноту знімати.
Віталій Дмитрович повів їх у степ.
— Ось вона, голубонька,— присів навпочіпки біля кущика кермеку.— Не злякайте тільки!
Натуралісти побачили великого, сантиметрів вісім довжиною, зеленого коника. Придивившись, помітили, що в нього немає крилець, тіло дуже видовжене. Дибка заворушила довгими вусами, які спадали їй на спину.
Несподівано з трави виліз клопик. Дибка одразу ж стрибнула до нього й ухопила передніми лапами...
Виходить, що дибки харчуються комахами? — здивувався Петько.— А я думав, вони травоїдні.
— Комахами, друже, і в більшості — шкідливими. В раціоні дибки — сарануваті, жуки, клопи тощо.
— Тепер я розумію,— висловив здогадку Петько,— навіщо ви, Віталію Дмитровичу, вивчаєте цього коника! Думаєте, напевно, використати для біологічної боротьби проти шкідників сільськогосподарських культур?
— Сподіваюся... Але вивчаю коників, саранових та богомолів ще й тому, що будова багатьох їхніх органів вражає своєю доцільністю й досконалістю... А це нині, знаєте, дуже цікавить науку.
— Віталію Дмитровичу, а чим різняться між собою коники, кобилки, сарана? — спитав ученого Володимир Іванович.
— На перший погляд всі ці комахи схожі між собою, насправді ж вони належать до різних тваринних угруповань. Та спочатку — що в них спільного. Всі вони належать до так званих прямокрилих комах, які в свою чергу поділяються на довговусих і коротковусих. Відомі нам коники, трубачики, цвіркуни й ведмедки — довговусі, а сарануваті — коротковусі. Коників чимало. Саме до них належить дибка степова. Знаєте ви, напевно, й пластинокрила звичайного, невеличкого красивого коника з тоненькими, довшими від тіла, загнутими донизу вусиками. Його задні ноги далеко виступають над крилами. Сам коник зелений, тільки черевце коричневе. Пластинокрили зустрічаються скрізь.
Віталій Дмитрович спіймав у траві великого зеленого коника. Це був саме той коник, якого художники завжди малюють в ілюстраціях до казок та байок. Діти замилувалися його витонченими формами.
— Коник зелений,— показав усім ентомолог.— До того ж самець, бо надкрила короткі, в самиць вони значно довші, виходять аж за яйцеклад.
— Коник зелений теж хижак? — поцікавилася Іра.
— Так. Полює па дрібних комах, однак, не гребує й рослинною їжею. А тепер хочу показати вам звуковий апарат цієї комахи. Підійдіть ближче. Ось праве надкрило. А це його основа. Подивіться сюди крізь лупу. Що бачите?
— Дзеркальце!
— Саме так і називають цей пристрій. Кругла прозора перетинка, облямована товстою жилкою. Тепер роздивимося "інструмент" на лівому надкрилі. Перетинка тут, як бачите, щільніша, а на жилці дрібні зубчики. Це — своєрідний смичок, яким коник водить по дзеркальцю-підсилювачу.
— А як він це робить?
— Водить лівим крилом по правому. Швидко-швидко. Зубчики смичка труться об рамки дзеркальця — звук підсилюється настільки, що стрекотіння чути навіть здалеку.
Вухо коника міститься на гомілці передніх ніг. Ось ці дві щілинки, їх добре видно крізь лупу, й ведуть до складного слухового органа.
Зелені коники надзвичайно кумедні. Ви б тільки побачили, як вони люблять приймати вранці сонячні ванни! Лягають собі, мов пляжники, на бочок і підставляють тіло сонячним променям. Згодом перевертаються на інший бік, аж доки добре нагріються.
— Дивина,— прошепотіла Іра.
— В житті будь-якої тваринки, Іро, дуже багато цікавого, іноді й незрозумілого.— Віталій Дмитрович обережно випустив у траву коника.— Нехай живе, прудконогий!
— Треба завести коників у тераріумі,— промовила Іра.
— Жалкувати не будеш, — підтримав її вчений.— Знай тільки, що в неволі, коли їх слабо годують, вони можуть поїсти один одного.
— Цього я не допущу!
Натуралісти пішли вслід за Віталієм Дмитровичем у степ.
— На ловця і звір біжить! Вчений накрив долонею якусь комаху.— Такого великого трубачика звичайного у мене ще немає.— Дістав з кишені ентомологічну голку й наколов мало схожу на коника знахідку.— Погляньте, які в нього вуса довгі. Ноги, правда, слабші, аніж у інших коників, а ось надкрила широкі. "Музичний інструмент" у трубачиків добре розвинений, і співають вони голосно. А знаєте, як відрізняти самця від самиці? По надкрилах: у самців вони прозорі, а в самиць — ні. Так що в даному випадку до нас потрапила самиця.
— Скільки я їх бачив,— здивувався Петько,— а ніколи не думав, що вони близькі родичі коників!
— Теперь знатимеш! А зараз покажу вам житло цвіркуна степового. Бачите он той кущ будяка із зламаними квітками? Це я там помітив місце, де оселився мій цвіркун. Я за ним уже тиждень спостерігаю.