Найзахопливіша з-поміж усіх розмов та, у якій ідеться про похвалу глупоті, що тихо стежить за наполегливою роботою людства і ніколи не вибачається за свою категоричність. Саме тут набуває повноти сенсу зустріч між семіологом і сценаристом, колекціонером і шанувальником книжок. Перший зібрав колекцію дуже рідкісних творів про людські брехні та помилки, що вони, на його думку, є причинами всіх спроб створити теорію правди. "Людина — надзвичайна істота, — каже Умберто Еко. — Винайшла вогонь, збудувала міста, написала блискучі поезії, дала пояснення світові, вигадала міфічні образи тощо. Але водночас вона не припинила воювати із собі подібними, помилятися, руйнувати довкілля тощо. Баланс між високими інтелектуальними чеснотами і низькими дурощами дає більш-менш нейтральний результат. Тож, вирішивши говорити про глупоту, ми як би віддаємо почесті цій наполовину геніальній, наполовину дурній істоті". Якщо книжки призначені для того, щоб бути точним відображенням бажань і можливостей людства в пошуках кращого і довшого життя, то вони мають обов'язково виражати і надлишок честі з безчестям. Тож не сподіваймося позбутися творів брехливих і неправильних, тобто дурних під кутом зору нашої безпомильності. Вони ітимуть за нами, неначе вірні тіні, аж до кінця наших часів, чесно казатимуть, ким ми були, і скажуть навіть більше — ким ми є. Це пристрасні, наполегливі та направду безсоромні дослідники. Людині властиво помилятися, якщо ідеться про того, хто справді шукає та помиляється. Скільки шляхів, що вели в нікуди, стоїть за кожним розв'язаним рівнянням, доведеною гіпотезою, здійсненою спробою, прийнятим поглядом. Так само й книжки освітлюють мрію людства про звільнення від цієї виснажливої ганьби, водночас цю мрію затуманюючи та затемнюючи.
Відомий сценарист, театральний діяч та есеїст Жан-Клод Кар'єр так само симпатизує цій невідомій — і, як він сам каже, недостатньо часто відвідуваній — пам'ятці, тобто глупоті, що їй присвячено його нещодавно перевидану книжку: "Коли ми почали в 1960-х роках разом із Гі Бештелем роботу над "Словником глупоти", який згодом багато разів перевидавали, то сказали собі: чому би прив'язуватися не лише до історії розуму, шедеврів, великих осяянь розуму? Люба Флоберові глупота нам видавалася набагато поширенішою, це самоочевидно, але також більш плідною, відвертою та, в певному сенсі, правдивою". Така увага до глупоти дозволила йому добре зрозуміти зусилля Умберто Еко з накопичення найяскравіших свідчень палкої та сліпої пристрасті самоомани. Звісно, ми могли б розкрити певну спорідненість — читай, співпрацю — глупоти та помилки, що їм ніщо протягом століть так і не змогло завадити. Але ще більше нас здивувало таке: поміж дослідженнями автора "Словника глупоти" та автора "Війни підробок"[4] є певна вибіркова близькість, що дуже явно проступила в записаних розмовах.
Жан-Клод Кар'єр і Умберто Еко — спостерігачі та літописці, яких потішають всі ці подорожні халепи, бо вони впевнені в тому, що ми можемо зрозуміти щось про пригоди людини і з її перемог, і з її поразок — поринають у блискучу імпровізацію навколо теми пам'яті, починаючи з провалів, пропусків, забуття та непоправних втрат, які — на рівні з шедеврами — становлять нашу пам'ять. Вони розважаються, демонструючи, яким чином книжка, попри шкоду, завдану фільтруванням, таки пройшла крізь усі пастки — собі на користь, але іноді й на шкоду. Перед викликом повного оцифрування текстів і застосування нових засобів електронного читання пам'ять про те, що випало на долю книжки, допомагає адекватніше оцінити анонсовані загрози. Ці усміхнені розмови на честь галактики Гутенберга додадуть утіхи усім читачам і закоханим у книжки бібліофілам. Можливо, вони спричинять ностальгію й у читачів електронних книжок.
Жан-Філіп де Тоннак
Відкриття:
Книжка не помре
Жан-Клод Кар'єр: На саміті в Давосі 2008 року, кажучи про явища, які перевернуть світ протягом найближчих п'ятнадцяти років, футуролог відповів, що з-поміж них є чотири головні передбачення, які варто виокремити як найімовірніші. Перше: 500 доларів за барель нафти. Друге стосується води, що в майбутньому стане продуктом міжнародного обміну — як нафта. На біржах з'явиться курс ціни на воду. За третім, Африка точно постане великою економічною силою протягом кількох наступних десятиліть, як ми того й хотіли.
Четверте передбачення цього професійного пророка — зникнення книжки.
Тож питання полягає в тому, чи повне зникнення книжки, якщо вона насправді зникне, може мати для людства такі ж наслідки, як і обіцяний брак води або, скажімо, здорожчання нафти.
Умберто Еко: Чи зникне книжка з тієї причини, що з'явився інтернет? Свого часу я про це написав — в момент, коли питання видавалося актуальним. І щоразу, коли мене просять про це висловитися, я можу хіба що звернутися до уже написаного раніше. Ніхто й не помічає, бо немає нічого невідомішого за уже надрукований текст; суспільна думка (або, щонайменше, журналісти) досі має ідефікс — зникнення книжки (ну чи, може, ці журналісти думають, що в їхніх читачів така ідефікс), тож кожен невтомно формулює все ті ж питання.
Але насправді про це мало що можна сказати. Завдяки інтернету ми повернулися в еру текстів. Якщо раніше ми думали, що увійшли в цивілізацію візуального образу, то комп'ютер повернув нас до галактики Гутенберга, і тепер усі відчувають зобов'язання читати. Для читання потрібен носій тексту. Цей носій може бути не просто комп'ютером. Спробуйте дві години почитати роман з екрану комп'ютера, і ваші очі перетворяться на тенісні м'ячики. Наприклад, у мене вдома є окуляри Polaroid, які дозволяють мені захистити очі від шкоди тривалого читання з екрану. Крім того, комп'ютер залежить від наявності струму, з екрану комп'ютера не почитаєш, лежачи у ванні чи лежачи на боці в ліжку. В цьому сенсі книжка — гнучкіший засіб.
Одне з двох: або книжка залишиться носієм для читання, або існуватиме щось схоже на те, чим книжка і не припиняла бути, ще навіть до винайдення друку. Зміни книжки як об'єкта не змінили ні її функцій, ні синтаксису уже понад п'ятсот років. Книжка — це як ложка, молоток, колесо чи ножиці. Один раз винайшли — і покращити вже неможливо. Неможливо створити ложку, кращу за ложку. Наприклад, дизайнери зі змінним успіхом намагаються покращити коркотяг, але більшість таких коркотягів не працюють. Філіп Старк спробував оновити сокочавилку для цитрусових, але винайдена ним модель (маючи певну естетичну чистоту) пропускає кісточки в сік. Книжка вже себе показала, і не ясно, як можна створити щось краще за книжку для виконання таких же функцій. Можливо, еволюціонують її складові, можливо, сторінки більше будуть не паперові. Але книжка буде тим, чим є.