— Ні,— сказала вона вкінці з надлюдським напруженням усіх сил,— не патріот! Польські патріоти так не роблять!
Відвернулась і швидко пішла за батьком, що звільна, з звішеною головою, мов у тяжкій задумі, і собі ж подибав з саду на подвір’я.
V
"Шляхцянка",— думалось зразу Борисові на вид сеї мізерненької воздушної панночки, що, очевидно, виросла без діла і навіть неспосібна була до якої-небудь, хоч трохи тяжчої роботи. Його лікарські погляди на женщину як на господиню, на матір будущих поколінь збентежились, коли прирівняти її до сеї лялечки, мов виточеної з полупрозірчастої порцеляни. Але зараз же перша його розмова з Густею показала йому, що в тій лялечці є жива, чутка душа, що в тій прекрасній головці тліє думка, працює дух, вироблюються переконання. З оповідань Тоня він дізнавався чимраз нових фактів, котрі вказували в Густі й добрий розум, і щире серце. Особливо ж глибоко вразив його вираз Густиного лиця в ту хвилю, коли він, до крайності розізлений нелюдським поступком її брата, вколов її тим поступком. Той живий рум’янець її лиця, на котрім відразу спалахнули і обурення на брата, і біль над мужиком, і жаль до Бориса, ті очі, повні сліз, ті дрожачі губи — все те незгладимо вбилося в його пам’ять. Густя, мабуть, і не підозрівала, що в тій самій хвилі, коли вона почула прилив якоїсь злої ненависті до Бориса, вона навіки заполонила його серце, кинула в нього болем викресану іскру любові.
— Ви, пані, не гніваєтеся на мене? — сказав він до неї другого дня, коли ранком після кави нечайно якось зустрілися самі двоє на ганку. 1
— Я на вас? — спитала Густя спокійно. — А то за що?
— За вчорашнє прикре слово.
Густя поглянула на нього своїми синіми очима, а відтак сказала:
— Признаюсь вам, зразу троха гнівалася. Навіть не те, навіть думала, що ненавиджу вас.
— Он як! — скрикнув Борис. — А за що, коли вільно спитати?
— За те, що ви зовсім несправедливо образили мене. Хіба ж я можу відповідати за поступки мого брата? Хіба мій патріотизм ту що-небудь винен? Як побачите мене, що я б’ю хлопа, або тілько почуєте, що била кого, сварила на кого, або що, то тоді прийдіть до мене і цвікніть мені в очі: чи так патріоти роблять? Але поки того не бачили й не чули, то не маєте права...
Голос її затремтів і урвався, з очей покотились рясні сльози, і вона, закривши лице руками, втекла з ганку до свого покою. Борис стояв мов ошоломлений, перший раз глибоко привстиданий оцею куколкою, оцею шляхцянкою. В задумі пішов він по саду і надумав доконче перепросити її. Тільки боявся, що вона після того не покажеться йому на очі, буде уникати зустрінутись з ним де-небудь в чотири очі. Але знов помилився. До обіду Густя вийшла і привіталася з Борисом, мов нічого й не бувало, а по обіді молодіж вийшла в садок на прохід. Борис з Густею йшли в парі поперед усіх.
— Пані,— сказав Борис,— я мушу з цілого серця перепросити вас за те, що образив так тяжко і несправедливо. Ви мали повне право ненавидіти мене.
Густя всміхнулась.
— Ні, пане Борисе, не мала права іменно через те, що ваше чуття покревності з тим людом і любві до нього було дужче ображене поступком мого брата. Я знаю, як мене болить, коли хто вразить моє чуття патріотичне. А хлоп для чоловіка з хлопського роду, мабуть, також свого роду патріотизм. Ну, а по чім ви могли знати, що я, дивлячись на поступок брата, не признаю його добрим і справедливим?
— Я повинен був се знати! — скрикнув Борис. — Я ж видів, як уся ваша стать дрожала, і я ніколи не прощу собі того, що посмів вдодатку і від себе шпигнути вас. Я був такий роздразнений, що мусив на когось вилити свою жовч. Але для чого ж на вас? Чому не на того, котрий був причиною моєї злості? Е, я не посмів, трусом показався! Не посмів виступити против мужчини, оборонити чоловіка, а зігнав свою злість на слабій і нічого не повинній женщині. От як мені се діло тепер показується. Ви, пані, мали повне право не то зненавидіти мене, але погорджувати мною!
— Ну, бог з вами, пане,— скрикнула Густя, якось немов зжахнувшись,— що се ви вигадуєте! І не думала ніколи нічого подібного!
— Знаю, що ви не подумали, бо знаю ваш характер,— гаряче сказав Борис. — Але так само знаю, що з вашого стану між стома панночками, певно, дев’ятдесят і дев’ять так іменно глянули б на се діло.
— Ви дуже строго судите наш стан,— сказала Густя, — а те, що ви мене робите виїмком з-поміж цілої маси, не знаю, чи вважати компліментом, чи образою.
— Ані одним, ані другим,— скрикнув Борис. — Щонайбільше, може бути з мого боку помилкою. Але сего не надіюсь. Досить уважніше приглянутися вам, пані, а надто ще в таких моментах, як я вас бачив, щоб дійти до переконання, що маєш перед собою істоту, духом і серцем вищу понад те окруження, серед якого вона знаходиться.
При тих словах Борис спалахнув живим рум’янцем; йому зробилось якось маркітно, немов ото мимо його волі і відома з уст його вирвалося щось таке, що повинно було спочивати закрите на самім дні серця. Густя також похилила головку і запаленілась, але лице її покрилось виразом якогось жалю. По хвилевій мовчанці вона підвела на Бориса свої очі і сказала спокійно:
— А прецінь ви вчора закинули мені невідомість самих елементарних речей з етнографії. Де ж ту моя духова вищість? Ви помиляєтесь, пане,— я така, як і другі.
— Про се позвольте, пані, мати мені свій власний суд,— відказав Борис. — А відомості етнографічні чи які другі — се діло таке, що за день набути можна. Не про те я говорю, а про загальний стан вашого духового розвою, про вашу інтелігенцію і ваш характер, про те, що ви вмієте, хоч, може, і не без труду не раз, піднестись понад звичайні кастові пересуди, не ставите своїй думці тісних і незрушимих границь вроді тої, що вітчина дана нам від бога, значить, розбирати само поняття її — просто гріх. Я бачу в вас — принаймні здається мені, що бачу — змагання до поступу, до розвивання своїх думок, прояснювання понять і симпатій, і вже се робить вас виїмком серед тої заскорузлої і сплячої на своїх традиціях верстви, до котрої належите.
Борис говорив оці слова живо, тепло, але вже спокійно і рівно; він бажав, мабуть, затерти ними вражіння перших слів і в широкім коментарії розумованім втопити іскру того живого, сердечного чуття, котра проблиснула була в попередніх коротких словах. Але се йому не вдалося. Густя була женщина з чуттям, надто тонко розвиненим, щоб не помітити і у других, де проявляється щире чуття, а де воно притьмом маскується.