Гнат
(за сценой)
Катре, Катре! А погляди, що се на місяці?
Голос хозяйки
Хіба не знаєте? Брат брата на вила підняв.
Гнат
Як же се? Далебі, я не чув.
Хозяйка
Нехай у хаті розкажу, я змерзла.
(В продолжение зтого разговора Назар об'ьясняется со Стехой знаками й шопотом. Стеха делает утверди-тельний знак, и отходит. Входят Гнат й хозяйка.)
Стеха
А хіба ж ви сього не знаєте?
Гнат
Або забув, або і зовсім не знав; не, згадаю.
Стеха
Так ось бачите, як воно. Як Христа дочитались, старший брат на Великдень, коли ще добрі люди на утрені стояли, пішов підкинуть волам сіна, та замість сіна проткнув вилами свого меншого брата: так їх бог так і поставив укупці на місяці, на вид усьому хрещеному миру, щоб бачили, що і скотині гріх їсти у такий великий празник, поки пасок не посвятять, а не то шо людям.
Хозяйка
(насмешливо)
Ач як мудро прочитала!
Гнат
Чудо-не дівка! Розумна і красива.
(Обнимает Стеху.)
Стеха
(притворно)
Що се, які справді безстидні оці городські козаки! Усе б їм знущаться над нами та й тільки. (Гнат це-лует ее). Ну! от іще видумали що! Неначе се звичайно! Пустіть, далебі закричу.
(С шумом входят козаки й девушки.)
В толпе
Ай да Стеха! От моторна, і тут успіла. А старий Кичатий!..
Стеха
(вырываясь)
Ну, що? Поживились? Не бійсь, таки не довелось поцілувати. Хто там горло дере, що успіла? Вони тільки так, нічого не зробили.
Гнат
(к козакам)
Ну, хто у вас отаман? Чи єсть музики?
Голоса
І кобзар і музики
Гнат
А останнє: випить і закусити?
Голоса
Як без сього? Усе є.
Гнат
А, та й бравії ж молодці! Що твої чигиринції (К девушкам.) Котора ж із вас піде зо мною танцювати?
Голоса
Пропустіть, пропустіть — музяки йдуть.
(Входят музикантьі-жиды. Впереди слепой старик с кобзою. Девушки й козаки в беспорядке расступают-ся. В продолжение суматохи Назар разговариваеі с Гнатом.)
Гнат
Будь-бо веселіший, не показуй виду. Стеха зуміє одкараскаться од них, тільки нам з тобою треба попереду утікати. Я, пожалуй, хоч і зараз піду, а ти зостанься тут поки — так, для виду. Та чуєш: не дуже довго женихайся, а мерщій в корчму: я там буду.
Назар
Добре, тільки і ти проворніше.
Гнат
За мене не бійсь Дивись, старії знакомій! Кузьма, яким се побитом тут опинились?
Один из козаков
З хуторів до церкви, а вечорниці по духу чуємо.
Гнат
Мододці? А ви, жидова, як сюди зайшли?
Жид
А так, шляхом. У Чигирині нема заробітку, а ми прочули що у пана Кичатого весілля буде, так і ири-йшли сюди.
Гнат
(в сторону)
Жидівське ухо! (Громко.) А нуте ж! Учистьте запорозького козачка. (К, козакам.) А з вас хто бойчіший? Удар, я подивлюсь, чи так, як у нас бувало на Запорожжі! (Тихо Назару.) Годі, не дурій. Я ж кажу, усе буде добре.
Назар
Чи буде, чи ні, тільки зділай милость, не бався тут, іди швидше.
Гнат
Поспіємо ще з козами на торг. Не показуйся, будь паскав, таким сумним: все зіпсуєш. Подивимся козачка та й годі.
(Удаляются в глубину и разговаривают между собою. Музыканти заиграли. Один козак выскакивает из толпы и пляшет козачок. Гнат й Назар любуются.)
Гнат
Ай да молодець! От жвавий! Що твій запорожець! (Танец кончается.) Ну, веселітеся ж, люди добрі, гуляйте, хлопці, а нам уже годі, пора їхать: до Чигирина не близько, а до світу треба буть там. Прощайте, козаки? Прощайте, дівчата! Прощай, хазяйко! А де ж та... Кичатого? (Стеха прячется между козаками. Гнат. поймав ее, целует.) Прощай, сердечко моє, моя розумниця, моя красавиця! Прощай!
Стеха
(вирываясь)
Ай-ай-ай! Закричу, їй же то богу, закричу.
(Назар и Гнат уходят. Хозяйка провожает их.)
Стеха
(охорашиваясь)
Що за народ такий сі козаки! Усе б їм цілуваться. Неначе й домоглось. (К. хозяйке.) Тітко, тітко! А нумо ми з тобою.
(Пляшет й поет.)
Через гору піду,
Скриюсь за горою...
На біду,
Де піду,
Козаки за мною.
Той почне говорить,
Той сережки сулить,
Кого знаю,
Привітаю,
Хто сережки дарить.
Ох, сережки мої,
Мої золотії!
Сердітеся,
Дивітеся,
Вороги лихії!
Хозяйка (вырываясь)
Ох, мої зозуленьки! По старості літ мені б і не подоб ало.
(Стеха между тем шалит с козаками, хватая за руку молодого козака, й, вертясь, приплясьівает.)
Хозяйка
Оце яка жартовлива! Та перестанеш ти чи ні?
Стеха
(пляшет й поет)
Тра-ла-ла, тра-ла-ла,
На базарі була,
Черевички купила,
Три червінці дала,
А четвертий пропила
І музику найняла.
Що ж ви, родимець би вас вбив! тільки дурно гроші берете? Кусок би вам сала, а не грошей. (В толпе хохот.) А де ж наш Кирик? Сюди його! Він один лучче усіх цих голодранців. (Вьіходит кобзарь.) Ось він, мій голубчик. Ну лишень, яку-небудь пісеньку з приговорками або казочку-страховиночку, щоб цілу ніч не заснулось.
Кобзарь
Добре, добре. Хочеш казочку, хочеш пісеньку, що любиш.
Голоса
Казку! Казку!
Другие
Ні, пісню, та таку, щоб жижки затрусились. Ми ще не танцювали.
Первьіе голоса
(и с ними Стеха паче всех)
Натанцюєтесь іще, поки до третіх.
Стеха
До півнів ще не трохи. Казку! (К хозяйке.) Казку, тітко?
Хозяйка
Звісно, казку, поки ще не так пізно; а опісля і слухать страшно буде.
Кобзарь
Коли казку, так казку; мені все одно.
В толпе
Перещебетала-таки цокотуха.
Другой голос
Ач яка!
Стеха
А що, га? Таки перещебетала!
(Кобзарь садится на скамейку. Кругом него с шумом и хохотом толпятся в беспорядке козаки и девушки.)
Стеха
(подносит кобзарю рюмку вина)
Випий, дідусю, для смілості.
Кобзарь
(випивши)
Спасибі тобі, дівко! (Прокашлявшись.) Слухать —що їсти, в горшку не бовтати, усів не марати, слов не пропускать, другим не мішать.
(Обший легкий шопот й смех.)
Стеха
Послухаю, послухаю, чи єсть же така страховина, щоб я злякалась.
Голос
Чуєш ти? Коли не будеш мовчать, так геть собі.
Д ругой
А то виженем.
Стеха
А хто б посміві Сотник вас усіх перевішає.
Голос
Дзус йому, мурому! Гляди, щоб на одній осичині не повісили тебе з сотником.
Хозяйка
Та замовчіть же, бога ради! (К. кобзарю.) Кажи, дідусю, кажи; їх не переслухаєш.
Кобзарь
(прокашлявшись)
У венгерській стороні, у цесарців, за шляхетською землею, стоїть гора висока; а в тій горі нора глибока;
в норі сидить не звір, не птиця — турецька цариця. Сидить вона сто тисяч літ, не молодіє, не старіє, а тілько дедалі зліє; їсть вона од схід до захід сонця — не хліб печений, не курей і не яку-небудь людську страву, а трощить маленьких дітей за те, що коли ще вона була у Туреччині важкою, так їй сказав армен-ський знахар, що вона родить дочку і дочка та буде, як підросте, в тисячу раз краще її. От вона, справді, як родила дочку, так зараз і з'їла її, та з того часу сидить у норі і, невгаваючи, усе їсть дітей; не розбира, хоть хрещені вони, а хоть нехрещені, їсть усіх, їсгь тобі всіх та й годі,— і дівчаток і хлопчиків...