Озборн уважно слухав. Можливо, він навіть зрозумів, що помилявся у своїй оцінці.
— Що ви дізналися? Можу я подивитися зараз?
Ліза кивнула і натиснула кілька клавіш. На дисплеї перед нею і на тому, біля якого стояв Озборн, з'явився текст. Я підійшов до термінала і почав читати.
Текст являв собою коротку біографію Клюга/Гевіна.
Віку він був приблизно того ж, що і я, але в той час, коли в мене стріляли далеко від дому, він старанно робив кар'єру в щойно створеній галузі виробництва комп'ютерів. Він працював у провідних дослідницьких центрах, і мене здивувало, що на встановлення його особистості знадобилося більше тижня.
— Всі ці данні я зібрала досить просто, — розповідала Ліза поки ми читали. — Перше, що ви повинні зрозуміти про Гевіна, це те, що відомостей про нього нема в будь-якій комп'ютерній інформаційній системі. Тому я почала телефонувати людям у всіх кінцях країни... До речі, у нього дуже цікавий телефонний комплекс: в ньому для кожного дзвінка генерується новий вихідний номер, і ви не можете як зателефонувати назад, так і простежити, відкіля вам зателефонували. Отож, я почала розпитувати про всіх провідних спеціалістів у цій області в п'ятидесяті і шістдесяті роки, і мені назвали безліч імен. Після чого мені залишалося лише дізнатись, кого тепер немає в інформаційних досьє. Свою смерть Гевін сфабрикував у 1967 році, я навіть знайшла один звіт про цю подію в старих газетних добірках. Усі люди, що знали Гевіна, знали і про його смерть. В Флориді є справжнє — на папері — свідоцтво про народження, але інших документів, що стосуються особистості Гевіна, я не знайшла. Він не залишив у нашому світі будь-яких слідів. Мені це здалося досить переконливим доказом.
Озборн дочитав текст до кінця і звів очі.
— Дуже добре, міс Фу. Що ще вам удалося дізнатись?
— Я розколола деякі з його кодів. Мені повезло, тому що я зуміла влізти в базову програму, які Гевін написав, щоб атакувати чужі програми. Я використала її проти деяких його власних творінь. Ще мені вдалося проникнути у файл, який містить ключі і дані про те, де і як вони використовуються. Дечому я від нього навчилася. Але це тільки надводна частина айсберга.
Вона махнула рукою убік мовчазних металевих "мислителів", розставлених по всій кімнаті.
— Те, що ви бачите перед собою, — це найхитріша електронна зброя серед усього, що людству вдалося поки що створити. Система броньована не гірше якого-небудь крейсера. І вона зобов'язана бути такою, оскільки у світі повнісінько хитрих сторожових програм, що чіпляються, наче тер'єри, у кожного непрошеного гостя і тримають його мертвим захватом. Якщо ж вони все-таки добиралися сюди, з ними розправлявся вже Клюг, але здебільшого будь-хто не підозрював, що він зламав їхній захист і проник у машину. Клюг нагадував крилату ракету — швидку, маневрену, яка летить над самою землею, і свої атаки він направляв відразу з декількох боків. Звичайно, у наші дні великі інформаційні системи добре захищені, у них використовуються паролі і дуже складні коди. Але Клюг брав участь у розробці більшості з цих систем. Потрібен по-диявольськи хитрий замок, щоб не пустити в будинок того, хто робив замки все життя. Знову ж, Клюг допомагав встановлювати багато великих систем, і ще тоді він залишив у програмному забезпеченні своїх таємних інформаторів. Якщо коди змінювалися, комп'ютер сам передавав інформацію про це в яку-небудь надійну машину, відкіля її пізніше вичерпував Клюг. Це немовби ви купили величезного, злющого, відмінно вимуштруваного сторожового пса, а на наступну ніч приходить той тип, що його дресирував, гладить пса по голові і грабує ваш будинок начисто...
І в такому от дусі. Коли Ліза починала говорити про комп'ютери, дев'яносто відсотків сказаного до мене просто не доходило.
— Я хотіла б дещо дізнатись, Озборне, — сказала Ліза.
— Що саме?
— Навіщо я тут? Щоб розкрутити за вас цю справу? Або вам вистачить того, що я приведу систему в такий стан, коли з нею зможе працювати будь-який грамотний користувач?
Озборн задумався.
— Мене турбує, — додала вона, — що я постійно потрапляю в засекречені банки даних. Боюся, в один прекрасний день хто-небудь виб'є двері і надягне на мене наручники. Вас це теж повинно турбувати, тому що декому в деяких організаціях може не сподобатися, якщо в їхні справи буде сунутися звичайний поліцейський з якогось там відділу по боротьбі з особливо небезпечними злочинами.
При цих словах Озборн швидко підвів голову.
— А що мені робити? — огризнувся він. — Просити вас залишитися?
— Ні. Мені досить вашого дозволу. Не обов'язково навіть у письмовому виді. Просто підтвердіть, що схвалюєте продовження робіт.
— Послухайте, що я вам скажу. Якщо говорити про інтереси округу Лос-Анджелес і штату Каліфорнія, то будинку Клюга взагалі не існує. Тут нема ділянки. Він не зафіксований у документах. З погляду закону, цього місця просто нема. І якщо хтось має право дати вам дозвіл на роботу з матеріалами Клюга, то це саме я, а я, як і раніше, вважаю, що тут було здійснено вбивство. Тому продовжуйте працювати.
— Не дуже-то надійний захист, — задумливо сказала Ліза.
— А чого б ви хотіли? Гаразд, що ще вам вдалося знайти?
Ліза повернулася до клавіатури і взялася друкувати. Незабаром запрацював принтер. Склавши роздруківку, Озборн зібрався було йти, але не втримався і вже в дверях зупинився, щоб дати останні вказівки.
— Якщо знайдете якусь інформацію, яка доводить, що це було не самогубство, повідомте мені.
— О'кей. Це було не самогубство.
Озборн спочатку не зрозумів.
— Мені потрібні докази.
— У мене вони є, тільки вам вони, швидше за все, не підійдуть. Цю дурну передсмертну записку писав не Клюг.
— Відкіля ви знаєте?
— Я зрозуміла це в перший же день, як тільки дала машині команду роздрукувати програму, а потім порівняла її стиль зі стилем Клюга. Це не його програма. Вона виконана гранично компактно. Ані одного зайвого рядка. Клюг вибрав собі такий псевдонім неспроста. Ви знаєте, що означає "Клюг"?
— Розумний, — уставив я.
— Буквально — так. Але це ще означає і... щось надмірно складне. Щось таке, що працює справно, але з незрозумілих причин... У нас кажуть — "клюгувати" помилки в програмі...