— Приіржавіли люки! — прокричав він. — Я їх не зачинив, нехай будуть розчинені, правильно?
"Там, за гребенем виярка, підступний ворог! — повідомляв магнітофонний голос. — Тільки вперед. Тільки вперед. Важелі на себе..."
Максим ухопив Гая за комір і притягнув до себе.
— Ти мене любиш? — сказав він, втупившись у розширені очі. — Віриш мені?
— Так! — видихнув Гай.
— Тільки мене слухай. Більше нікого не слухай. Усе інше — брехня. Я твій друг, тільки я, більш ніхто. Запам'ятовуй. Я наказую: запам'ятовуй.
Очманілий Гай швидко-швидко кивав, нечутно повторюючи:
— Так, так. Так. Тільки ти. Більше ніхто...
— Маку! — загорлав хтось у самісіньке вухо.
Максим обернувся. Перед ним стояв той дивно знайомий цивільний у довгому плащі, але вже без капелюха. Масаракш... Квадратне облуплене обличчя, червоні набряклі очі... Це ж Фанк! На щоці кривава подряпина, губа розбита...
— Масаракш! — горлав Фанк, намагаючись перекричати шум. — Оглухли ви, чи що? Впізнаєте мене?
— Фанк! — сказав Максим. — Звідкіля ви тут? Фанк обтер з губи кров.
— Ходімо! — прокричав він. — Швидше!
— Куди?
— До дідька звідсіля! Ходімо!
Він ухопив Максима за комбінезон і потягнув. Максим відштовхнув його руку.
— Нас уб'ють! — крикнув він. — Легіонери!
Фанк захитав головою.
— Ходімо! У мене на вас перепустка! — І, завваживши, що Максим не рухається: — Я шукаю вас по всій країні! Ледве знайшов! Ходімо негайно!
— Я не сам! — крикнув Максим.
— Не розумію!
— Я не сам! — гаркнув Максим. — Нас троє! Сам я не піду!
— Дурниці! Не меліть казна-що! Що за ідіотське благородство? Жити набридло? — Фанк захлинувся криком, схопився за горло і зайшовся кашлем.
Максим роззирнувся. Блідий Гай з тремтячими губами дивився на нього, тримав його за рукав — ясна річ, усе чув.
У сусідній танк двоє легіонерів заганяли прикладами бліцтрегера. Той хвицався.
— Один пропуск! — прогорлав Фанк зірваним голосом. — Один! — він показав палець.
Максим захитав головою.
— Нас троє! — Він показав три пальці. — Я нікуди без них не піду!
З бічного люка вистромилося віником руде бородище Зефа. Фанк облизав губи. Він був розгублений.
— Хто ви такий? — крикнув Максим. — Навіщо я вам потрібен?
Фанк мигцем глянув на нього і зиркнув на Гая.
— Цей з вами? — крикнув він.
— Так! І цей також!
Очі у Фанка зробилися дикі. Він шаснув рукою під плащ, витягнув пістолет і спрямував ствол на Гая. Максим щосили вдарив його по руці знизу вгору, і пістолет злетів високо у повітря. Максим, сам іще до кінця не збагнувши, що сталося, задумливо провів його поглядом. Фанк зігнувся, сунув ушкоджену руку під пахву. Гай коротко і точно, як на заняттях, вдарив його по шиї, і він повалився ницьма. Поруч зненацька вродилися легіонери, ощирені, спітнілі від роботи, змарнілі від люті.
— В машину! — гаркнув Максим Гаю, нахилився і підхопив Фанка під пахви.
Фанк був тілистий і ледве проліз у люк. Максим пірнув слідом, отримав на прощання удар прикладом по задній частині. У танку було темно і холодно, як у склепі, густо смерділо соляркою. Зеф відтягнув Фанка од люка і поклав на підлогу.
— Хто такий? — гаркнув він.
Максим не встиг відповісти. Гачок, який довго і невдало мучив стартер, нарешті завів машину. Все навколо задригоніло і загримкотіло. Максим махнув рукою, протиснувся у башту і висунувся назовні. Поміж танків уже не було нікого, крім легіонерів. Усі двигуни працювали, лунав пекельний гуркіт, густа задушлива хмара вихлопів оповивала схил. Деякі танки рухалися, де-не-де з башт стирчали голови: бліцтрегер із сусідньої машини подавав Максимові якісь знаки, кривив розпухлу, у синцях пику. Раптом він щез: двигуни ревонули з подвоєною силою, і всі танки з брязкотом і деренчанням одночасно рвонулися вперед і вгору по схилу.
Максим відчув, що його вхопили упоперек тулуба і тягнуть униз. Він нахилився і завважив вирячені, як у цілковитого ідіота, очі Гая. Як тоді, у бомбовозі, Гай хапав Максима руками, безперервно мурмотів щось, обличчя його зробилося бридким, не було у ньому вже ні хлоп'яцтва, ні наївної мужності — суцільна недоумкуватість і готовність стати вбивцею. "Почалося, — подумав Максим, з огидою відштовхуючи бідолашного хлопця. — Почалось, почалось... Увімкнули випромінювачі, почалось..."
Танк, здригаючись, видряпувався на гребінь, грудки землі летіли з-під гусениць. Позаду нічого вже не було видно за сизим димом, а попереду зненацька відкрилася сіра глиниста рівнина, і забовваніли віддалеки пласкі пагорби на хонтійському боці, і танкова лавина, не стишуючи ходу, посунула туди. Рядів уже не було, усі машини мчали наввипередки, черкаючи одна другу, безглуздо повертаючи баштами... У одного танка на повному ходу злетіла гусениця: він дзиґою закрутився на місці, перекинувся: друга гусениця зіскочила і важкою блискучою змією шугонула в небо: ведучі колеса продовжували шалено крутитися, а з нижніх люків вискочили двоє в сірому, зістрибнули на землю і, розмахуючи руками, побігли вперед, вперед, тільки вперед, на підступного ворога... Зблиснув вогонь, крізь брязкіт і ревіння дзвінким тріском прорвався гарматний постріл, і відразу всі танки заходилися бахкати, довгі червоні язики вилітали з гармат, танки присідали, підстрибували, огорталися густим чорним димом нечистого пороху, і за хвилину все заволокло чорно-жовтою хмарою, а Максим усе дивився, безсилий відвести очі од цього величного у своїй злочинній недоладності видовиська, терпляче віддираючи од себе чіпкі руки Гая, який тягнув, кликав, благав, жадав заслонити своїми грудьми від усіх небезпек... Люди, заводні ляльки, звірі... Люди.
Нараз Максим отямився. Настав час перебирати управління на себе. Він спустився вниз, мимохідь поплескав Гая по плечу, чіпляючись за якісь металеві поруччя, роззирнувся у тісному хисткому ящику, мало не задихнувся від газолінового смороду, розгледів мертвотно-бліде обличчя Фанка з закоченими очима, Зефа, який скоцюрбився під снарядним ящиком, відштовхнув Гая і проліз до водія.
Гачок тримав важелі на себе і щосили піддавав газу. Він співав, він горлав не своїм голосом, тому його було чути, і Максим навіть розібрав слова "подячної пісні". Тепер необхідно було якось утихомирити його, зайняти його місце і відшукати у цьому диму придатну балку, або глибоку ковбаню, або який-небудь пагорб, щоб було де захиститися від атомних вибухів... Та не так сталося, як гадалося. Щойно він почав обережно розціплювати кулаки Гачка, закляклі на важелях, як відданий Гай, завваживши, що його ианові чиниться непослух, просунувся збоку і зацідив знавіснілого Гачка величезним гайковим ключем у скроню. Гачок осунувся, обважнів і випустив важелі. Максим розлютився, відшпурнув Гая вбік, та було вже пізно, і не було часу жахатися і співчувати. Він відтягнув труп, всівся і взяв управління.