Він з'їв ягідку і проглянув наступний аркушик: "Витяг зі стенограми судового процесу". Гм... А це навіщо? "ОБВИНУВАЧ. Ви не заперечуватимете, що ви — освічена людина? ЗВИНУВАЧЕНИЙ. Я маю освіту, але в історії, соціології та економіці розуміюсь дуже погано. ОБВИНУВАЧ. Не скромничайте. Вам знайома ця книжка? ЗВИНУВАЧУВАНИЙ. Так. ОБВИНУВАЧ. Ви читали її? ЗВИНУВАЧУВАНИЙ. Природно. ОБВИНУВАЧ. З якою метою ви, перебуваючи під слідством, почали читати монографію "Тензорне числення і сучасна фізика"? ЗВИНУВАЧУВАНИЙ. Не розумію... Для задоволення... З метою розваги, якщо хочете... Там є дуже кумедні сторінки. ОБВИНУВАЧ. Гадаю, суду зрозуміло, що лише дуже освічена людина читатиме таке спеціальне дослідження заради розваги та заради задоволення..." Що за нісенітниця? Навіщо мені це підсовують? А далі? Масаракш, знову процес... "ЗАХИСНИК. Вам відомо, які кошти виділяють Вогненосні Творці на подолання дитячої злочинності? ЗВИНУВАЧУВАНИЙ. Не вповні вас розумію. Що таке "дитяча злочинність"? Злочини проти дітей? ЗАХИСНИК. Ні. Злочини, що їх учиняють діти. ЗВИНУВАЧУВАНИЙ. Я не розумію. Діти не можуть учиняти злочинів..." Гм, цікаво... А що там у кінці? "ЗАХИСНИК. Я сподіваюсь, мені вдалося показати суду наївність мого підзахисного, яка доходить до житейського ідіотизму. Йому невідомі поняття дитячої злочинності, добродійництва, соціальної допомоги..." Прокурор усміхнувся й відклав аркушик. Зрозуміло. Справді, дивне поєднання: математика і фізика для задоволення, а елементарних речей не знає. Такий собі дивак-професор з поганого роману.
Прокурор переглянув ще кілька аркушиків. "Незрозуміло, Маку, чому це ти так тримаєшся за це дівчисько... як її... Рада Гаал. Любовних стосунків у тебе з нею немає, нічим ти їй не зобов'язаний, і спільного у вас немає з нею нічого: йолоп обвинувач надаремне намагається приплутати її до підпілля... А складається враження, що, тримаючи її під прицілом, можна примусити тебе робити все, що завгодно. Дуже корисна для нас якість, а для тебе дуже незручна... Та-ак, загалом, усі ці свідчення зводяться до того, що ти, братику, раб свого слова і взагалі людина негнучка. Політичний діяч із тебе не вийшов би. І не треба. Гм, фотокартки... Он ти який. Приємне обличчя, дуже, дуже... Очі дивнуваті... Де це тебе фотографували? На лаві підсудних... Диви-но, свіжий, бадьорий, очі ясні, постава невимушена. Де це тебе навчили так граційно сидіти і взагалі триматися, адже лава підсудних на кшталт мого крісла, невимушено на ній не посидиш... Цікавий чоловічок... Втім, усе це дурниці, не в тім річ".
Прокурор вибрався з-за столу і пройшовся по кабінету. Щось солодко лоскотало у мозку, щось збуджувало і підштовхувало... "Щось я знайшов у цій теці... щось важливе... щось надзвичайно важливе... Фанк? Так, це важливо, бо Мандрівець використовує свого Фанка лише в дуже важливих, найважливіших справах. Одначе Фанк — це тільки підтвердження, а що ж головне? Штани... Дурниці... А! Так-так-так. Цього в теці немає". Він узяв навушник.
— Кох. Що там було з нападом на конвой?
— Чотирнадцять діб тому, — тої ж миті зашелестів референт, ніби читав наперед заготовлений текст, — о вісімнадцятій годині тридцять три хвилини на поліційні машини, що перевозили підсудних у справі номер 6981-84 з приміщення суду у міську тюрму, було здійснено збройний напад. Напад було відбито, у перестрілці один із нападників дістав тяжке поранення і помер, не опритомнівши. Труп не упізнано. Справу про напад закрито.
— Чия робота?
— З'ясувати не вдалося. Офіційне підпілля до нього аж ніяк не причетне.
— Міркування?
— Можливо, діяли терористи, що намагалися звільнити підсудного Дека Потту, на прізвисько Генерал, відомий тісними зв'язками з лівим крилом...
Прокурор кинув навушник. Що ж, усе це може бути. І все це може бути не так... Анумо, погортаємо ще раз... Південний кордон, бевзь ротмістр... Штани... Біжить з людиною на плечах... Радіоактивна риба, 77 одиниць... Реакція на А-випромінювання... Хемообробляння нервових вузлів... Стоп! Реакція на А-випромінювання. "Реакція на А-випромінювання нульова в обох значеннях". Нульова. В обох значеннях. У прокурора закалатало серце, і він притиснув його долонею. Ідіот! НУЛЬОВА В ОБОХ ЗНАЧЕННЯХ!
Він знов ухопив навушник.
— Кох! Негайно підготувати спеціального кур'єра з охороною. Окремий вагон на південь... Ні! Мою електромотрису... Масаракш! — Він сунув руку в шухляду і вимкнув усі реєструючі апарати. — Дійте!
Усе ще притискаючи ліву руку до серця, він витягнув з бювара особистий бланк і заходився швидко, проте розбірливо писати: "Державна вага. Цілком таємно. Генерал-комендантові Особливого Південного Округу. Під особисту надзвичайну відповідальність — до термінового беззастережного виконання. Негайно передати в опіку подавцеві цього засудженого каторжника Мака Сима, справа № 6983. Від моменту передачі вважати виховуваного Мака Сима пропалим безвісти, на підтвердження чого мати в архівах відповідні документи. Державний прокурор..."
Він схопив другий бланк: "Розпорядження. Цим наказую усім чинам військової, цивільної та залізничної адміністрації виявляти пред'явникові цього, спеціальному кур'єрові державної прокуратури з супровідною охороною, сприяння за категорією ЕКСТРА. Державний прокурор..."
Потім він допив склянку, налив нову і вже неквапом, обмірковуючи кожне слово, почав на третьому бланку: "Любий Мандрівче! Вийшла безглузда історія. Як щойно з'ясувалося, потрібний тобі матеріал пропав безвісти, що досить часто трапляється у південних джунглях..."
Частина четвера
КАТОРЖНИК
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Першим пострілом йому розтрощило гусеницю, і воно вперше за двадцять з гаком років залишило розбиту колію, вивертаючи уламки бетону, вдерлося в чагарі й почало неквапно розвертатися на місці, з хрускотом навалюючись широким лобом на кущі, відтручуючи од себе понівечені дерева. І коли воно показало неосяжну корму, на якій хилиталися на іржавих заклепках листи заліза, Зеф акуратно і точно, так щоб, боже борони, не зачепити котла, всадив йому фугасний набій у двигун — у м'язи, у сухожилки, у нервові сплетіння, — і воно зойкнуло залізним голосом, викинуло із зчленувань клуб розпеченого диму й зупинилося назавжди; однак щось продовжувало жити у його нечистих броньованих надрах; якісь вцілілі нерви ще посилали безглузді сигнали, ще вмикалися й відразу вимикалися аварійні системи, шипіли, плювалися піною, і воно ще кволо стріпувалося, ледь-ледь пошкрябуючи вцілілою гусеницею, і грізно й безглуздо, як черевце роздушеної оси, здіймалася та опадала над конаючим драконом облізла решітчаста труба ракетної установки. Якусь мить Зеф споглядав цю агонію, відтак повернувся і рушив до лісу, тягнучи гранатомет за ремінь. Максим и Вепр попрямували слідом, і вони вийшли на тиху галявинку, що її Зеф, напевне, запримітив ще дорогою сюди, повалилися в траву, і Зеф сказав: