Норман моргнув.
— Відмінне видовище ти улаштував перед моїм будинком.
Норман озирнувся навколо і побачив стільки красивих жінок, скільки йому не доводилося зустрічати за все життя.
— Що, дівчатка, — запитала жінка середніх років, — не на того хлопець напав, а?
Дівчатка засміялися у відповідь.
— Тільки не розповідай будь-кому, з ким схопився на вулиці, — сказала жінка.
— А мені і нікому розповідати, — відповів Норман.
Недовірливо посміхнувшись, жінка похитала головою.
— Та невже і нікому?
— Нікому, — повторив Норман.
— А де ти живеш?
— Та тут, недалеко.
— А точніше?
— Точніше — там, де можна влаштуватися поспати.
— Не вірю я тобі, парубче, — сказала жінка і знову витерла йому чоло.
От так Норман Фелтон почав свою кар'єру, почав у наймоднішому і найдорожчому публічному будинку Нью-Йорка. Він став улюбленцем дівчинок. Сама мадам довіряла йому делікатні доручення. Він умів тримати язик за зубами. І головне — він швидко міркував.
Пізніше Норман дізнався, що людина, яка позбавила його залишків сосиски з булочкою, була ніким іншим, як самим Альфонсо Дегенерато, ватажком рекетирів Бронксу.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
— Всі вони тільки про вас і мріють, містер Морокко! — говорив завжди Норман, знаючи, що це "залізна" п'ятірка.
— Все-то ти, хлопче, знаєш, — сміявся у відповідь Морокко.
Потім містера Морокко потрібно було провести нагору, до Норми або до Керол. Спускаючись вниз, Фелтон уявляв собі все, що буде далі.
Найбільші труднощі становив перший етап. Містера Морокко треба було збудити. На це йшло від двадцяти до тридцяти хвилин. Ключ до потенції Морокко був, зважаючи на все, захований десь в його голові. Після цього дівчинка з величезною працею доводила почате до кінця. У її стогонах не було навіть грама фальші, щоправда, це були стогони натуги, а не екстазу.
Потім потрібно було захоплено розхвалювати чоловічі здібності Морокко. Мадам пояснювала, що саме за це він і платить. Якщо точно дотримувати описаної послідовності, то за ніч від Віто Морокко можна було дістати п'ятдесят доларів.
Дівчинки говорили, що він рекетир, але не простий "бик". На цьому багато не заробиш. Все, що повинен був робити Морокко, це перевозити гроші з одного місця в інше і не розкривати рот. Він був мішком для перевезення грошей. Він жодного разу втратив навіть цент, жодного разу сказав навіть слово про свій бізнес.
Морокко працював на Альфонсо Дегенерато, "татка" рекетирів Бронксу. Часом, перешіптувалися дівчинки, він возив по сто тисяч доларів.
Норман час від часу виконував різні доручення мадам. Він спостерігав, запам'ятовуючи все побачене. Він знав таємниці багатьох клієнтів, не тільки адмірала з Вашингтона, що платив великі гроші за те, щоб одна з дівчинок танцювала перед ним гола, посипаючи адмірала пудрою.
Один священик вимагав, щоб його неодмінно били батогами. Комусь не вистачало і двох жінок відразу, а когось не збуджували навіть дванадцять. Бували клієнти, що страждали від самітності, бували перелякані.
Траплялося виконувати і доручення клієнтів. Зустріти жінку і провести туди-то; одержати згорточок і відвезти. Плюс доручення і вказівки мадам. Забезпечити Дейзі пудрою. Будь-коли не називати містера Джонсона по імені. Містер Фельдштейн дуже цінує тих, хто кланяється, вітаючи його.
Він був мазунчиком мадам. "Чоловіком керують яйця, шлунок і страх. Спершу він почуває страх, потім голод. І те, і інше проходить, і він відразу кидається на те, що пропоную я" — стверджувала вона.
Норман робив вигляд, що уважно слухає, хоча давно вже зрозумів, що мадам не права.
Чоловіком керує його "я". Гординя сильніше смерті, сильніше голоду, сильніше сексуального потягу. Гординю можна вибити з чоловіка тільки силою. Залиш чоловіка в спокої, і він завжди віддасть перевагу гордині над плотським захопленням. Спочатку — вона, потім — все інше.
Норман бачив це в Джонсоні, у Фельдштейні, у Морокко. Він бачив це і в сяючих ґудзиках адмірала. Чоловіки слабкі, марнолюбні і схильні до самообману. В цьому ж була і слабкість мадам, що він і не затримався довести.
Коли Норман проробив у мадам вже три роки, і йому виповнилося сімнадцять років, вона поцікавилася:
— Ти спав коли-небудь з жінкою?
— Ага.
— Якій же це з наших дівчинок пощастило?
— Ніякій. Свою я знайшов не тут.
— Чому так?
— Ваші дівчинки — бруд. Спати з ними — усе одно, що зануритися у вигрібну яму.
Вона закинула голову назад і випустила клекочучий, пробираючий душу напівсміх-напівлемент, який позбавив її сил і змусив у знемозі притулитися до лампи, поруч з якою вона сиділа.
Але, побачивши, що Норман навіть трошки не почуває провини і зовсім не збентежений, вона перестала реготати і закричала:
— Мотай звідси до чортової матері! Забирайся, щуряче сім'я! Я тебе витягла з лайна, забирайся геть!
Куховарка позадкувала вбік, подалі від розгніваної господарки. Одна з дівчинок, яка ввійшла навіщось на кухню, в здивуванні завмерла на місці: мадам вперше на будь-чиїй пам'яті плакала...
А поруч тихо посміхався Норман, хлопчик на посилках.
Так, він переміг, але залишився без роботи. Освіти в нього практично не було, так само як і грошей. То ж що він виграв?
У той вогкий непогожий вечір Норман Фелтон вийшов на вулицю із сорока п'ятьма доларами в кишені і з планом у голові. Потрібно було вижити будь-що-будь. Якщо він не виживе, тоді смерть. Одним життям стане менше. Але його життя не дешевше інших. Та що там "не дешевше" — набагато дорожче, адже життя-то це — його, Нормана, життя.
І от, виходячи якось з публічного будинку, Віто Морокко, який жодного разу в житті втратив "посилку", Віто Морокко, мускулистий чоловік, що стріляв тільки в "десятку", зустрівся з відставним посильним.
Справа була у вузькому провулку, що веде від чорного ходу на вулицю. Прохід існував спеціально для того, щоб клієнти могли приходити і йти непомітно.
У цьому проході і стояв Норман Фелтон.
— Містер Морокко! А я вже втратив надію вас знайти!
— Я чув, що тебе поперли, хлопче, — сказав у відповідь Морокко, що негайно насторожився, почувши фразу "втратив надію". І тільки тут Норман зрозумів, до чого ж величезний був Віто. Рука Морокко навіть на секунду не залишала кишеню. Один холодний погляд карих очей — і від рішучості Нормана залишилася приблизно половина. Знівечені шрамом губи скривилися в посмішку.