— Хто ви?
— Робітнича рада Мадріда.
Там поклали трубку. Де ж тоді поїзд?
— Алло! Вальядолід? Ви певні, що протримаєтеся до приїзду шахтарів?
Безперечно.
— Майорга не відповідає!
— Дарма.
— Ллло! Мадрід? Говорить Ов'єдо. Полковник Лрапда пристав до заколотників. Іде бііі.
— Де поїзд із шахтарями?
— Між Леоном і Майоргою.
— Підтримуйте зв'язок! Викликав Ману ель. Рамос чекав.
— Алло! Майорга? Телефонують з Мадріда.
— Хто?
— Робітнича рада. Хто біля телефону?
— Начальник центурії іспанської фаланги. Йолопи, ваш поїзд пройшов. Усі вокзали аж до Вальядоліда належать нам; Вальядолід з півночі також наш. Ваших шахтарів чекають з кулеметами. Аранда поквитається з ними. До побачення!
— До скорого побачення!
Мануель викликав одну за одною всі станції від Майорги до Вальядоліда.
— Алло! Сепульведа? Говорить Мадрід-Північна. Робітничий комітет.
— Ваш поїзд пройшов, несусвітні бевзі. Всі ви нікчеми, і ми ще на цьому тижні постинаємо ваші дурні голови.
— З погляду фізіології, це суперечливо.
Виклики тривали.
— Алло! Мадрід? Алло! Алло! Мадрід? Говорить Наваль-пераль де Пінарес. Вокзал. Ми знову зайняли містечко. Фашисти? їх роззброєно! В буцегарні! Повідомте. їхні дзвонять через кожні п'ять хвилин, допитуються, чи містечко й далі в їхніх руках. Алло! Алло!
— Слід би давати їм фальшиві відомості,— мовив Рамос.
— Вони перевірять.
— Це все ж таки зіб'є їх з пантелику.
— Алло! Мадрід-Північна? Вам телефонує ЗРС 1. Хто говорить?
Рамос.
— Нас повідомили, що йде фашистський бронепоїзд. Ніби з Бургоса. Ти щось про це чув?
— Ні, ми б знали. Всі станції до Сьєрри в наших руках. Та все ж таки треба бути напоготові. Постривай хвилинку!.. Мапуелю, виклич Сьєрру.
Мануель викликав усі станції одна за одною. Він тримав у руках лінійку і, здавалося, відбивав нею такт. Уся Сьєрра
1 Загальна робітнича спілка.
залишилася вірна. Він викликав центральну поштамту: ті самі відомості. По цей бік Сьєрри фашисти чи то не виступали, чи то їх розбито.
Одначе вони захопили половину північної частини країни. В Наваррі — колишній начальник мадрідської поліції Мола; проти уряду, як і скрізь, три чверті армії. На боці уряду штурмова гвардія й народ, може, і цивільна гвардія.
— Говорить ЗРС. Це Рамос?
— Так.
— Ну, що там з поїздом?
Рамос коротко виклав суть справи.
— А як взагалі? — спитав він і собі.
— Добре. Дуже добре. Крім військового міністерства. 0 шостій вони заявили, що справи кепські. Ми їм сказали, що вони боягузи, а вони запевняють, що ополчення розбіжиться. Нам начхати на їхні твердження: ополчення так співає на вулиці, що я насилу тебе чую.
Рамос чув у трубці спів, що зливався зі співом на вокзалі.
Хоча заколот, либонь, вибухнув майже скрізь водночас, здавалося, що наближається армія, яка наступає: станції, що їх захоплювали фашисти, дедалі ближче й ближче підступали до Мадріда; але в останні тижні напруження було таке велике й народ з такою тривогою чекав нападу, який, можливо, доведеться зустріти без зброї, що воєнна атмосфера цієї ночі здавалася великим порятунком.
— Твоя тарадайка тут? — спитав Рамос Мануеля.
— Еге ж.
Він доручив комутатор одному з чергових по вокзалу. Кілька місяців тому Мануель купив маленький автомобіль, щоб їздити ним на лижні прогулянки в Сьеррі. Неділями Рамос використовував його для ведення пропаганди. Цієї ночі Мануель знову віддав свій автомобіль у розпорядження комуністичної партії, а сам вирішив допомогти своєму другові Рамосу.
— Це тобі не тисяча дев'ятсот тридцять четвертий рік! — сказав Рамос.— їдьмо в Тетуан де лас Вікторіас.
— Де це?
— В Куатро Камінос.
Через триста метрів їх зупинив перший вартовий пост.
— Документи.
Документи — це означало профспілковий квиток. Мануель не носив із собою квитка комуністичної партії. Мануель працював на кіностудії звукооператором; він вважав, що завдяки своїй легкій монпариаській педбалості в манері одягатися піп по дуже скидався на буржуа. Більше того, в його смаглявому, трохи важкуватому обличчі з правильними рисами й густими бровами було дещо робітпиче. Л втім, тільки-но ополченці глянули на нього, впізнали велику веселу й кучеряву голову Рамоса. Автомобіль поїхав далі, його проводжали піднесені вгору кулаки, попліскування по плечу й крики "salud": то була ніч братерства.
Одначе боротьба між правими й ліішми соціалістами, опір Кабальєро проти призначення Прієто міністром в останні тижні були особливо запеклі... На другому посту члени ФАІ 1 передавали якогось чолов'ягу, що видався їм підозрілим, робітникам 3PG — своїм давнім супротивникам. "Добре",— подумав Рамос. Роздача зброї ще не скінчилася: підійшов ваговоз із рушницями.
— Можна подумати, що це підметки,— мовив Рамос.
З ваговоза визирали тільки металеві оковки прикладів.
— Авжеж,— озвався Мануель,— пішметки.
— Чого ти раптом став шавкотіти?
— Я зламав зуба, коли їв. Тепер мій язик тільки цим і зайнятий. Йому байдуже до антифашизму.
— Що ти їв?
— Виделку.
Якісь невиразні фігури обіймали щойно отримані рушниці, позад них у темряві бурчали ті, що чекали своєї черги, стиснуті, наче сірники в коробці.. Проходили жінки з наповненими набоями кошиками.
— Нарешті! — озвався чийсь голос— Скільки ми вже чекаємо, що вони схоплять нас за горло!
— Я вже був подумав, що уряд дозволить нас розчавити...
— Не турбуйся, тепер побачимо, чи вони, мерзотники, довго протримаються!
— Сьогодні вночі народ охороняє Мадрід...
Через кожні п'ятсот метрів — нова перевірка: адже по місту роз'їжджали фашистські автомобілі з кулеметами. І щоразу ті самі піднесені вгору кулаки й те саме братерство. І щоразу ті самі дивні рухи вартових, які не перестають обмацувати свої рушниці: цілі століття без рушпиць.
Коли вони приїхали, Рамос кинув свою сигарету й затоптав її ногою.
— Перестань курити.
Враз він кудись зник і повернувся через десять хвилин у супроводі трьох молодиків. Усі несли щось загорнуте в газети й перев'язане мотузочками.
1 Федерація анархістів Іберії.
Мануель спокійно закурив нову сигарету.
— Викинь сигарету,— сказав Рамос.— Це динаміт. Молодики поклали згортки в автомобіль, на переднє й
заднє сидіння, і повернулися до будинку. Мануель вийшов з автомобіля і, не викидаючи сигарети, загасив її ногою. Він підвів до Рамоса своє засмучене обличчя.