Коли Маньєн пролітав над Теруелем, він бачив сліди великих маєтків, повільпих або впертих биків, розкидаппх по нагір'ю війни; тут, у снігах, сліди були менше помітні; тут вопи губилися серед низьких кам'яних стін, що їх штурмували Іптерпаціональна бригада й мадрідські загонп, серед зовсім нових кам'яних стін, які він уже бачив у Теруелі іі на півдні — присадкуватих і коротких, що й далі були під загрозою, серед великих давніх слідів. Він згадав цілину, яку воласті вбогі батраки не мали права обробляти... Селяни, які нестямно билися внизу, воювали за те, щоб підняти ці низькі стіни,— першу умову їхньої людської гідності. Маньєн відчув, що міська фразеологія не може передати того, що жило в мріях, які пе давали йому спокою впродовж останніх місяців,— просте, істотне, як пологи, страждання, смерть і радість — одвічна боротьба тих, хто обробляє, проти спадкових власників.
Коли "Оріон" і його флотилія минулого повернулися вп'яте, республіканські літаки, пройшовши під хмари, атакували ворога попереду позицій каптурів. Фашистська авіація насплу встигла показатися. Республіканські танки внизу з чіткістю параду на Красній площі наступали, повертались і знову наступали. Монастирі й церкви Бріуеги в глибині видолинка ледь визирали з вечірнього туману, в якому вибухали бомби. Вибухи викреслювали довкола міста підкову республіканської армії; на кінцях підкови спалахували за-сапані батареї, наче багаття, розпалені для захисту від снігу, що знову пішов. Якщо кінці підкови зійдуться, італійці відступлять на всьому Гвадалахарському фронті.
Перед порожнім простором, що розділяв кінці підкови, розстеляли сигнальні полотна, але тепер усе огорнув туман: не можна було навіть розпізнати форму військ. Якщо темрява врятує італійців, то вони підуть у контрнаступ на Тріухеке. "Оріон" погойдувався (втім, у нього не було бомб) і не брав участі в бою, але він не йшов на посадку, залишався в повітрі й боровся з ніччю, яка насувалася на долю Іспанії, як колись на повернення Марчеліно. Довгий стрій військових літаків лавірував за двісті метрів від бою. Вони теж не могли нічого розгледіти й теж не летіли на посадку. З долини Тахуни й далі підіймався туман.
Унизу завзято наступали добровольці; цей їхнцї наступ мав підтвердити або спростувати доцільність створення республіканської армії. І літаки, які, може, виграли бій, кружляли на місці, не підстерігаючи ворога, а чатуючи на перемогу, забувши про свої неосвітлені аеродроми, заворожені в темряві, що насувалася.
Маньєн летів усередині підкови над однією з доріг на Орку, досить широкою в цьому місці, обрамленою покинутими ваговозами. Він спікірував і полетів на поземному польоті, як тоді із селянином над теруельським аеродромом; поки республіканці помилково прошивали кулями крила "Оріона", Маньєн побачив сигнальні полотна анархіста Мери, карабінерів і Кампесіно.
Розділ п'ятий
Удалині не стихав гуркіт останніх сутичок бою. Мануель, зайнявши нові позиції, обходив село в пошуках ваговозів; за ним ішов його собака. Він підібрав чудового собаку, кинутого фашистами, чотири рази пораненого. Він любив тварин: биків, кавалерійських коней, німецьких вівчарок, бойових півнів. Італійці покинули багато ваговозів, і, чекаючи офіційного розпорядження, кожен командир корпусу (лукаво твердячи, що коли тут пройде Кампесіно, то не залишиться жодного з них) намагався прихопити собі якнайбільше машин. Тимчасово їх розставили в усіх просторих приміщеннях: у церквах, меріях і стодолах. У селі, де зупинилися карабінери, ваговози стояли в церкві. Але Ма-нуеля попередили, що туди з таким самим наміром уже прийшов Хіменес.
Це була висока церква з червоної цегли. Кулі потрощили на ній інкрустації у вигляді пальм. Скісні промені світла падали крізь склепіння на купу стільців, потрощених на друзки, і на ваговози, виптикувані посеред церкви. Ополченець, що охороняв церкву, йшов за Мануелем і Гарт-нером,
— Ти полковника бачив? — спитав Гартнер.
— Він там, за ваговозами.
— Погано,—пробурчав Гартнер.—Мабуть, уже нахапав. Погляд Мануеля, що ще не призвичаївся до темряви,
зупинився на позолоті, яка мерехтіла в сутіні над порталом, мов нерухома пожежа: вздовж усієї стіни, витягши ноги в повітря, стояли апгели серед труб незвичайного органа. Мануель побачив кручені сходи й піднявся по них.
Ополченець пішов слідом за ним; Гартнер залишився внизу, мовби стережучи ваговози, і з ним собака.
— Завдяки чому все це вціліло? — спитав Мануель ополченця.
— Завдяки революційно-естетичному комітету. Звідти приїхали й сказали тутешньому комітетові: "Орган і хори — велика цінність". І справді, в це вкладено чимало праці. І ми вжили заходів.
— А італійці?
— Тут пе було великого бою.
Якось біля гробниці Сервантеса один анархіст головешкою від смолоскипа, яким він хотів підпалити церкву, накреслив у напрямі вцілілого розп'яття велику стрілу іі написав: "Тебе врятував Серваптес".
— А що ти думаєш про це? — спитав Мануель.
— Людина, яка виліпила цих ангелів, любпла свою роботу. Я завжди був проти руйнування. З попами я не згоден, а проти церков я нічого пе маю. Вважаю, що з них слід зробити театри — обстава багата й добре чути...
Мануель згадав ополченців, яких він з Хіменесом розпитував на фронті Тахо. Він уважно оглянув церкву й помітив нарешті біля колони підстрижену чуприну, що мерехтіла в сутіні, як пух курчати. Мануель знав, що Хіменес розуміє музику. Він з любов'ю подивився на сивий ореол Старого селезня, всміхнувся, мовби готуючи жарт, і сів за клавіші.
Він заграв перше, що йому пригадалося з церковної музики — "Кіріє" Палестріни. В безлюдній церкві врочиста мелодія, сувора й негнучка, розгорталася, як готичні завіси, не гармоніюючи з війною, але цілком гармоніюючи зі смертю. Мануеля схвилювала не музика, а його минуле. Ополченець, сторопівши, дивився на полковника, який грає на органі церковну мелодію.
— Ця штука працює! — сказав він, коли Мануель перестав грати.
Мануель спустився вниз. Він погладив собаку, який не скавулнв. Мануель часто гладив його: він більше нічого не тримав у правиці. Гартнер чекав на нього внизу біля сходів. На кахлях підлоги біля ваговозів видніли великі чорні плями. Давно минули ті часи, коли Мануель запитував себе, що за рідина лишає такі плями.