"Що там ще може бути?" — думав педагог, до краю розцікавлений і подразнений листом, і ухитрився сказати:
— Ну, вибачайте, що я допитуюся, що далі є в листі; се вже й так з вашого боку доказ великого довір'я до мене, незнайомого, що стільки прочитали мені.
Сими словами вхопив за серце шостака, і він відповів:
— Нічого там уже незвичайного нема. Товариш пише, що ученики набили його за якусь там дівчину.
— Се неправда! — скрикнув нараз Латка, вставши з лавки як опарений.
Оба ученики зчудувалися і схопилися також на ноги.
— А ви звідки знаєте? — спитав семак таким голосом, як би хотів сказати: "Як ти смієш нам перечити, не знаючи справи?!"
— Я сам є професор Латка! Дам я вам, драби і гуль-тяї! — відповів грімко Латка і вхопив за палицю.
В одній хвилині ученики щезли з переділу і побігли аж до четвертого вагона.
Професор Латка почав ходити по своїм тіснім переділі, як лев по клітці, і все повторяв:
— Драби! Гультяї! Дикуни! Гайдамаки!
Потім сів і тяжко засмутився. В листі було багато правди, і се його зажурило.
І913