Г а л я. Ой Боже ж мій, Боже! (Плаче).
М а к с и м. Голубочко моя, квіточко! Чи пам'ятатимеш ти мене, чи загадуватимеш мене, безталанного, коли я буду далеко від тебе?
Г а л я. Чи не гріх тобі й питати? Увесь вік буду тебе пам'ятати, у дівках посивію, а не зраджу я тебе, мій соколе, мій голубе, ніколи...
За коном голос Йосип а. Максиме! Максиме! А бодай ти й без вісті пропав!
Голос Тетяни. І, людочки, рятуйте! Жалуйте мене! (Тужить).
М а к с и м та Галя біжать геть.
ЯВА 20
Йосип, О п а н а с, Тетяна, староста, поняті, згодом Галя, Максим,
с т р о к і в ц і, Пріська.
С т а р о с т а (до Тетяни). Не турбуйтеся, тітко, шкоду всяк бачить: дві десятини хліба чисто витолочено.
Т е т я н а. Людочки мої, сусіди дорогі, не зобидьте нещасну удову одиноку! Це ж увесь мій присівочок, уся моя надія! Ще ж я у гамазей винна, ще ж я й не оплатилася... (Плаче).
П о н я т і. На 50 карбованців, не менше, шкоди, Йосипе Івановичу! Усі ми бачили, як сорок штук панських коней толочили Тетянине поле. Зробимо завтра протокола, хай пан її заплатить.
П р и к а ж ч и к. З якої речі панові платити? У пана пастухів повен двір — вони відповідають за шкоду. Цю ніч Максим пас — хай і платить.
Т е т я н а. Чим він і заплатить? Людочки ж мої! Дві десятинки хлібця попсовано, витолочено — сама свята земля чорніє... (Низько кланяється, плаче). Згляньтеся хоч на моїх сиріт! Де той Максим 50 карбованців візьме?
П р и к а ж ч и к. А мені яке діло? Де хоче, там хай і бере!
Староста. Кажу вам, тітко, не турбуйтеся: коли Максим і не має чим заплатити, то зате в кишені у старого Опанаса бряжчить добре. Зробимо завтра протокола та й потягнемо з батька усе до копієчки.
О п а н а с. З мене?.. Людочки, братіки, чи я повинен у цій пригоді? Катуйте його, проклятого, тягніть у холодну, під різки його, каторжного!
П р и к а ж ч и к. Авжеж так, усипте йому, іродовому синові, десятків з п'ять. За віщо батькові одповідати?
О п а н а с. І де я візьму отаку суму? 50 карбованців! Лишенько! Згляньтеся-таки на мою бідність, на мої злидні та недостатки! 50 карбованців!.. Рятуйте!
П о н я т и й. Ось і Максим іде.
П р и к а ж ч и к (до Максима). Що ти наробив? Де ти був?
М а к с и м. Там, де тепер немає.
Опанас. Давай, синку, 50 карбованців за спаш — хоч з душі видери, хоч завісся, а подай.
М а к с и м. У вас до ката тих золотих, то й платіть. А я де візьму?
О п а н а с. О, Господи! Катуйте його, бийте його — я батько, я дозволяю...
С т а р о с т а. І хто б там бився? Заплати за сина, та й край.
О п а н а с. Хоч ріжте, хоч розіпніть, — не дам. Його, шибеника, питайте, з його шкуру деріть.
М а к с и м шепче щось на ухо старості.
Староста. Стійте, братця, годі клопотатися, послухайте мене! (До Опанаса). Ти не хочеш, старий, платити за сина 50 карбованців? Не хочеш?
О п а н а с. Хоч ріжте — не дам! Нема у мене й копійки, й шага за душею!
С т а р о с т а. Коли не маєш чим заплатити, то благословляй сина з Галиною до шлюбу: посватається, то Тетяна й подарує шкоду. Чи так, Тетяно?
Г а л я (падає навколішки перед матір'ю). Матусенько, нене моя ріднесенька! Ми вам з Максимом відробимо за шкоду!
Т е т я н а. Хай вас, дитино моя, Господь благословить!
С т а р о с т а (до Галі та до Максима). Перед батьком мерщій навколюшки! Благословляй, старий, а ні — витягай 50 карбованців з кишені. (Становить Галю та Максима перед Опанасом).
О п а н а с. 50 карбованців! Господи! Благословляю! (Благословляє Галю та Максима).
П р и к а ж ч и к. Що це таке? Тривайте: я сватаю Галю, я заплачу...
Г а л я. Нене моя! Людочки! Не хочу я за Йосипа! Краще з мосту та в воду.
Л ю д и. Ха-ха-ха! Чуєш, Йосипе?
П р і с ь к а (до Йосипа). Мій дядечку, мій кривесенький! Не вдавайся в тугу — я ж біля вас!
П р и к а ж ч и к (як несамовитий). Ти ізнову тут, проклята! (Кидається з ціпком. Пріська з реготом ховається за людей. Прикажчик іде геть з кону).
ЯВА 21
Без прикажчика.
Люди (співають)
Ой дуб-дуба, дуба, дуба!
Недалеко вже до шлюба.
Засватались на покосі,
Потанцюємо на росі.
От дуб-дуба, дуба, дуба!
Наша дівка Галя люба,
А ми хлопці моторненькі
Та й до жартів охітненькі.
Ой дуб-дуба, дуба, дуба!
Панські коні милі-любі:
Двоє стало за сватів,
А останні за дружків.
Ой дуб-дуба, дуба, дуба!
Що "булана" — мила-люба:
Вона стала за світилку,
Підем, хлопці, по горілку.
Танок.
Завіса