Воїн продовжував:
— Жінки не повинні сходити вниз, доки Аун не покличе їх. Тигр кзамів їх пошматує.
Вражена більше, ніж інші жінки, Джеха звела повні подиву очі на Ауна:
— А тигр не може перейти з одної печери в другу?
— Прохід надто вузький для нього.
Місяць почав бліднути, на сході з'явилась яскрава зірка. Годі Аун зійшов до нижньої печери.
Вогонь ворогів ледве блимав. Три чоловіки ще вартували, решта ж спала за скелястим прикриттям, що могло захистити в разі якоїсь небезпеки. Двоє вартових куняли, третій же, згідно наказу ватажка, кружляв навколо вогнища, часто поглядаючи на печеру.
Вартовий кинув у вогонь кілька тонких гілочок, підвівся і побачив на виступі постать. Це була жінка. Вона перехилилась через край виступу і роздивлялась навколо. Воїн простяг до неї свою озброєну списом руку і глузливо вишкірив зуби... Але посмішка зразу ж зникла з його обличчя. Біля підніжжя пасма скелястих горбів з'явилась інша людина, дуже добре знайома ворогам своїм могутнім тілом. Вартовий втупився в неї очима, дивуючись, як вона могла і як посміла зійти в долину. Він покликав інших вартових, і всі троє, вимахуючи зброєю, зчинили гвалт.
Тимчасом Аун сміливо наблизився до вогню і кинув гострий камінь, що влучив у голову одного з вартових, але поранив легко, бо кинув з великої віддалі. Другий камінь розбив плече іншого воїна... Знялось дике верещання, і зразу ж з-за скелястого прикриття виринула ціла зграя ворогів... Тоді, випроставшись на весь свій зріст, Аун вигукнув бойовий клич.
Люди Вогню оглядали уламра і місцевість. Вгорі, на карнизі, до першої жінки приєднались ще дві; на рівнині не видно було нікого, крім Ауна, озброєного тільки дрюком та кількома каменями. Отетерівши, ватажок Людей-Собак силкувався зрозуміти, в чому річ; невиразні побоювання спліталися з впевненістю, що уламр один. Войовничий запал переміг його вагання; гортанним голосом він звелів наступати, і двадцять воїнів купою посунули на Ауна.
Він кинув останній камінь і побіг, проте не дуже швидко. Найбільш прудконогі наздоганяли його, а інші, підбадьорені неминучістю перемоги, теж бігли щодуху. Інколи здавалось, що уламр от-от поточиться, але незабаром він ніби напружував останні сили і знову вигравав втрачену відстань. Тридцять ліктів залишилось між ватажком і втікачем, коли останній досяг краю пасма базальтових скель. Люди Вогню аж вили від передчуття перемоги...
Аун з жалібним стогоном повернув убік і зник серед каміння, що утворювало низку заплутаних проходів, які сполучалися на півдні в один великий коридор.
Ватажок зупинився, швидко оглянув місцевість і наказав воїнам загородити виходи; вісім чоловік побігли за Ауном далі.
Раптом почувся лютий регіт, потім страшний крик, і в прохід на ворогів звалилось велетенське тіло печерного лева...
— Людям-Собакам смерть! — вигукнув Аун.
Троє воїнів впали з розпоротими животами, четвертий — з розірваним горлом... Аун і Зур збігли на плескуватий камінь; закрутились дрюки, полетіли дротики, пробиваючи груди, стегна, плечі, тимчасом як хижак, гасаючи між камінням, трощив і роздирав утікачів...
Безмірний жах охопив Людей-Собак. Страх смерті поєднався з безмірним здивуванням перед появою велетенського звіра. Побіг навіть ватажок. Зате Аун виявив усю свою спритність. Леопардовими стрибками наздоганяв він утікачів, і його дрюк сіяв смерть між них...
Коли Люди Вогню добігли до свого притулку, їх було тільки восьмеро; інші лежали в траві мертві або важко поранені.
— Хай Зур спинить тигра кзамів! — гукнув Аун.
Заховавшись у своєму притулку, вороги ставали небезпечними. Відчай повернув їм силу; їхні списи могли крізь щілини пробити хижакові черево.
Лев слухняно зупинився. Бачачи розкидану здобич, він ухопив зубами ще тепле тіло вбитого і рушив до свого барлога.
Хвилину син Тура вагався, а потім сказав:
— Зур піде з тигром кзамів. Він повернеться через горішню печеру і звелить жінкам приготуватись!
Зур і печерний лев зникли за скелями. Аун зібрав дротики, а потім повільно підійшов до Людей Вогню. Він бачив їх крізь щілини між камінням і в багатьох міг би влучити дротиком, але в ньому жила душа Нао, повна несвідомого милосердя.
— Чому Люди-Собаки напали на Волохатих Людей? Навіщо вони хотіли вбити Ауна і Жінок-Вовчиць?
Голос Ауна бринів м'яким сумом; Люди Вогню мовчки його слухали. На мить присадкуватий, кремезний ватажок з'явився між двома каменями і подав сигнал до наступу. Уламр наготував списометалку і сказав:
— Аун дужчий і прудкіший за ватажка Собак! І він може вбивати здалеку.
Вгорі, на скелястому виступі, радісно кричали жінки. Вони слідкували за боротьбою, бачили раптову появу незвичайного звіра, і їхні душі сповнились фанатичного довір'я до Ауна.
Першою зійшла Джеха, потім Ухр, потім всі інші, за винятком однієї, що залишилась стерегти печеру.
Вони зібрались біля Ауна і, люто поглядаючи на притулок ворога, згадували всі свої муки і ганьбили Людей Вогню. Ті ж мовчали, жорстокі й рішучі, і тримали напоготові свої довгі списи. Їхня позиція була неприступною. Коли б не Аун, вони і зараз були б дужчі. Крім Ухр, жодна з жінок не могла захиститись від удару. Жінки це знали і, хоч палали ненавистю до ворогів, тримались досить обережно.
Наблизившись до вогню, Вовчиці почали кидати в нього траву та гілля. Вихопилось полум'я і освітило все навкруги. Жінки зносили паливо звідусіль. Чулись вигуки:
— Люди-Собаки не наважаться битись! Вони повиздихають з голоду і спраги!
В міру того як одні сузір'я зникали на заході, а інші з'являлись на сході, зростали неспокій і нетерплячка. Вороги здавались тепер страшнішими, і жінки не спали, боячись пастки. Аун і навіть Зур зрозуміли, що доведеться битись. Син Землі сказав:
— Треба змусити Людей-Собак покинути їхній притулок.
Подумавши, Зур виклав свій план:
— Вони не зможуть устояти проти вогню... Аун, Зур і жінки закидають їх підпаленими гілками!
Уламр радісно скрикнув. Обидва наламали сухого гілля і поклали його одним кінцем в огонь. Потім скликали жінок, і, коли Зур роз'яснив їм свій план нападу, всі схопили головешки і побігли до притулку.
Палаючі гілки посипались на Людей-Собак. Спочатку вони гасили вогонь, але страх і лють переповнили їхні груди. Їх душив дим, опіки викликали запаморочливий біль; краще всяка небезпека, ніж загинути отак без бою...