Незабаром наступ відновився, особливо з флангів, де кілька воїнів непомітно піднялись на один рівень з проходом. Щоб напасти на оборонців зненацька, їм треба було здертися ще вище, на вузький карниз, звідки вони могли плигати один по одному...
Тимчасом другий загін ворогів захопив прямий підхід; заревів могутній голос ватажка, і п'ятнадцять чоловік навально кинулися вперед. Свиснув дротик, полетіло каміння, люті й жалібні крики залунали в скелях... Люди Вогню не спинились. Незважаючи на кам'яну зливу і на списи, вони продовжували вперто бігти. До проходу залишалось якихось вісім ліктів. Троє ворогів скотились в яму з водою, двох було поранено; Аун зовсім близько побачив люті обличчя, палаючі очі, почув хрипке дихання. Тоді, напруживши всі сили, він кинув величезний камінь, тимчасом як жінки одчайдушно відбивались дрібними уламками. Дике виття залунало між скелями; нападаючі безладно кинулись назад. Аун лагодився схопити другий камінь, коли щось ударило його по голові.
Він підвів голову і побачив над собою скривлену руду пику: четверо ворогів один за одним сплигнули вниз. Аун відступив, тримаючи обома руками дрюк. Ухр і Джеха кидали списи. З кожного боку тут могли битись тільки по три воїни.
Сталася невеличка затримка. Побоюючись пастки, Люди-Собаки не рухались, Аун же роздумував, чи не слід покликати допомогу... Перед ним виникла кремезна постать ватажка ворогів, озброєного списом, на лікоть довшим від списів його товаришів; уся його постать випромінювала силу та звичку перемагати...
Він перший кинувся у напад, і його спис влучив у бік Ухр. Спритним ударом Аун вибив зброю і поранив в плече воїна, що вже намірився на нього списом.
Воїн упав, а на його місце зразу ж став інший, ззаду насідали нові вороги. Тоді Ухр почала кликати на допомогу; до неї приєднались Джеха і третя жінка. Тимчасом Люди Вогню, виючи, як вовки, рушили в наступ. Трьома ударами син Тура зламав три списи. Ухр поранила одну Людину-Собаку в груди, але третя жінка вже лежала вбита на землі...
Перед величезним дрюком вороги відступили. Вони скупчились біля самого проходу, ватажок стояв зі списом на півліктя попереду своїх людей; ті, в кого зброя була зіпсована, звільнили місце для інших.
Стежачи прудкими очима за кожним рухом втікачів, ватажок Людей Вогню з диким сміхом кинув свій спис. Уламр відскочив убік, але зброя встигла зачепити стегно; син Тура похитнувся, і у ворога вихопився переможний крик... Проте Аун відповів на удар. Ватажок поточився з хриплим стогоном і впав серед своїх воїнів.
На хвилину це приголомшило Людей Вогню, але їх ставало дедалі більше, і вони знову пішли в наступ. Страшний дрюк ламав вістря, трощив груди; Ухр і Джеха завзято боронились. Однак ворог відтісняв їх до того місця, де прохід ширшав і де нападати стало б зручніше.
Страшним зусиллям, розбиваючи списи з усіх боків, син Тура зупинив ворога... Раптом ворог зняв лютий галас: у проході з'явились Вовчиці. Списометалкою Зур кинув дротики і поранив воїнів, а Аунів дрюк готував страшну смерть переднім лавам ворогів...
Людей Вогню пройняв жах; вони всі разом побігли назад, тягнучи за собою поранених і навіть убитих. Вони збивали каміння, падали й котилися вниз, ховаючись за скелясті виступи та в щілини. Залишився тільки один мертвий воїн та один поранений, що жалібно стогнав. Жінки добили його.
Нерішучість затримала оборонців скелі біля входу. Людей Вогню знову не стало видно; одні лише трупи лежали серед каміння.
Перемога сповнила жінок гордістю. Вони перехилялись через кам'яний бар'єр і дико кричали. Незважаючи на свої рани, Аун теж почував шалену радість. Хіба ж це не він відвернув удар списа, повалив ватажка і нагнав жаху на Людей-Собак? Він врятував Джеху від вістря, що мало пробити її груди. Його погляд зустрівся з поглядом дівчини, і до радості перемоги приєдналось солодке поривання до цих чудових темних очей, цього довгого волосся, що спадало їй на плечі найніжнішою рослинністю, чарівнішою з усіх рослин степів і джунглів...
— Зур і жінки знайшли достатню кількість дерев... Пліт майже готовий, — повідомив син Землі.
— Гаразд. Син Тура залишиться обороняти ущелину з шістьма Вовчицями... А Зур з рештою жінок закінчить пліт.
Долинув жалібний стогін... Поранена жінка відчула, як її охоплює таємничий жах, відчула льодовий подих небуття. Звернувши до неба широко розплющені очі, вона напівсвідомо стежила за великими кондорами та білоголовими круками, що кружляли над бойовиськом... Її обмежена і проста душа сповнилася безмірної туги. Перед очима постали ліси та світанки, радісні дні, тепле хвилювання вечірнього вогню. В ній тріпотіла пам'ять часу, невластива ні оленям, ні собакам, ні левам: пам'ять, породжена словом, яке воскрешає минувщину. На хвилину вона відчула гіркий і гарячковий жаль за минулим... Потім настало забуття. Блиск очей згас, прийшла смерть. Тоді товаришки завели сумну, одноманітну співомовку, з якої народились пісні людини.
Час минав. Здавалось, Люди Вогню зникли, але Аун чув, що вони шарудять поблизу, і знав, що вони шукають шлях, щоб перейти гору та перетнути відступ з протилежного кінця ущелини. Якби вони досягли своєї мети, їхня перемога була б забезпечена. Незважаючи не втрати, вороги переважають кількістю, силою і спритністю. Тільки уламр наводить на них жах, тільки Ухр варта одного з їхніх вояків; але Ухр і Аун ослабли від ран... І мисливець із зростаючим занепокоєнням прислухається до шарудіння з боку ворога.
Люди Вогню з'явились знову. Здираючись один одному на плечі, видовбуючи ямки в крихкому вапняку, вони лізли до карниза. Щоб досягти його, треба було видовбати ще п'ять чи шість ямок у прямовисній стіні. Вороги починають довбати. Щоб зупинити їх, Аун кидає останній дротик, але він попадає в скелястий виступ. Аун кидає каміння, та на такій відстані воно не завдає ворогам ніякої шкоди.
Прямо напасти тут неможливо. Змагання зараз триває між тими, що роблять пліт, і тими, що довбають скелю. Прохід залишається поки що вільний, і Аун відсилає двох жінок, щоб прискорити спорудження плота.
Видовбано третю й четверту приступку. Ще одна — і Люди-Собаки досягнуть карниза, звідки побіжать через вершину гори. Зробити цю останню ямку, здається, найважче, але ось один з ворогів, здершись на плечі товариша, вже довбає її.