Голос з місця. А "Літературну газету" і справді час уже зробити міжгруповим органомі
Півник. Ку-ку-ріку!
Панч. Хоч ви й тричі вже кукурікаєте, а що таке "Зелена кобила", досі не знаєте. Півник. Чому?
Панч. А тому, Золотий Півнику, що знання — досить складний психічний акт, і предмет знання не те, що ми під цим розуміємо, а щось зовсім інше. Зовнішні явища, Золотий Півнику, хоч і реально діють на наші почуття, проте уявлення виникає лише після відміни явищ там десь у діяльності наших центральних органів. Вам, Золотий Півнику, "Прокламація "Авангарду"190 видається за зразок динамічного конструктивізму, а Циган каже, що коли б він так динамічно торгував на ярмарку коней, то поснули б усі дядьки. Значить, причина сприймання, як бачимо, знаходиться настільки ж в об'єкті, як і в суб'єкті. Або, кажучи словами Дрозда, "реальність не є у самім предметі, а Тіль* кн в мрії його розуму". Розумієте, Півнику? Півник. Ку-ку-ріку!
Панч. Так що ж таке "Зелена кобила"? Зелена кобила, товариші, це геніальний витвір природи, економіки й політики. її реальний образ прямо пропорціональний пульсації нашої крові. І це прекрасно ствердили своїм уявленням деякі товариші. Одні уявляють цю Кобилу в образі Дульцінеї Тобоської *91,— інші —в образі дошки, на якій колись батожили таких вульгаризаторів, як Михайло Би-ковець або Кость Буровій.
Чортик Зануда. А породив цю Кобилу царат.
П а и ч. Сірий чортику Занудо, навпаки. Не царат П9-родив Кобилу, а Кобила був родоначальником дома Рома-нових І92.
П і в н и к. І письменника Романова? 193
Панч. Про це запитайте у Сергія Єфремова 194. ]3 чотирнадцятому сторіччі він переселився, на нашу голову, з Персії195.
Півник. Єфремов?
Панч. Не Єфремов, а Кобила, Андрій Іванович.
Чортик Зануда. Так Кобила ж жіночого роду.
Панч. Було колись, а зараз один земвідділ наказав райвиконкомові надіслати відомості про жеребців "обоє-го пола". Значить, ваше зауваження недоречне. Кобила — це...
Сенчеико. У нас у Червонограді це просто жива шістка в такій грі, що зветься "циган".
Циган (вилупив очі). Сенченко, ану без національних моментів.
Півник. Ку-ку-ріку!
Панч. Ще один доказ, що моє твердження правильне. А чому, товариші? Тому, що це є індивідуальне уявлення кожного розуму про той самий предмет. Як і про весь світ.
Коли я охоплюю своїм поглядом нашу планету і придивляюся до низки віків, серед мороку минулих часів бачу атом із задертим трубою хвостом. Довкола цього атома зростає прогрес людства. Він безперестану міняв форму, але ядро зоставалось, міняв поведінку, але суть зберігав. З цим погодився колись і Гізо 196, але Альтер і Коші197, як Сеген і Муньє 198...
Сава Б о ж к о 199 (перебиває). Що він торочить? Зеленою кобилою у нас називається великий кавалок глини для горшків, а він про чортзна-що. Дайте мені слово.
Голова. В гончарній справі? Гаразд, будете мати слово, а зараз не перебаранчайте ораторові. Вам залишилась одна хвилина.
Пап ч. I глина складається з атомів, товаришу Божко. Я кінчаю. Ви знаєте, що світ складався, складається і буде складатися, як і Божкова глина, з атомів. Значить, Зелена кобила жила в минулому і буде жити в майбутніх віках. (Оплески.) Ще два слова. Семенко 200 уявляє Кобилу без хвоста. Це твердження помилкове. Уявити Зелену кобилу без хвоста так само неможливо, як нещасний "Авангард"— без Голоти Петра 201.
Півник. Ку-ку-ріку, ку-ку-рікуі (7 так тричі.)
(Бурхливі оплески поступово переходять в овацію.)
МІЙ ЛИСТ ДО ЖУРНАЛУ "ЛІТЕРАТУРНИЙ ЯРМАРОК"
Мої шановні друзі X, У, 1
Пам'ятаєте, як я малював перед Вами революцію в сільському господарстві, в селянському побуті? І коли я на Ваше запитання "Коли це буде?" відповів, що за п'ять-шість років зникне те традиційне село, на яке ще й досі дивимося очима Нечуя-Левицького, Ви на це лише поблажливо посміхалися, мовляв, чим би дитя не тішилось...
В своїх тодішніх твердженнях я губив грань між фантастикою і дійсністю, бо все це будувалося лише на аналізі ледь помітних паростків.
Нарешті я вирішив перевірити свої висновки і "одного чудового ранку" з валізкою в руках зійшов на степовій станції.
Десять хвилин до цього я бачив з вікна пасажирського поїзда тільки степ, рідко де з балки витикалися зелені вершки сіл. Припорошена стерня вже другий місяць умлівала від сонця і живилася тільки росою.
Коли поїзд у хмарах куряви погнав далі, я почав розглядатись. Над дверима була вивіска: "Станція Яма". На запасній колії стояв ешелон, з якого вивантажували нові чепурненькі трактори. їх була вже біля колії ціла шеренга. З боку станції, мов висока каланча, здіймався новий елеватор. Там теж щось робили люди, хурчали вантажні машини, і колись глуха станція тепер уже не відповідала цьому визначенню.
Нарешті я вийшов до візників.
— Я не можу їхати,— відказав мені перший, що стояв на бричці і з-під долоні когось виглядав.
— Чому?
— Це коні з "Соціалізму", усуспільнені. Не маю права. До созу "Нові шляхи" можу підвезти задарма. По дорозі.
Другий відповів мені тс саме. І це слово "усуспільнені" злетіло з його засмаглих вуст, як корок із пляшки. Я дивився на нього з цікавістю: пропечена сонцем постать, підстрижена борідка, роздерта на плечі сорочка, спокійне обличчя.
— А ви ж звідкіля?
— Із созу "Шлях Леніна". Вам, чую, до "Куща", а це вбік. Он йому зручніше.— І вказав пужалном на третього: — Він із "Десятих роковин".
Повіз мене до машинно-тракторної станції Лейба, молодий жилавий парубійко з єврейської колонії. Посадив у полову, мов у пір'я з перини, батько запріг коника, дружина, що була тут же, наказала йому хутчіше повертатись, і бричка завуркотіла колесами по степовій дорозі.
Лейба сидів спереді на лантусі полови і тільки те й робив, що обертався до мене і весело тикав пужалном у поле:
— Гарман, "Ленінський шлях", соз, "Нове життя" усуспільнено.
Товариші мої любі X, У, 1; що Вам говорить це слово "усуспільнено", яке тепер домінує над усіма іншими по всьому степу? Я пам'ятаю про наші дискусії і гадання про новий побут, про заглиблення культури в маси, про грандіозні плани п'ятирічки, про стиль, форму і зміст, і жодного разу не чув ні від осірячеиого плужанина, ні від правовірного вуспівця 202 цього всевладного тепер слова "усуспільнено". Навіть динамічний "Авангард" наш опинився у хвості життя.