— Згоріла моя, хата,— каже'баба,— разом із родом...
— От і добре,— невлад відгукується Явтух,— беріть зілля та й рушайте до мого двору...
Баба Явдрха занепокоїлась іще на початку запальної Явтухової мови. Тепер вона ніяково оглядається, присуває до себе зілля, обличчя її морщиться від радісної посмішки:
— Ти не дивися, синку, що така древня,— я ще баба роботяща! Я тобі й господарство догляну....
— Цитьте, бабо,-—говорить Явтух,— я ще~не скінчив. Без вас господарство доглянемо. А ви розповідатимете людям про свій довгий вік. Ви, мабуть, ще й Гоголя захопили! Як жили люди раніше і як тепер. Щоб не забували, з якої ями на світ божий вийшли... Про кріпацтво батькове й материне... Про злидні, й голод, капіталістичне визискування, куркульський зашморг... Про дев'ятсот п'ятий рік, про нашу Жовтневу революцію, про все, що бачили >й чули...
— Батько твій Каленик гарний був хазяїн,— пригадує баба,— та поміщик його все одно на Сибір заслав...
— От-от... Посадимо вас перед магнітофоном та й запишемо на віки вічні ваші слова... Пустимо по радіо — цілий район слухатиме... Бувайте здоровенькі, ярмаркуйте та не припізнюйтесь на обід...
Явтух Каленикович підводиться— з землі й рушає йти, лишаючи бабу Явдоху обмислити самотою його пропозиції. Хто не підходить після того до зілля, ніяк не може дати собі ради із старою: замісто ромашки баба подає лісову малину, подорожника плутає з~ведмежим вушком...
Ярмарок гуде й далі. Вже закінчено торг за порося, продавець із покупцем заїдають кавуном гендель. Циган-каза-няр кинув крам напризволяще, пішов випити пива. Шофер Михайло, від'їздячи, "газонув" півторатонкою й трохи не заїхав " у купу горшків і глечиків. Із запізненням відкрив свій ларьок книгар, і зараз же по книги посунули покупці, захарастивши прохід між ятками.
"Як же красиво розіклалися книжки на прилавку! Сонце їх враз бере до своїх обіймів, пестить, запалює фарби на обкладинках, пригріває літери назв. Вітерець несе на книжки пахощі довколишнього степу, ворушить ласкаво сторінки. Так і здається, що на прилавку розляглася зграйка різнобарвних живих голубів, які от-от злетять над ярмарковим гомоном...
— Гоголя "Вечори"!.. Історія ВКП(б)!.. Шевченка який том?..
Покупці товпляться біля книжок, одні відходять, другі припливають, без перебільшення можна сказати, що сюди перемістився центр ярмарку. Статечна дітвора — умита й зачесана, в чистеньких сорочках, спідничках і штанцях, боса й засмажена на південному сонці — мовчки протискується під руками дорослих до книжкового багатства..
— Дядю, та пустіть же... Тьотю, та мені ж треба...— чути приглушені дитячі голоси.
Хіба оті дорослі не знають, що книга — це дитяча мрія? І святобливо несуть книжку дитячі руки, притиснувши до стукітливого серця, що немов гупає просто в книжкову палітурку.
Явтух Каленикович, погомонівши із стількома людьми на ярмарку, нарешті вирішує братися до справи, заради якої, власне, й вийшов на майдан. Намір дуже делікатний, бо Явтух Каленикович ніжний батько єдиної доньки. І по--пустила ж гемонська сила, щоб його Палазя та закохалась в роззяву! Дебто, не в роззяву, звичайно, а в парубка. Парубок — комбайнер. Непоганий механізатор, роботящий, смирний. Та такий ото смирний, що блідне й тремтить, ледве Палазя простягне до нього руку. От і випала місія старому дурневі (це в порядку самокритики!) спробувати, чи не можна допомогти Палазі й комбайнеру. А як допоможеш, коли теперішня молодь і смаку не має до старих звичаїв,— до сватання, наприклад... Виборсуйся, Явтуше!..
Здалеку видко, що комбайнер нудьгує,, сидячи в кузові вантажної машини. Очі продивилися, виглядаючи капосну Палазю на всі боки. Чи не впадає коло дівчини вже хтось інший? Комбайнер відчуває, як сміливість хвилями накочується на його серце, нехай тільки з'явиться, він запитає її руба...
Явтух Каленикович підходить до комбайнера не просто. Це повинно виглядати, як щось цілком випадкове. Покружлявши про людське око, він опиняється поруч автомашини й неголосно каже:
— Здоров, козаче. Що це ти сидиш на сідалі без діла? Хоч кукурікай, абощо...
Комбайнер совається на місці й забуває відповісти на здоровкання. З цього Палазин батько робить висновок, що парубок і сьогодні млявий.
— Запчастини замовив, Явтуще Калениковичу,— мимрить комбайнер,— чекаю шофера... Палазя чи не захворіла часом?
Останні слова вискакують у нього з рота так несподівано, що він сам лякається. І новопридбана сміливість яскравою фарбою червонить щоки.
— Чого ж ти не зайдеш до неї? — без ніякого здивування каже Явтух Каленикович.— Умовлялися з Палазею, що поставиш на штурвал, а сам ні куєш ні мелеш?
— Дак МТС 9 не погодиться!
— Хто там може заперечити? — щиро дивується старий.— Ти ж їм казав, що кохаєте одне одного?
— Явтуше Калениковичу,— вигукує парубок, підхльостуваний сміливістю відчаю,— це діло інтимне, не втручайтеся до наших справ!..
— Бувай здоровий, коли так,— каже Явтух,— з вашими характерами ви ще довго— до тями не дійдете! Сам батько сватає, а він пручається!..
— Батьку,— з одчаєм відгукується хлопець,— вона мене до нещастя доведе! Каже —"я хочу, щоб у тебе характер був, а не" ганчірка!" А де я його візьму, скажіть на милість?! Мій характер залишається увесь на комбайні!..
Палазин батько позирає мовчки на парубка. Вони з покійною дружиною так не барилися. Через батькову волю переступили, он як. Правда ж, і характери у обох були до пари! Палазі тепер і муляє татова-мамина натура...
Іде ярмарком чолов'яга, старанно ставлячи ноги, щоб, бува, не поточився у всіх на очах. На ньому новий піджак, колодочка з орденськими стрічками, лисувата голова вже почервоніла на сонці. Це — перший підпилий, якого стрічає на ярмарку Явтух Каленикович. Хоче обійти стороною, але той помічає цей маневр і голосно гукає:
— Явтух!.. Каленикович!.. Дружок!..
І, розіп'явши руки для обіймів, іде на Явтуха Калениковича, співаючи на повні груди: "Где же вы теперь, друзья однополчане, боевые спутники мои?.."
Явтух Каленикович, почуваючи на собі погляди ярмарчан, рішуче крокує на зближення з дружком. "Ану-ну,— читає він в сотнях очей, звернених на себе,— що скаже фронтовик фронтовикові? Як зустріне один голова колгоспу — другого голову? Послухаємо, підходьмо ближче, наскочила Явтухова коса на камінь!.."