НА БАЛКОНІ
Сиділи на балконі й відпочивали — всі четверо.
Низько над балконом схилившись, пахучі гілки високої липи лили хвилі ніжного аромату в прозору блакить літнього вечора.
Веселий рожевий день розцвітаючого літа кінчався; надходив вечір — ясний, мрійний, тихий. Удень такої тиші нема, навіть тут, в сім садочку, далекім від міського шуму: замовкли всі денні згуки, і природа спочиває після цілоденної важкої творчої праці — ані лист не шамотить, ані пишн зелені верхів'я не ворухнуться; лиш соловейко, заховавшись десь в гущавині буйного листя, виводить свою солодку пісню.
На балконі тихо. Мати й дочка, батько й син в прохолоді відпочивають і від своєї дневної праці і від спеки літнього сонця. Перші обидві — за кошиками з полуницями; вони поволі, ліниво чистять ягоди і кладуть на тарілки або* й до рота; двоє останні — за газетами. Правда, Василь, високий студент з довгим темним волоссям і веселими карими очима, лежачи в кріслі-гойдалці, більше в небо дивиться, аніж в газету, яку держить в руках, та ще часом кине оком на ягоди.
— Ганю,— гукнула мати, не стара ще, присадкувата жінка з блискучими темними очима,— як би ти проворніше справлялася. Так ми й до ночі не скінчим.
— Але і ви, мамо, не дуже-то поспішаєте; ось, гляньте, в мене менше лишилося, аніж у вас,— втомленим голосом обізвалася дочка.
— Отуди порівняла! Та ти ж молодша від мене, моторні-ша повинна бути. Ось Лев швидко прийде, приготувала б йому ягід в тарілку.
— Добре, добре, все буде... Тільки так хотілося б спочити! Та треба ще до Галочки подивитись.
Ганя підвела руки, закинула їх за голову і вдихнула повними грудьми повітря; її тоненька постать вирівнялась, волосся від поривчатих рухів чорним шовком розсипалось по спині. Втомлено усміхнувшись, зібрала і пришпилила волосся і вийшла в хату.
— І справді: чого вона така змучена? — звернувся Петро Михайлович до жінки.— Тільки відпочивати б тут, здоров'я набиратися: гарне повітря, сонце, свіжа страва, молоко... А вона чомусь млява, розбита...
— Ет, розумієш ти: повітря, молоко... те все нічогісенько не варто! Як вона за дитиною розбивається! Дитині треба цілий день на сонці — вона за нею бігає сама; треба дитину купати — сама купає; годувати — сама годує; все сама — аж від ранку до вечора. Та де ж тут здоров'я буде?
— Чому ж няньки не візьме?
— Зговори ж з нею, як ти такий мудрий! Няньку! Та вона на мене з неохотою дитину лишає. Та ж то "і кожне слово треба обдумувати", і "дитина повторює нас — всі наші слова й рухи", і "дитяча душа — то найчистіший і найцінніший сосуд", та як стане виговорювати й вичитувати, то краще мовчати. На що вже і на Льва не зовсім покладається — і не допильнує, і не так поведеться. А ти — "няньку"
— Та хто ж його знає, як тут у вас, я ж мало дома буваю. Звичайно, з нянькою краще, і гроші на неї знайшлися б.
— Гроші... не в грошах тут річ; Льва ось-ось слідова-телем зроблять, а поки що, то ми маємо. Не те... не хоче вона ніяк... "Все одно,— каже,— як я не з дитиною, то повинна працювати аесь поза домом, щоб гроші на себе заробляти".— "А чоловік нащо?" — питаю. "Як нащо? Я його люблю, він мене любить, то й живемо разом, а грошей його, праці його на мене я не хочу. Він для себе повинен заробляти, я для себе. А як я з дитиною цілий день, поки вона ще мала, то все одно,— се моя праця і навіть дуже важка; для дитини ж краще, коли мати виховує, а не нянька". Ось як вона говорить.
— Ех, Ганю, Ганю,— зітхнув Василь, не відводячи очей від неба.— Яка була енергійна, швидка, гаряча на все, а тепер відразу осіла!
— І добре,— перервала Олександра Василівна,— добре, що не така вже гаряча, як ти. То обоє були якісь божевільні... Мітинги, реферати— демонстрації якісь... Закрутив дівчину. Тепер вже хоч осіла — нічого: краще хай сидить!
— Та "родинне щастя" заводить... так, мамо? Та хіба ж в сім все життя, мамо? Шкода мені її, шкода Гані, що вона зв'язує себе, що вона світа не хоче бачити поза своєю Галею...
— Далі, Василю, далі,— несподівано увійшла Ганя і сіла поруч брата на стільці.— Що ж далі?
— Ненормально ти живеш, Ганю, от що. Про се я й говорив тут. Та й тато говорив. Але він говорить, що треба няньки для дитини, щоб ти могла відпочити, а я ще, крім того, говорю, що не треба ховатись в дитячі пелюшки, а жити, як ти раніше жила. Ось скажи мені, Ганю: за сі останні три роки була ти хоч де-небудь: на рефератах, збірках, мітингах? чи хоч що-небудь робила з того, чому віддавала себе раніше?
— Ні, але я не хочу ні виправдуватись, ні сперечатись... Покиньмо се, Василю! Багато вже я про все се думала, багато страждала і тепер страждаю. Але вже годі. Я так постановила: коли дочка моя виросте, тоді я буду вільна. А тепер — я для неї. Я сама хочу її виховувати, сама — розумієш? Я хочу зробити з неї людину. І я думаю, що я сама повинна її виховати, а всілякі няні — се тільки перешкода. Ти думаєш, легко мені? Але я вже учуся приймати життя таким, яким воно є. Не було б в мене дітей, жила б так, як раніше; є дитина — і все міняється. Я її дуже люблю; але якби в нас було громадське виховання — розуміється, ідеальне — я б довірила йому свою дитину; тепер же я повинна сама виховувати, т. є. непохитно стежити крок за кроком за її розвитком. Що ж ти бачиш тут ненормального?
— Розумієш, Ганю, що мені тут показується дивним. Ти хочеш, щоб твоя дочка була людиною. Добре. Ну, буде вона твоїми заходами гарною людиною — ось, як ти, наприклад,— бо ти справді надзвичайно гарна людина,— також вийде заміж і весь свій час, всі свої сили вжиє на те, щоб з своїх дітей зробити гарних людей, сама ж віддалиться, відійде від життя, як і ти, і т. д. і т. д. В результаті — кілька гарних людей, а в чім же проявиться ваша "гарність"? — бо чим же, як не корисною працею відрізняються "гарні" люди від негарних? І чи нормально, чи можливо все життя вкласти в виховання, в створення людини, щоб потім і вона робила те ж саме? А як же ви, "гарні" люди, реагуєте на життя? Ну, припустім, в тебе буде син і в твоєї дочки син; добре; зробите ви з них гарних і корисних людей, і вони активно се покажуть.Так все ж таки сього мало: де ж ваша активність жінки? Ось поїдеш собі з своїм Львом (се, між іншим, він тебе назад тягне) та з Галочкою десь на провінцію, та й закиснеш!