Наступив п'ятий день. Спокійне до того руде поле, мов море восени, вкрилося чорними хвилями. Трактор ходив уже попід самими межами, а коні все ближче сходилися із своїми сусідами. Зранку приїздив голова колгоспу і заявив, що перша бригада, мабуть, закінчить оранку сьогодні. Муха Макар ще вночі ходив з трактористом на його дільницю, виміряв ногами незорані паси й говорив:
— Ніби як в акурат. Тепер на тебе, парнишка, вся надія.
Тракторист теж прикидав в умі, і, на його думку, виходило, що "трішки, а мабуть, не встигне".
— Якби не їздити на заправку до табору.
Муха Макар пошкріб свою міллю побиту борідку, яка від пороху знову обернулась у чорну, потім по-змовницьки підморгнув і таємниче прошепотів:
— Цить, я таке слово знаю. Чув, як взимку говорив такий "парнишка молодий": "На заводах конвейєри, на заводах раціоналізація". Чув? Так цить!
У кінській колоні теж шепталися поміж себе і підраховували залишки:
—в Тридцять на вісімдесят і ще умножити на шість і розділити напополам,— бубонів їхній .ватаг.— У тебе, Грицю, найбільше зостається.
— А що ж ви мені дали якусь пирхалку, а не коняку,— чути, огризався басом Гриша.— Ну, завтра я не так їй накрутка хвоста.— Потім той же бас говорив уже десь за гарбою: — Шамай, круглая сирітка, шамай.
У "круглої сирітки" на зубах, чути, хрумчав овес.
— А карасинка, здається, чадить уже,— бубонів знову ватаг.— Кочегар казав — півдня виграю: на шостий, каже, до обід скінчу.
Орачі притишено зареготали, так ніби вони грали в жмурки і жмурився тракторист, якого вони зневажливо називали "кочегар".
Старший лановий спав разом з ними на гарбі і разом з ними сміявся..
Муха Макар кожного разу, коли чув слово "карасинка" або "кочегар", згадував, що в ятці розвелося багацько бліх, і немилосердно шкріб собі боки.
Вдосвіта,, ще до схід сонця, він зірвався на ноги, підсмикав штани і тихо, крадькома продерся до трактористів, що спали під брезентом.
— Хлопці, хлопці, вйо!
Потім хитро позирнув на гарби, де спали орачі, але в таборі їх залишилося уже мало. Він вибіг за гарби і скоріше почув, ніж побачив у сірій імлі, як орачі погейкували на своїх плугах.
— Та не їдять його мухи,— ображено ляпнув він по штанях і ще більше напосів на трактористів:
— Дітки, дітки, рушайте в добру годину!
Разом із сонцем вийшов з табору і трактор. Муха Макар, мов за школярем ранець, поніс за ним дві цеберки сизого гасу. У хвості вже за Мухою шкутильгав сухоребрий пес Дрючок, що розводив йому в ятці бліх.
Задень Муха Макар разом з Дрючком ходили до трактора тричі, та стільки ж раз він ганяв молодих стернових, і трактор навіть під час обіду не сходив з борозни.
Кожного разу, коли Муха Макар повертався з порожнїми відрами назад до табору, він боязко позирав на те місце, де лежав у бур'яні камінь, але Караван уже другий день не показувався.
— Мабуть, луснув од злості,— радився Муха з Дрючком,— бо це ж машина — трактор.
В обід учні-трактористи, двоє шустрих комсомольців, із патичків зробили діаграму змагання. Один патичок був чисто обструганий і стояв вище за шість помережаних. Муха Макар, не показуючи свого задоволення, підійшов до діаграми і хазяйновито присадив на рівні із іншими обструганий патичок, що мав бути трактором.
— Отак воно є правильно,— і потай підморґнув до учнів, що вже мали образитися. Орачі, що в дійсності відставали, щиро його підтримали і штовхнули сусіда сусіду коліном.
До вечора Муха Макар потихеньку готувався до шабашу і не помітив, як Гриша, що вночі вів розмову з своєю "круглою сиріткою", повернувся з плугом до табору. Він помітив тільки, як той зневажливо пройшов до діаграми і високо підсмикнув один помережаний патичок. Муха Макар розгублено закліпав єдиним своїм, оком і потай зирнув у бік трактора. Трактор чомусь стояв, а через ріллю гнав щодуху хлопійко-стерновий.
У Мухи Макара перевернулося стривожене в Карпатах нутро, і він підтюпцем вискочив йому назустріч.
— Що трапилося?
— Шворник на зчіпці поламався.
— Який?
— Та дерев'яний, що плуга чіпляють. Дайте скоріше патичка!
Муха Макар перевів дух:
— Звичайного патичка? — Із цим він підійшов до діаграми і хазяйновито висмикнув найвищого помережаного патичка "круглої сирітки". Гриша, який, усміхаючись, прислухався до їхньої розмови, враз скипів:
— Макаре, кинь! Уйди, кажу, від гріха! — І, як довбню, наставив над маленькою Макаровою головою свій кулак.
У Мухи Макара лице взялося зморшками.
— Нечувствительний ти, Гриша, чоловік,— і він нехотя засунув назад патичка, намагаючись присадити його якнайнижче.— Тут треба робити всевкучно.— Потім Муха Макар крутнувся до ятки і витяг із брухту чоку.
— На, неси, це вже не ввірветься.
— Та патичка ж казали,— сперечався хлопійко.
— А Макар для трактора й залізної чоки не пошкодував. Неси, неси: це мій інвентар.
Хлопійко з чокою погнав назад. Гриша баском уже усовіщав "круглу сирітку", щоб не заїдалася з сусідами, а Муха Макар, зирнувши на сонце, що вже пурхнуло за сизі гребені ріллі, почав розбирати свою ятку. Навантажуючи на гарбу порожні жбани з-під мастила, він наткнувся на гасові ліхтарі і тільки тепер пригадав, що мав давно їх заправити й однести до трактора. Він заметушився: сутінки вже просвічувалися рожевим молодиком, що ясним лемешем повис над полем, і тільки по звуку можна було догадатися, що трактор ішов од левади до каменя, захованого в бур'янах на межі. Муха Макар, розмахуючи двома ліхтарями, подріботів просто на звук. Слідом за ним підстрибував на трьох ногах задоволений з шабашу Дрючок. Залишалося вже з сотню кроків. Муха Макар навіть почув голос "парнишки молодого": "Проспав, Макаре? Тепер уже і без твого світла доїдемо". Трактор ішов по самій межі просто на кущ бур'яну, з якого підряд три дні стовбичила Караванова постать. Муха Макар зметикував ураз і закричав щосили:
— Соб, соб верни! — і очманіло замахав ліхтарями.
Від левади відбилася луна: "Соб, соб верни". Сухоребрий пес від несподіванки підозріливо відскочив назад, а трактор, не розуміючи його, гарчав мотором й уперто сунув просто на кущ бур'яну. Враз передні його колеса здибилися, під плугом щось завищало, з димарика вихопився стовп вогняного диму, потім під ногами й руками тракториста загарчав фрикціон і важелі, і трактор гупнув на передні колеса.' Упавши на землю, він, немов гармата після пострілу, окутаний димом, затих на місці. На ріллю посипалися стернові й кинулися до плуга.