— Що скажете? — запитала вона.
Це було запитання, яке я найменше хотів почути! На щастя, я не мав часу на відповідь, бо вона забрала текст з моїх рук і прокоментувала:
— Я не скажу, щó саме він вибрав. У будь-якому разі наші обійми з першого разу виявилися дивовижними. Відтоді він став одурманений мною, а я ним. Я ніколи не уявляла, що кохатися з чоловіком може бути настільки приємно, він виявився чуттєвим, хтивим, завжди жадібним до насолоди… Йому ніщо не смакувало більше, як приїхати до мене і з сяючими очима вказати на рядок у цьому записнику. Хто кого випереджав? Чи його бажання будило моє, чи він угадував мої наміри? Я ніколи про це не дізнаюся. Поза тим ми розмовляли про літературу…
Вона попестила шкіру тильною стороною руки.
— Одного дня він також подарував мені подібний альбом, меню, складене ним для мене. На жаль, згодом мені довелось його спалити.
Поринувши в спогади, вона дала мені час попускати слюньки відносно того, що міг написати Ґійом. Які нові капризи там були? Як далеко пішов він після відваги своєї коханки? За цими фразами і виканням ці коханці іншого часу дарували собі нечувану свободу, свободу зізнаватись у своїх фантазмах, уводити в них партнера, не даючи статевому акту потрапити в пастку механічної повторюваності, вивищуючи його моментами винахідливості та поетичної еротичності.
— Прочитавши цей записник, — вела далі Емма, — Ґійом був ошелешений, коли виявилося, що він був першим чоловіком, котрий мною заволодів.
— Прошу?
— Так-так, ви правильно почули. Справді він потребував доказів, аби впевнитися, що до нього я була незаймана.
— Зазначу, що ці сторінки аж ніяк не схожі на максими недосвідченої цнотливиці.
— Я була незаймана, але не недосвідчена. Бо як інакше я могла би написати ці рядки, а тоді їх реалізувати! Я стала обізнаною в Африці.
— В Африці?
— Саме це я й пояснила Ґійому.
"Моє дитинство минало в Чорній Африці на просторій віллі з колонами, де слуги намагалися захистити нас від неймовірної спеки шторами й вентиляторами, що в результаті забезпечувало лише задушливий затінок. Я народилася там, у Конґо, що було окрасою колоніальної Бельгійської імперії. Мій батько поїхав туди викладати літературу білій буржуазії Кіншаси, у салонах гарного товариства зустрів юну багату дівчину, закохався в неї і, хоч і не мав статку, а лише культуру, домігся згоди на одруження з нею. Мій прихід у світ призвів до відходу моєї матері, яка померла від пологів. Її я знала лише зі світлини, що стояла на піаніно, на якому вона грала, відтоді воно стояло закрите, величне й мовчазне, світлина невдовзі зблякла, і вже підлітком я розрізняла на ньому лише елеґантний крейдяний фантом. Батько був іще одним фантомом мого дитинства: він або сердився на мене, що я призвела до смерті його дружину, або мене зневажав, і не радував ні своєю присутністю, ні увагою. Розбагатівши за рахунок посагу моєї матері, він витрачав гроші на купівлю тисяч томів, зачинявся в бібліотеці й виходив відтіля лише на лекції.
Як кожна дитина, я, природно, вважала своє щоденне життя нормальним. Якщо час від часу я заздрила своїм товаришам, у яких були матері, нещасною я себе не вважала, бо була оточена годувальницями, які мали чуттєвий голос (зі смаком плоду) та ходили, погойдуючись, і веселими служницями, які насичували жалістю їхню до мене любов. Що ж до мого батька, то його самотність і байдужість сприяли тому, що я ним захоплювалась. Усі зусилля, яких я докладала в той час, мали перед собою одну мету: до нього наблизитися, з ним бути.
Я вирішила, як і він, ніжно любити книги. На початку свого читацького досвіду я запитувала себе, яке задоволення він відчуває, коли дістає мігрень, сидячи над тими дрібненькими чорними лініями; зазначу, що я почала з трактату з римської історії у п'ятнадцяти томах, потім випадково натрапила на романи Александра Дюма, захопилась Атосом, Арамісом і д'Артаньяном, і відтоді еволюціонувала до читачки, яку спершу просто грала. Кілька років потому, упевнившися, що я проковтую тисячі сторінок за тиждень, він вряди-годи вказував на якийсь шматок тексту пальцем і стомлено кидав: "Ось, спробуй-но оце", і я з вдячністю накидалася на текст, немов би почула від батька: "Я тебе люблю".
Коли мені виповнилося дванадцять, я помітила таке: упевнившись, що я лягла спати, батько зникав, інколи в сутінках, тоді, коли вже не міг викладати. Куди він ходив? Звідки він повертався за годину-другу, упокорений, майже усміхнений, зрідка навіть наспівуючи якусь мелодію. Я собі намріяла, що він фліртує з якоюсь жінкою, яка стане моєю другою мамою.
Я була недалека від істини: досить скоро я виявила, що він мені роздобув цілу армію мам! Батальйон жінок, з якими я подружуся… але я надто забігла вперед, зараз усе поясню.
Одного дня, коли він викрав із букета в їдальні квітку і ввіткнув її в бутоньєрку свого нового костюма, я пішла за ним назирці. Яким же було моє здивування, коли я констатувала, що, пройшовши якусь сотню метрів, він повернув на розі нашої вулиці і зайшов до вілли "Фіалка".
Я благала служниць сказати, хто там живе. Вони вибухнули сміхом і відмовилися відповідати, потім, оскільки я від них не відставала, зрештою пояснили, що там бордель.
На щастя, Мопассан, один із моїх улюблених авторів, просвітив мене щодо існування таких установ, де в обмін на гроші жінки давали чоловікам насолоду; ще краще: тому що Мопассан не висловлював морального судження про заняття повій та зобразив їх з такою людяністю в "Булочці" та "Домі Тельє", він навчив мене їх поважати. Ба більше, те, що перо цього генія про них писало, якщо й не освятило, то облагородило ці створіння в моїх очах.
У такому стані духу я заявилася до борделю мадам Жорж. Що подумала ця огрядна рудоволоса жінка з золотими зубами, затягнута в сукні, пошиті за індивідуальним замовленням іще до того, як вона набрала вагу, коли там з'явилося дівча, яким я тоді була? Я цього ніколи не дізнаюсь. Хай там що, але відкинута її холодним прийомом, я взяла її наполегливістю, переконавши у своїй доброчесності: ні, я не шукаю в неї роботи; ні, я не прийшла стежити за батьком через ревнощі; ні, я не прийшла записувати прізвища клієнтів, аби повідомляти їхнім дружинам у Кіншасі.