Треба сказати, що Садовський, цінуючи винятково прекрасний голос О. Д. Петляш, у своїх намаганнях збагатити репертуар майстерно, художньо поставленими операми, доручав їй переважно співочі ролі, тобто партії в тих численних операх, які він ставив у себе. Із не співочих ролей мушу зазначити роль Поліньки, молоденької дружини Жадова з п'єси Островського "Тепленьке місце". Виконання цієї ролі довело мені ще раз, що Петляш дійсно високої обдарованості артистка, котра не покладає надій на свій талант, а багато працює над роллю, щоб, вивчивши добре характер свого персонажа, якнайкраще донести його до глядача.
Такою серйозною та сумлінною до своєї акторської роботи була й тоді ще молоденька Ліза Хуторна. Невеличкі ролі, які їй доручалися, вона старанно опрацьовувала. її чесна й благородна вдача віддзеркалювалась у тих ролях, що їй доводилося грати, як, наприклад, Василини з "Суєти" та Соні з п'єси "Хазяїн". На жаль, моя стареча нам'яті не зберегла більш докладних відомостей про ті ролі, як грала Ліза Хуторна, але враження від неї як артисти все ж залишилось. Можу сказати, що любов до сцени при вела її до театру і весь час підтримувала в ній енергій й сили в її творчих шуканнях. Пам'ятаю, що вона ціка вилась і літературою, особливо драматургією та образотвор чим мистецтвом. Це зацікавлення позначалося в її розмова: і в тому, що вона багато дечого читала і знала. Вона була широко освіченою людиною і можна було з певністю сказати, що ця ще дуже молода дівчина стане хорошою й цінною артисткою, вдумливою, котра не вийде на сцену, вивчивши свою роль похапцем, нашвидку. Як людина і як артистка вона заслуговувала на глибоку пошану з боку своїх товаришів по сцені. Такою пошаною вона користувалася завжди.
Мушу згадати тут і про артистку Марію Євгенівну Мінченко, прізвище якої зазначалось на афішах Малиш-Федорець. Вона була дружиною Северина Федоровича Паньківського, людини широкої освіти. Щождо неї, то такої освіти в ній не позначалось. Звичайна собі інтелігентна жінка та й годі. Садовському довелося попрацювати з нею багатенько, поки він створив з неї цілком пристойну артистку, котра при своїй зовнішності й голосі вміла завоювати певний успіх у публіки. Статурна постать, виразні риси обличчя, гарні очі. Голос сильний, середнього регістру, дикція чітка й виразна. Правда, в неї не було тієї теплоти й жіночої лагідності, як у голосі Любов Павлівни Ліницької або Олени Петляш. Я вже не кажу про широкий і багатий діапазон звучання голосу Марії Костянтинівни.
Зовнішність і сила темпераменту допомагали Малиш-Федорець творити жіночі образи, в яких було багато рішучості й характеру. Образ Варки з "Безталанної" був саме тим, що найкраще вдавався артистці. Такими ж рельєфними, переконливими були в неї образи зрадливої дружини Богдана Хмельницького Гелени та дружини Мазепи, яка спокушала сина його, Збігнєва. Малиш-Федорець бракувало суто жіночої теплоти й ніжності у голосі й рисах обличчя. Роль чарівниці в п'єсі цієї назви надзвичайно їй пасувала. Тут якнайкраще відчувалась якась дика темпераментність. Голос у неї був настільки сильний, що вона успішно виконувала партію Юнони в опері "Енеїда".
Серед акторів чоловічого складу мене найбільше за всіх приємно вражав своїми акторськими здібностями Федір Васильович Левицький. Він був уже тертим калачем у театральному ділі і вступив до Садовського в трупу, розпустивши свою власну, в якій був і керманичем, і режисером, і актором. Народився він у селі Новоукраїнці Єлисаветського повіту Херсонської губернії і після закінчення своєї освіти одержав посаду старшого вчителя двокласної школи. Тісно йому було на селі і він охоче перейшов до міста Єлисавета, де був судовим приставом при з'їзді мирових суддів. Чого тільки він не бачив і на селі, і в місті! Його посада була хорошою школою вивчення зворотного боку "медалі" життя. Він, як надзвичайно кмітливий учень, багато дечого запам'ятав з отих своїх років, що працював на селі і в провінціальному місті Єлисаветі. Вся душа його повставала проти тих порядків, які йому доводилось бачити, маючи справу з адміністративним колом людей того часу. Отже не сила його була дивитись на різні неподобства і він охоче пішов працювати до трупи Марка Лукича Кропивницького. То було в 1889 році. Працював він пізніше і в трупі Саксаганського, і в трупі Суслова, придивляючись уважно до акторських засобів гри на сцені. Багато дечого перейняв він у Кропивницького і в Саксаганського, а при його виняткових акторських здібностях, можна навіть сміливо сказати — талантах, ті ролі, які він виконував на сцені в театрі Садовського, були високомайстерні.
Мені доводилось грати з ним у водевілі "По ревізії", так мушу визнати, що роль старшини могла бути взірцем акторського виконання. Він у тій ролі, я б сказала, був просто неперевершеним своєю простотою, натуральністю й переконливістю. У "Чумаках" він утворив образ дяка Шкварковського, не менш цікавий, ніж його показував Панас Карпович.
У п'єсі "Бурлака" Левицький грав писаря і в тій ролі був дуже типовим сільським писарчуком. Публіка дуже любила його, і Садовському страшенно пощастило, що він мав такого сильного актора на всі характерні ролі.
Дуже цікавий образ утворював Федір Васильович Левицький у п'єсі "Панна Мара", де він грав сторожа Калістрата. Його вдалими партнерами були І. О. Мар'яненко, який яскраво й талановито змалював образ студента-революціонера Срібного, що був водночас садівником і композитором, С. Ф. Паньківський, котрий грав роль пана Мікроба, та П. Т. Коваленко в ролі учителя Еліонського. Останньому в театрі доручались невеличкі ролі, які він завжди гарно виконував.
Мені було приємно чути, що всі артисти, які працювали в трупі Садовського, вступили до неї, щиро повіривши в організаторський хист Миколи Карповича і в те, що він зможе утворити зовсім новий театр.
Хорошим актором був також і Северин Федорович Паньківський, який мені подобався не тільки як актор, а як інтелігентна, освічена людина. Прибув він до трупи Садовського з Галичини. Він учився в Львівському університеті, де товаришував із сином Івана Карповича Юрком, теж студентом того університету. До Садовського він відчував глибоку пошану, і Садовський теж глибоко шанував його. До театральної роботи Северин Федорович ставився, як до найсвятішого діла. Розмовний голос у нього був трохи глухуватий і підходив до відображення всіх тих образів характерних персонажів, які він дуже вдало малював на сцені. Найбільш запам'ятались мені його образи Шмигельського з "Сави Чалого" та возного з "Наталки Полтавки".