У дальших рядах, вирізняючись своїм обмундируванням серед місцевих жителів у похмурих одежинах, поношених хустках та шапках, сиділи солдати перехожих німецьких та румунських частин, солдати жандармерії та поліції. Не було унтера Фенбонга, переобтяженого на посаді, бо він і взагалі не полюбляв розваг.
"Знатні гості" сиділи перед старою цупкою завісою, прикрашеною по всьому полю гербами СРСР з серпом і молотом. Та коли завіса відкрилась, на задньому плані сцени глядачі побачили величезний у фарбах портрет фюрера, написаний місцевими силами з деяким недодержанням пропорцій обличчя, але все-таки дуже близький до оригіналу.
Вечір почався з старовинного водевіля, де роль похилого батька нареченої грав Ваня Туркенич. Вірний традиції та своїм художнім принципам, він був загримований під садівника Даниловича. Краснодонська публіка зустрічала й проводжала свого улюбленця оплесками. Німці не сміялись, бо не сміявся гауптвахтмайстер Брюкнер. Проте, коли водевіль скінчився, майстер Брюкнер кілька разів приклав одну долоню до другої. Тоді заплескали й німці.
Струнний оркестр, окрасою якого були два найкращі в місті гітаристи — Вітя Петров і Сергій Левашов, зіграв вальс "Осінній сон" і "Вийду я на річеньку".
Стахович, адміністратор і конферансьє, в темнім костюмі й наваксованих до блиску черевиках, худий, витриманий, вийшов на сцену.
— Артистка обласної луганської естради... Любов Шевцова!
Публіка зааплодувала.
Любка вийшла в голубій крепдешиновій сукні та в голубих черевичках і під акомпанемент Валі Борц на дуже розстроєному роялі проспівала кілька сумних та кілька веселих пісеньок. Любка мала успіх, її довго викликали. Вона вихором вилетіла на сцену вже в своїй яскраво-барвистій сукні та в кремових черевичках, з губною гармонікою, й почала чортзна-що викручувати своїми повними ногами. Німці заревли й провели її оваціями.
Знову вийшов Стахович у темнім костюмі.
— Пародії на циганські романси... Володимир Осьмухін! Акомпанемент на гітарі Сергій Левашов!..
Володя, заломлюючи руки й неприродно витягаючи шию, а то раптом без усякого переходу пускаючись в бурхливий танець, заспівав "Ой матінко, скучно мені". Похмурий Сергій Левашов з гітарою ходив за ним слідом, як Мефісто-фель.
Публіка сміялась, і німці також.
Володя виходив на біс. В цій своїй манері, неприродно обертаючи голову, він проспівав, необачно поблимуючи на портрет фюрера:
Розкажи, розкажи, волоцюго, Чий ти родом і звідки ти? Скоро ти дістанеш по васлузі,
Тільки ясне сонечко пригрів,
Ти заснеш міцним, глибоким сном...1
Люди повставали з місць і галасували від захоплення. Володю викликали безліч разів.
Вечір закінчився цирковими номерами бригади під керуванням Ковальова.
Поки в клубі йшов концерт, Олег та Ніна прийняли повідомлення "В останню годину" про великий наступ радянських військ у районі Середнього Дону, про зайняття нашими Нової Калитви, Кантемирівки та Богучара, тобто тих самих пунктів, що їх німці взяли перед їхнім проривом на півдні в липні цього року.
Олег і Ніна переписували це повідомлення до світанку. І враз почули над головами рокотання моторів, що їхній особливий звук вразив їх. Вони вигулькнули на подвір'я. Видні простим оком у яснім морозянім повітрі, йшли над містом радянські бомбардувальники. Вони йшли не поспішаючи, сповнивши весь простір дзвінким звуком своїх моторів, і скинули бомби десь перед Ворошиловградом. Гучні бомбові вдари чути було і в Краснодоні. Ворожі винищувачі не потривожили радянських бомбардувальників, і тільки з деяким запізненням почала бити зенітна артилерія, але бомбардувальники, повертаючись назад, так само неквапливо пройшли над Краснодоном.
Розділ п'ятдесят третій
В ці історичні місяці — листопад, грудень 1942 року — радянські люди, а особливо ті, хто перебував у глибокому тилу в німців, не могли бачити справжніх масштабів події, яка ввійшла в історичну пам'ять народів одним словом-символом: Сталінград.
Сталінград — це не тільки оборона, котра не мала собі рівних в історії,— оборона вузького, притиснутого до Волги клаптя землі в зруйнованому дотла місті проти ворога, який зосередив такі величезні сили в такому універсальному поєднанні родів зброї і при такому багатстві досконалої тех-піки, яких не знали жодна з найбільших битв за весь час існування людства.
Сталінград — це великий вияв полководчого генія воєначальників, вихованих новим, радянським ладом. За гранично малий строк, менше ніж півтора місяця, за єдиним струнким задумом, здійсненим у три етапи, на невиданому
1 Переклад А. М'ястківського.
обширі приволзьких і донських степів,— радянські війська оточили двадцять дві дивізії і розгромили тридцять шість дивізій противника. І потрібен був усього лише один місяць, щоб оточеного противника знищити й полонити.
Сталінград — це найкращий доказ організаторського генія людей, породжених новим, радянським ладом. Щоб зрозуміти це, досить уявити собі, які маси людей і воєнної техніки прийшли в рух згідно з єдиним планом, з єдиною волею, які людські та матеріальні резерви були збережені й створені, щоб здійснити цей план, яких організаторських зусиль і матеріальних ресурсів вимагало пересування цих мас до фронту, постачання їм харчів, обмундирування, боєприпасів, пального і, нарешті, яку всесвітньо-історичного значення навчальну й виховну роботу проведено, щоб сотні тисяч досвідчених у військовій справі й політично вихованих командирів та воєначальників, від сержантів до маршалів, очолили цей рух і перетворили його на свідомий рух мільйонів озброєних людей.
Сталінград — це найвищий показник переваги господарства нового суспільства, з його єдиним планом, над старим суспільством, з його анархією. Жодна держава старого типу не змогла б через півтора року після вторгнення в глиб країни багатомільйонної ворожої армії, яку озброювали й постачали промисловість та сільське господарство більшості країн Європи, після завданих їй, цій державі, немислимих матеріальних руйнувань і спустошень,— жодна держава старого типу не змогла б у своїм господарстві розв'язати задачу такого наступу.
Сталінград — це вираз духовної могутності та історичного розуму народу, визволеного від ланцюгів капіталу. І цим він увійшов в історію.