– Ви ще пошкодуєте! – скипів Ларрі. – Самі ж наражаєтесь на неприємності. Вони обнишпорять кожен закапелок. Нам доведеться закопати всі наші цінності й поставити скрізь збройну варту. Це просто божевілля.
– Не плети казна-що, любий, – заспокоювала його мама. – їх можна тримати в клітці і випускати тільки для моціону.
– Моціону! – палав обуренням Ларрі. – Звичайно, ви назвете це моціоном, коли вони носитимуться по кімнатах зі сто драхмовими банкнотами в своїх огидних дзьобах.
Я клявся-божився, що ніколи, нізащо не дозволю їм красти. Ларрі ладен був спопелити мене очима. Я нагадав, що все таки сороченят треба якось назвати, але ніхто не міг запропонувати нічого путнього. Всі стояли й дивились на тремтячих, поки що безіменних пуцьвірінків.
– Що ти збираєшся робити з цими вилупками? – запитав Спіро.
Крижаним тоном я розтлумачив, що збираюся доглядати їх, і додав, що це не вилупки, а сороки.
– Як ти їх зовеш? – насупився Спіро.
– Сороки, Спіро, сороки, – повільно й чітко вимовила мама.
Це було нове слово в англійському лексиконі нашого друга, і Спіро довго повторював його про себе, щоб краще запам'ятати.
– Сокороки, – промовив він нарешті. – Сокороки, еге ж?
– Ні, Спіро, сороки, – виправила його Марго.
– Я й кажу, сокороки, – розсердився Спіро.
Ми в ту ж хвилину припинили підшукувати їм імена, і вони обидві так і лишились для нас просто Сороками.
До того часу, коли пташенята підросли й оперились, Ларрі так звик до них, що геть-чисто забув про їхні буцімто злочинні нахили. Тлусті, лискучі, невгамовні Сороки сиділи на краєчку плетеного кошика, чимдуж лопотіли крилами і всім своїм виглядом уособлювали невинність. Все йшло добре, допоки вони не навчились літати. На перших стадіях навчання Сороки брали розгін на столі, що стояв на веранді, і, відчайдушно махаючи крилами, пролітали в повітрі футів п'ятнадцять, а тоді важко падали на кам'яні плити.
їхня сміливість зростала в міру того, як міцніли крила: невдовзі вони наважилися здійснити свій перший справжній політ навколо будинку. Це було чарівне видовисько. Довгі хвости блищали на сонці, крила зі свистінням розтинали повітря під виноградними лозами. Я гукнув моїх надвір помилуватись пташенятами. Запримітивши глядачів, Сороки наддали швидкості, ганялися одна за одною, підлітали майже впритул до стіни, після чого переходили у віраж і виконували акробатичні трюки на гілках магнолії.
Кінчилось тим, що одна з них, запишавшись від наших аплодисментів, врізалася у виноградну лозу й гепнулась на веранду. Тепер це був уже не сміливий повітряний ас, а нещасний, повержений клубок пір'я, який розкривав рота з жалібним схлипуванням. Я підібрав сороченя й заходився його заспокоювати. Проте, один раз випробувавши силу своїх крил, Сороки хутко освоїли нову територію і почали бешкетувати.
Вони дізнались, приміром, що кухня – ідеальне місце для екскурсії, якщо тільки лишатися на порозі й не потикати носа далі. У вітальню та їдальню Сороки не наважувались залітати, коли там був хто-небудь, а з усіх спалень тільки в моїй могли розраховувати на теплий прийом. До мами й Марго птахи також залітали вільно, але там їм невпинно торочили: туди не ходи, того не роби, і вони починали нудьгувати. Леслі дозволяв їм сідати лише на підвіконня, а після того, як він якось ненароком вистрелив з рушниці, Сороки взагалі забули до нього дорогу. Ця пригода рознервувала їх і, очевидно, збудила туманну підозру, що Леслі замірявся на їхнє життя.
Але, ясна річ, понад усе Сорок вабила й інтригувала спальня Ларрі, мабуть, через те, що їм досі ніяк не щастило добре там похазяйнувати. Птахи не встигали навіть торкнутися підвіконня, як наражались на такий шквал обурення, на них сипався такий град всіляких предметів, що вони змушені були чимскоріш відступати у рятівний захисток магнолії. Поведінка Ларрі здавалась їм незрозумілою. Оскільки він так сердиться, зміркували вони, напевне, йому є що ховати, і їхній обов'язок з'ясувати – що ж саме. Сороки терпляче вичікували слушного часу, і от якось пополудні Ларрі пішов на море, а вікно забув зачинити.
До повернення Ларрі я навіть не здогадувався, чим зайняті мої Сороки. Я давно вже помітив їхню відсутність, але думав, що вони десь у долині ласують виноградом. Самі Сороки вочевидь добре розуміли, що вскочили в шкоду, бо, звичайно балакливі, тепер вони розбишакували мовчки і (за свідченням Ларрі) по черзі стояли на чатах коло вікна. Піднявшись на пагорб, Ларрі з жахом угледів на підвіконні одну з Сорок і люто закричав на неї. Та подала сигнал тривоги, її товаришка стрімголов вилетіла з кімнати, і обидві чимскоріш пурхнули на високу магнолію, хрипко хихочучи, ніби хлопчиська-школярі, сполошені під час набігу на фруктовий сад. Ларрі увірвався в дім і припустив нагору до своєї кімнати, схопивши мене мимохідь за барки. Розшугнув двері і аж застогнав з болю й досади.
Сороки прочесали всю кімнату щонайретельніше, наче досвідчені агенти секретної служби, зайняті розшуками вкрадених документів. Скрізь долі, мов осіннє листя, були розкидані сторінки рукопису й аркуші чистого паперу, на яких красувались візерунки продзьобаних дірок. Сороки ніколи не могли встояти перед папером. Друкарська машинка апатично стояла на столі, ніби розпотрошена коняка на арені після бою биків, – стрічку висотано, клавіші забруднено пташиним послідом. Увесь килим, ліжко, стіл сніжно біліли від розірваного на клапті паперу. Сороки, мабуть, запідозрили в Ларрі контрабандиста наркотиками і доблесно змагалися з банкою соди, розтрусивши її вміст по шерензі книг, так що ті нагадували тепер засніжений гірський кряж.
Стіл, підлога, рукопис, ліжко, а надто подушка були вишукано розмережані зеленими й червоними слідами лапок, немовби кожна пташка перекинула чорнило свого улюбленого кольору і тупцялась по ньому. Пляшку з синім чорнилом, не таким примітним, вони не зачепили.
– Це вже остання крапля, – тремтячим голосом вимовив Ларрі. – Безумовно, остання крапля. Або ти вживеш відповідних заходів, або я власноруч повідкручую їм шиї.
Я запротестував, що Сороки не винні, їх просто приваблюють різні речі, і вони не можуть утриматись. Ці птахи з природи вже такі. Всі представники воронячого племені, провадив я, захопившись роллю оборонця, надзвичайно допитливі. Вони не розуміють, що чинять зло.