Після цього ми часто зустрічали дельфінів, коли місячними ночами вирушали купатись, і якось навіть вони влаштували на нашу честь ілюміновану виставу за участю найпривабливіших комах острова. Ми знали, що в жаркі літні місяці море тут починає фосфоресціювати. При світлі місяця це не так впадало в око – лише слабке зеленаве мерехтіння навколо прови човна і миттєвий зблиск, коли хто-небудь з нас пірнав у воду. Як виявилось, найкращий час для фосфоресценції – безмісячні ночі.
О літній порі на острові з'являвся ще один ілюмінований мешканець – світляк. Ці дрібні брунатні жучки вилітали на смерканні і роїлись між оливами; їхні хвости-ліхтарики раз у раз загорялися, випромінюючи зеленкувато-біле, а не золотисто-смарагдове, як на морі, світло. Найвигіднішими для світляків також були непроглядні ночі, коли яскраве місячне сяйво не затьмарювало їхні ясні вогники. Дивна річ, але нам ніколи не поталанило б уздріти одночасно дельфінів, світляків та фосфоресценцію, якби не мамин купальний костюм.
Останнім часом мама дивилась на наші ранкові й нічні купання з неприхованою заздрістю, а проте приєднатися до нас не захотіла. Вона, мовляв, уже застара для таких розваг. І все таки під настійним тиском з нашого боку вона кінець кінцем навідалася до міста і привезла додому якийсь таємничий пакунок. Зніяковіло розгорнувши його, мама видобула звідти, на наше превелике здивування, напрочуд безформне вбрання з цупкої чорної тканини, вкрите згори донизу рясними оборками, складками, шлярками.
– Ну, – запитала мама, – якої ви думки про це?
Всі ми втупились у чудернацьку одежину, ніяк не второпаючи, для чого вона призначена.
– Що це таке? – насилу спромігся на слово Ларрі.
– Купальний костюм, звичайно, – відповіла мама. – А що ж іще, по-твоєму, це може бути?
– Мені він нагадує кепсько оббілованого кита, – мовив Ларрі, придивляючись пильніше.
– Але ж, мамо, ви не одягнете це, – ошелешено пробелькотіла Марго. – Таке носили хіба що в минулому столітті.
– А навіщо всі оці шлярочки-оборочки? – поспитав Ларрі.
– Для оздоби, ясна річ, – образилась мама.
– Приголомшливо! Не забудьте витрушувати з цієї оздоби рибу, коли виходитимете з води.
– Дарма, мені він подобається, – твердо заявила мама, загортаючи страховисько в папір. – І я його носитиму.
– Ви можете затонути в цьому обмундируванні, – серйозно зауважив Леслі.
– Мамочко, це страхіття, його не можна вдягати! – жахалась Марго. – Ну чому, скажіть на ласку, ви не купили що-небудь сучасніше?
– Коли ти доживеш до моїх літ, доню, то теж навряд чи зможеш красуватися в бікіні... У тебе буде не та фігура.
– Хотів би я знати, для якої фігури призначене оце... – зронив Ларрі.
– Ви справді безнадійні, мамо, – тоскно мовила Марго.
– Але мені він підходить... Крім того, я ж не прошу вас носити його, – войовниче відбивалася мама.
– Ну гаразд, – згодився Ларрі. – Робіть, що хочете. Нікого не слухайте. Вам би відростити ще три або чотири ноги, отоді він надзвичайно вам пасуватиме.
Сердито пирснувши, мама пішла нагору приміряти костюм. За кілька хвилин вона гукнула нас оцінити обнову, і ми всією юрбою рушили в її спальню. Найпершим увійшов Роджер і, опинившись перед дивною примарою в пишному чорному костюмі з рясними воланами й рюшами, мерщій позадкував до дверей, шалено гавкаючи. Нам не скоро вдалося переконати його, що це таки наша мама, і ще довго по тому пес кидав на неї сторожкі, недовірливі погляди. І все ж, усупереч нашим гарячим протестам, мама залишила цей широченний, мов намет, купальний костюм, і хоч-не-хоч ми змирились.
На честь її першого морського купання ми вирішили організувати місячної ночі пікнік на березі затоки і надіслали запрошення Теодорові. Він був єдиний із сторонніх людей, кого мама могла допустити на таке урочисте сімейне свято. І ось день бойового хрещення настав. Ми запаслися харчами, почистили човен, накидали в нього подушок і вже готові були відпливати, коли з'явився Теодор. Дізнавшись про наші плани влаштувати при світлі місяця пікнік з купанням, Теодор оголосив, що якраз сьогодні ніч буде безмісячна. Всі одразу кинулися звинувачувати одне одного в тому, що ніхто не спромігся простежити за фазами Місяця, і суперечка тривала аж до смеркання. Врешті решт дійшли висновку, що на пікнік їхати треба, оскільки все наготові.
Ми забрались у човен, набитий харчами, рушниками та сигаретами, і нарешті вирядились. Я з Теодором сидів на прові, мама була стерновим, а решта гребли по черзі. Поки мама призвичаїлася до темряви, вона майстерно провела нас по замкненому колу, так що ми, завзято провеслувавши хвилин десять, зненацька врізалися в знайому пристань, мало не розбившись. Знервована цим, мама вдалась до іншої крайності, спрямувавши човна у відкрите море, і якби Леслі вчасно не зорієнтувався, нас би віднесло ген-ген до албанських берегів.
Після цього стерно перебрала на себе Марго, і вона керувала човном в цілому непогано, тільки часом її огортало хвилювання і вона геть-чисто забувала, що, повертаючи праворуч, румпель треба відводити ліворуч. Ми мусили безперестану вирівнювати човен, який збентежена Марго скеровувала прямісінько на стрімчак. Загалом же це був добрий початок маминого першого купання.
Кінець кінцем ми щасливо дісталися до затоки, простелили на піску килимки, розклали закуски, вишикували на обмілині батарею пляшок, щоб вони охолоджувались, і урочиста мить надійшла. Під наші підбадьорливі вигуки мама скинула халат і постала перед нами в усій пишноті. В бахматому купальному костюмі вона була дуже схожа, як висловився Ларрі, на пляжний варіант монумента принцу Альберту(Величезний, пишний монумент у Лондоні, споруджений на честь принца Альберта, чоловіка королеви Вікторії.). Роджер поводився спокійно, допоки уздрів, як мама неквапом, з гідністю ступає по мілководдю. Він страшенно розхвилювався, прийнявши, очевидно, купальний костюм за хиже морське чудовисько, що обплутало маму і от-от затягне її в глибінь. З диким валуванням пес кинувся їй на виручку, вчепився в одну з рясних оборок, які оторочували край костюма, і чимдуж потягнув.
Мама саме в цей момент зауважила, що вода, здається, трохи холоднувата, і тут раптом відчула, як її хтось тягне назад. Вона перелякано зойкнула і, втративши рівновагу, брязнулась у воду, а Роджер тягнув шлярку так затято, що відірвав од неї добрячий шмат. Утішений тим, що ворог розпадається на клапті, Роджер підбадьорив маму гарчанням і заповзявся здирати з неї рештки мерзенної химери.