Ми стояли на шляху, я вів розмову далі, а він відповідав мені зугарною, дотепною пантомімою. Я спитав, навіщо йому ці жуки-бронзівки, прив'язані до ниток. Він простяг руку долонею донизу, означивши у такий спосіб дітей. Це, мовляв, для них розвага.
Втомлений цим поясненням, мій новий товариш сів на узбіччі й заграв коротку мелодію на сопілці, підспівуючи собі, як уже міг. Це були не чітко вимовлені слова, а потік носових і гортанних звуків, дивних, незвичних. Одначе він виспівував їх так бадьористо і з такою дивовижною мімікою, що, здавалося, ті звуки мають приховане значення.
Незабаром мій химерник сховав сопілку до кишені, подивився на мене задумливо, скинув з плеча мішечок, розв'язав його, і я, захоплений і здивований водночас, уздрів на курній дорозі з півдюжини черепах. Їхні панцири було натерто олією аж до блиску, а передні ноги прикрашено червоними бантиками. Черепахи спроквола, солідно випростали голови й ноги з-під блискучих панцирів і посунули по дорозі, вперто, хоч і ледачкувато. Я заворожено стежив за ними. Особливо сподобалася мені одна крихітна черепашка, завбільшки з чайну чашку. Вона була жвавіша від інших, очка її сяяли, а панцир видавався світлішим – колір каштана, карамелі й бурштину. Рухалась вона так моторно, наскільки спроможна черепаха.
Я довго споглядав її і щосили запевняв себе, що вдома всі надзвичайно зрадіють і, може, навіть поздоровлять мене з придбанням такого граційного створіння. Для них це буде справжнє свято. Брак готівки анітрохи не обходив мене: я ж міг попросити чоловіка зайти до нас по гроші завтра. Мені й на думку не спало, що він може не повірити.
Я запитав чоловіка з бронзівками, скільки коштує маленька черепашка. Він показав обидві руки з розчепіреними пальцями. Проте звичаї острова вимагали поторгуватись. Я заперечливо хитнув головою і показав два пальці, мимохіть наслідуючи його манеру. Мій компаньйон жахнувся, аж очі заплющив, і підняв дев'ять пальців. Тоді я підняв три. Він похитав головою і по деякім роздумі здійняв шість пальців. Я, в свою чергу, – п'ять. Мій спільник знову хитнув головою і глибоко, сумно зітхнув. Отак ми сиділи й видивлялися на черепах, що незграбно, кумедно, мов немовлята, повзали по дорозі.
Роджер гучно позіхнув: йому вкрай набридли ці торги на пальцях. Чоловік із бронзівками підняв черепаху з землі й жестами намагався розтлумачити мені, який у неї гладенький, прегарний панцир, яка рівна голівка, які гострі кігтики. Я не відступався. Він стенув плечима, подав мені черепаху і здійняв п'ять пальців.
Отоді я сказав, що в мене немає грошей і що по них слід прийти завтра до нас додому. Чоловік охоче погодився, наче так і було заведено. Мені кортіло чимхутчіше показати домашнім нову пестунку, отож я подякував, попрощався і рвонув уперед. Добігши до оливкових гаїв, я спинився й уважно розглянув своє придбання. Безсумнівно, такої прекрасної черепахи я зроду не бачив, і, по-моєму, ціна їй була вдвічі дорожча. Погладивши черепаху пальцем по лускатій голівці, я обережно поклав її до кишені.
Перш ніж спуститися в долину, я обернувся. Чоловік із бронзівками лишився на тому самому місці, але тепер він витанцьовував щось схоже на джигу, розгойдувався, підстрибував, акомпанував собі на сопілці, а маленькі потішні створіння вовтузились на шляху біля його ніг.
Новоприбулу черепаху охрестили Ахіллесом. Вона виявилася напрочуд славною і розумною тваринкою зі своєрідним почуттям гумору. Попервах ми прив'язували її за лапу в садку, проте згодом, коли черепаха стала зовсім ручною, вона могла ходити куди заманеться. Хутко Ахіллес вивчив своє ім'я, і варто було раз чи двічі вимовити його, як він неодмінно з'являвся на поклик, шкандибаючи вузенькою стежкою навшпиньках і кумедно витягуючи шию.
Він полюбляв, щоб його годували з рук, всідався на сонечку, ніби король, а ми простягали йому листочки салату, кульбаби, виноградинки. Ахіллес любив виноград так само палко, як і Роджер, – через це вони були суперниками. Ахіллес сидів з повним ротом, ласував виноградом, обливаючись соком, а Роджер не зводив з нього заздрісних очей і ковтав слинку. Роджерові завжди справедливо видавалася його пайка, однак він, мабуть, вважав, що марнувати делікатеси на черепах не годиться. Якщо я інколи послабляв увагу, Роджер підкрадався до Ахіллеса й жадібно злизував з нього виноградний сік. Обурений такою фамільярністю, Ахіллес хапав Роджера за ніс, коли ж той і далі завзято лизав, Ахіллес сердито шипів, ховався у панцир і сидів там доти, доки ми забирали собаку.
Але найбільше Ахіллес уподобав лісові суниці. Він достоту втрачав здоровий глузд, тільки забачивши їх. Чалапав сюди-туди, благально дивлячись на нас своїми очима-ґудзиками, витягав голову з німим запитанням: дадуть йому покуштувати ягоду чи ні? Дрібну суницю, завбільшки з горошину, Ахіллес міг проковтнути відразу; але коли він отримував крупнішу ягоду, скажімо, розміром з фундук, поведінка його робилася дивовижною. Схопивши суничину й міцно затиснувши її в роті, він на найвищій можливій швидкості шкандибав до якоїсь затишної, тихої місцинки серед квітників, опускав ягоду на землю, поволі смакував нею і чалапав по другу.
Одночасно з нездоланною пристрастю до суниць у Ахіллеса з'явилася пристрасть до спілкування з людьми. Варто було тільки ступнути в садок, щоб полежати на сонці, почитати книжку, як одразу з кущів турецької гвоздики долинав шелест і звідти визирала зморшкувата поважна мордочка Ахіллеса. Якщо ви сиділи на стільці, Ахіллес підповзав якомога ближче до ваших ніг і мирно засинав, – висунувши голову з-під панцира і носом притулившись до землі. А якщо ви лягали на килимку позагоряти, у Ахіллеса не виникало ніякого сумніву, що ви лежали на осонні виключно задля його втіхи. Він квапився до вас по стежці, замріяний і щасливий. Спинявся на килимку, заклопотано придивлявся, немов альпініст, прикидаючи, яку б частину вашого тіла вибрати для сходження. Нараз ви почуваєте, як вам у ногу вштрикуються гострі кігтики черепахи – це вона розпочала рішучий штурм вашого живота. Кому ж сподобається такий відпочинок? Ви струшуєте з себе черепаху і переносите килимок деінде. Проте це тимчасовий передих: Ахіллес вперто кружлятиме по садку, допоки відшукає вас знову.