Чистий тобi лейборист. Мiж соцiалiзмом i королем вертiвся, як мокра миша.
Але вже й тодi добре затямив собi, що пани на свiтi є.
I як, було, бариня накричить за щось та ногами затупотить, то я залiзу пiд панську веранду та й шепочу;
— Пожди, експлуататоршо! Я тобi покажу, як триста лiт iз нас... i т. д., i т. д.
Оддали мене в школу рано. Не було, мабуть, менi й шести лiт. Скiнчив школу. Прийшов додому, а батько й каже:
— Мало ти ще вчився. Треба ще кудись оддавати. Повезу ще в Зiнькiв, повчись iще там, побачимо, що з тебе вийде.
Повiз батько мене в Зiнькiв, хоч i тяжко йому було тодi, бо вже нас було шестеро чи семеро, а заробляв вiн не дуже. Проте повiз i вiддав мене у Зiнькiвську мiську двокласну школу.
Зiнькiвську школу закiнчив я року 1903-го, з свiдоцтвом, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду.
Та куди ж менi в тi чиновники, коли "менi тринадцятий минало".
Приїхав додому.
— Рано ти, — каже батько, — закiнчив науку. Куди ж тебе, коли ти ще малий? Доведеться ще вчить, а в мене без тебе вже дванадцятеро.
Та й повезла мене мати аж у Київ, у вiйськово-фельдшерську школу, бо батько як колишнiй солдат мав право в ту школу дiтей оддавати на "казьонний кошт".
Поїхали ми до Києва. В Києвi я роззявив рота на вокзалi i так iшов з вокзалу через увесь Київ аж до святої Лаври, де ми з матiр'ю зупинились. Поприкладався до всiх мощей, до всiх чудотворних iкон, до всiх мироточивих голiв i iспити склав.
Та й залишився в Києвi. Та й закiнчив школу, та й зробився фельдшером.
А потiм пiшло нецiкаве життя. Служив i все вчився, все вчився — хай воно йому сказиться! Все за екстерна правив.
А потiм до унiверситету вступив.
Книга, що найсильнiше на мене враження справила в моїм життi, — це "Катехiзис" Фiларета. До чого ж противна книжка! Ще якби так — прочитав та й кинув, воно б i нiчого, а то — напам'ять.
Книжки я любив змалку. Пам'ятаю, як попався менi Соломонiв "Оракул". Цiлими днями сидiв над ним та кульки з хлiба пускав на оте коло з числами рiзними. Пускаю, аж у головi макiтриться, поки прийде мати, вхопить того "Оракула" та по головi — трах! Тодi тiльки й кину.
Взагалi любив я книжки з м'якими палiтурками.
Їх i рвати легше, i не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить.
Не любив "Руського паломника", що його рокiв дванадцять пiдряд читала мати. Велика дуже книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене аж душа у п'ятах.
А решта книг читалася нiчого собi.
Писати в газетах я почав 1919 року за пiдписом Павло Гунський. Почав з фейлетону.
У 1921 роцi почав працювати в газетi "Вiстi" перекладачем.
Перекладав я, перекладав, а потiм думаю собi:
"Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потiм — письменником можна бути. Он скiльки письменникiв рiзних є, а я ще не письменник. Квалiфiкацiї, — думаю собi, — в мене особливої нема, бухгалтерiї не знаю, що я, — думаю собi, — робитиму".
Зробився я Остапом Вишнею та й почав писати.
I пишу собi...
1927-1955