Альсест
Зраднице! Ненависть утікає
Із серця, де любов палала і палає,
І хоч забути вас навіки б я хотів, —
Перемогти, своїх не зможу почуттів.
(До Еліанти та Філінта).
Ви, друзі, бачите: боротися несила.
Якимись чарами вона мене сп’янила,
Зустрівся з нею я на лихо й на біду, —
І все-таки кінця тут хоч-не-хоч дійду.
Що розум, що розважні міркування,
Як серцю людському приречене кохання!
(До Селімени).
Так, так… Забуду все, усе пробачу вам,
Скажу, що досі ви жили таким життям,
В такім оточенні, де нам під юні роки
Неважко прищепить найгірші всі пороки, —
Аби ви згодились зо мною утекти
Від цеї марної людської суєти
В пустелю, в закуток, геть од забав, фальшивих,
Для щастя світлого і радощів правдивих.
Лише наважтеся — і змиєте ви враз
В моїй душі сліди усіх тяжких образ,
Вгамуєте людську неумоленну мстивість
І вернете мені любити вас можливість.
Селімена
В пустелю, в закуток сховатися мені?
Зректися втіх життя на життєвій весні?
Альсест
Коли серця горять огнем у нас єдиним, —
Навіщо втіхи нам, навіщо люди всі нам?
Ми рай спізнаємо на лоні самоти.
Селімена
Але ж у двадцять літ од світу утекти,
В далекій глушині верстати вдвох дорогу.
Ні, в мене мужності не вистачить до того!
Коли любов іще в грудях у вас горить, —
Я шлюбом згоджуюсь усе це довершить,
І може…
Альсест
Годі! Край! Не варті ви любові:
Це добре зрозумів я з вашої відмови.
Для мене ви й життя, і світ, і все були;
Як же в мені того, на жаль, ви не знайшли, —
Прощайте. Хай умре на спільний шлях надія,
Ганебні з радістю скидаю кайдани я.
ЯВА 8
Еліанта, Альсест, Філінт.
Альсест
(до Еліанти)
Ви, пані, маєте краси ясної чар
І дорогих чеснот високий, чистий дар;
Шукати кращої — була б то марна праця…
Дозвольте ж зберегти й надалі почуття ці
І вище ставити вас од усіх людей,
Але з’єднати нас не може Гіменей.
Не вартий я того, і на шляху земному
Дійти кінця мені судилося самому.
Та. Й що б я скласти вам у жертву нині зміг?
Те серце, що його тут піднято на сміх,
Непотріб, кинуту зрадливою рукою…
Еліанта
У цій турботі вас я, пане, заспокою:
Я другу вашому скажу слівце одно,
Якого потай він чекає вже давно,"-
І ми з’єднаємо із ним серця і руки.
Філінт
— За щастя це ладен піти б я і на муки.
Альсест
Нехай же стелиться вам радісне життя
У любій злагоді, без сліз і каяття.
А я — окривджений, осміяний жорстоко
Піду, втікаючи від злоби, від порока,
У тихий закуток, як він на світі єсть,
Де правда ще живе і не зів’яла честь.
Філінт
Ми ж, пані, маємо його переконати,
Щоб нас не засудив він до такої втрати.