– Звичайно, ні! Ми б просто тихенько пішли назад в Охи і сказали б, що ти не знайшов Короля. Якщо хочеш, Ми і зараз можемо зробити саме так: підемо і все їм там передамо. Хочеш?
– Я сам, – твердо сказав Фімка.
Розділ тридцять шостий,
у якому розкриваються таємниці й ллється дощ – та ще який!
Коли Фімка разом з Мосями вибрався з малюнка, виявилося, що в кімнаті нікого немає. Тільки лежала записка: "Ми пішли до правокачальної вежі".
– Що їм там знадобилося? – здивувався Фімка. І навіть трохи образився, що він повернувся, а ніхто його не зустрічає.
– А справи-то кепські, – зауважив із кишені Мось.
Дійсно, за час Фімчиної відсутності кімната Розалінди ще сильніше зменшилася в розмірах. Тепер на кожній її стіні висіла табличка з написом "Стіна", на стелі – "Стеля", а на дверях – "Зворотній бік дверей. Відчиняти від себе". І взагалі скрізь, де тільки можна було, висіли таблички і бірочки, які пояснювали, що означають різні предмети.
У коридорі діялося те ж саме. Кожна паркетина була пронумерована, на кожному вікні були зазначені його розміри, товщина скла і кількість порошин. Фімка трохи похуліганив: потер рукавом одне з вікон. І негайно табличка потьмяніла, а потім змінилася. Тепер кількість порошин, вказаних на ній, була іншою.
Мракковари надворі сумно зітхали та зрідка починали зривати наліпки, які висіли на кожному з них, немов дзвіночки. У тих, кому це вдавалося, негайно виростали нові.
– Невже Сигізмунд хотів саме цього? – у розпачі прошепотів Фімка. – Навіщо?!..
– Ні, – сказав хтось за його спиною. – Я хотів не цього. Я хотів, щоб був порядок, хотів зробити якнайкраще.
Фімка озирнувся й ледве впізнав у людині, що стояла перед ним, Сигізмунда Брехла. Той тепер був схожий на новорічну ялинку: так багато висіло на ньому наліпок.
– Це все через плащ, – пояснив він, помітивши Фімчин подив. – Наліпки виростають на кожному клаптику плаща. І обривати їх безглуздо.
Він зітхнув і поправив на грудях табличку: зазвичай із такими ходять ті, хто купує золото або пропонує на продаж квартиру, але на цій табличці були виведені ім’я Сигізмунда, його вага, зріст і таке інше.
– І що ж ви тепер робитимите? – обережно запитав Фімка. У крайньому разі він дав би дьору: тепер, схуднувши, бігти він міг довше і швидше.
– Ну, я сподіваюся якось це виправити, – зніяковіло зізнався Сигізмунд, вказуючи на таблички. – Тільки не знаю, як. Може, за допомогою Пензля?.. Але Пензель виявився справжнім лише наполовину, а потім ви його зовсім у мене відібрали. Але й у вас нічого з ним не вийшло, правда?
– Взагалі-то так. А коли ми зробили його повністю справжнім, виявилося, що ним може скористатися лише Король. Я вирушив за Королем, спеціально, але не знайшов його.
– Що ж тепер?
– А ходімте зі мною, – великодушно запропонував Фімка. – Наші усі зараз на правокачальній вежі. Може, разом щось вигадаємо.
Удвох із Сигізмундом вони пішли вулицями Охів. Зараз був ранок, нічні і денні городяни перемішалися. Вони схвильовано перемовлялися, і Фімка, прислухавшись, розібрав окремі слова: "дощ", "наші права", "відмовитися", "а як же інакше"... Він смикнув за рукав зелену горилу в солом’яному капелюшку, яка саме пробігала повз нього:
– Скажіть, будь ласка, що тут відбувається?
– Потім, – відмахнулася та. – Даруй, хлопчику, але в мене немає часу все пояснювати. Йди до правокачальної вежі, там сам зрозумієш, що й до чого.
І вона помчала далі.
– Фімко, – покликав Сигізмунд.
– Зачекайте, я...
– Фімко! Роззирнися, швидше!
– Що?
– Мені здається, чи будинки справді рухаються?
– Справді, – прошепотів вражений Фімка. – Але як таке може бути?!
– Не про те ти запитуєш, – пробурчав із кишені Мось. – Як – не важливо. Головне, чому!
Будинки продовжували рухатися, обережно і граціозно, немов гігантські циркові слони. На їхніх балконах, башточках, а то і просто на дахах сиділи господарі, скеровуючи будинки так, щоб нікого не зачепити і не покалічити.
І рухалися вони усі в одному напрямку.
До правокачальної вежі!
Перезирнувшись із Сигізмундом, Фімка поспішив услід за будинками.
– Ми тут про дещо довідалися, – подав голос Мось. – Це через правогін. По ньому права качаються тільки в один бік: від вежі до будинків. А навпаки ніяк не можна. Тому вони йдуть до вежі.
– Що значить "тому"? Навіщо їм права назад у вежу накачувати?!
– Кажуть, Лонгій-Л’Оккі з Рету-Де-Моном придумали, як можна зупинити цю порядну епідемію.
– То як?
– Вони хочуть улаштувати дощ, але не звичайний, а з прав. Адже права здатні творити дива і перетворюватися на що завгодно. І от усі городяни захочуть очистити місто від цих табличок і парканів.
– Але ж я хотів як краще! – пробурмотів збентежений Сигізмунд. – Я просто хотів, щоб скрізь був порядок!
– Порядок – це така штука, яку приймають з доброї волі, – повчально мовив Мось. – А те, що тут коїться, вже не порядок. Це – обмеження!
Вони опинилися перед вежею – там, на самому її вершечку зібралися і сестри-принцеси, і адміральша Бенбоу, і чарівник Лонгій-Л’Оккі, і Рету-Де-Мон, і Мірмелеон, і привид Гороб’янія. Щоб усім вистачило місця, Лонгію навіть довелося начарувати трохи більшу площадку.
Помітивши Фімку.із Сигізмунд ом, друзі відправили до них хмару із синьою літерою "П" на борті.
Звідси, згори, усе місто лежало перед Фімкою наче намальоване. Було видно, як статечно рухаються до вежі будинки, щоб, по черзі приєднавшись до неї і здоївши в неї залишки прав, поступитися місцем іншим.
– Сигізмунде! – гукнула адміральша Бенбоу. – Як же ви могли так вчинити з усіма нами! А я вам так довіряла! І ви мали добру репутацію в мого чоловіка.
Бульчин Жуск зніяковіло кашлянув:
– Узагалі я не хотів, щоб хтось знав, що я теж король, тільки не з вашого міста. Я тут у відпустці, пообіцяв-от своїм зятеві й дочці наглядати за Охами, поки вони подорожують. Я і вигадав Порядників, але потім виявилося, що місто саме чудово справляється і нам не потрібно нічого такого робити. А ти, Сигізмунде... Ех, та що там казати!..
– Вибачте мене, – попросив Брехло. – Якщо я можу якось допомогти...
– Навіть не знаю, чи зможеш, – втрутився Рету-Де-Мон. – Але... раптом у тебе вийде?.. Словом, історія така: хмари, у які ми збираємося закачати права, звичайно, правові. Але потім потрібно їх зробити дощовими, а для цього необхідно літеру "П" у них на боках домалювати до "Д". Зрозуміло, Пензлем. От тільки Пензель не бажає нікого з нас слухатися.