Мисливські усмішки

Страница 8 из 38

Вишня Остап

Мовчання. Напружена тиша. Тiльки все посемейство суворо якось дихає.

— Юрасику, що трапилось?

— Джек вiсiм котлет iз'їв.

А як перед рiздвом така в родинi буде ситуацiя, то почуєте:

— От iндика тiльки архирейський носик залишився!

— З шийки, значить, почав? — проказуєте ви. А що ви бiльше скажете?

I так до перших роковин з дня уродин вашого хорошого песика.

Потiм непогано вiддати песика для науки досвiдченому єгеревi.

Єгер — це людина, що вчить чистопорiдних мисливських собак. I зробить iз вашого Джекя одного в свiтi.

Але з єгерем ви вже самі майте справу.

Одно скажу: доки ваша собачка в єгеря, ви ходите в старому костюмi i в старих черевиках, а ваша дружина нiколи не придбає собi модельних черевикiв.

I ви прекрасно знатимете, почiм тепер вiвсяна крупа i пшоно, i що ваш Джек за один мiсяць з'їдає мiнiмум четверик коней.

I от, нарештi, Джек готовий.

Перше з ним самостiйне ваше полювання на бекасiв.

— Стойка!

— Пiль!

Джек кидається, i з-пiд нього вискакує... здоровенна жаба.

А повернувшись колись iз полювання, ви розповiдаєте своїм приятелям:

— Посилаю Джека: "Побiжи, пошукай, чи нема на тiм болотi бекасiв". Джек побiг, метнувся сюди-туди по болоту, бiгав, нюхав, прибiгає, висолопивши язика.

— Що, — питаю, — нема?

— Нема! — каже.

А бекасiв, товаришi, треба смажити, не розчиняючи їх, з потрухами, з уздром.

Ах, яка це смачна, благородна, нiжна дичина!

1945

ВОВК

І

Мисливцевi, що йому вперше в життi доводиться їхати чи йти полювати вовка, раз i назавжди слiд обов'язково запам'ятати стару нашу народну приповiдку:

"Не бiйсь вовка, — сiдай у хатi".

Вовк-хижак i хижак лютий, кровожадливий, — проте боятися його нема чого.

Кiндрат Калистратович Моргниоко давнiй і досвiдчений убийвовк, — так вiн усiм розповiдав i всiх учив, що вовк — звiр надто полохливий i боязкий.

— Ось послухайте, — казав усiм Кiндрат Калистратович. — Живу, як знаєте, я на хуторi i якраз на узлiссi. Кошара моя стрiхою аж на лiщину нiби налягає. От вовк i нанюхав моїх овечок. Продер глупої ночi пiд стрiхою в кошару дiрку та й уплигнув серед овечки. Ну, в кошарi, звiсно, гвалт, — вiвцi: "ме-е-е!" та й у хлiвi, — а хлiв поруч, — корова в рев! Я почув, вискочив з хати та прожогом у кошару. А воно щось сiре повз мене пiд стрiху-шелесть! Крiзь дiрку проскочити не встигло, як я його за хвiст, а воно, видите, вовк. Ну, лякливий же, я вам скажу, звiр! Така вже, звинiть, неприятнiсть! Хоч що ви менi тут кажiть, а вовк-звiр крiпко полохливий!

А на нашу думку, це ще не такий сильний аргумент за вовчу полохливiсть, бо хто знає, яка б "неприятнiсть" вийшла, коли б вовк зненацька вхопив Кiндрата Калистратовича, ну, не за хвiст, а взагалi ззаду... А Кiндрата Калистратовича ми всi знали за хоробру i сильну духом людину.

Та хоч вовк, може, й не такий уже сильно полохливий, проте ще раз кажемо:

"Не бiйсь вовка!"

Полювати вовка — це для мисливця i честь, i обов'язок, бо хто ж таки не почервонiє й очей долу не спустить, коли йому скажуть:

— Сидите ви тут, сидите, охотниками прозиваєтесь, а у Вербовому хуторi вчора вовки трьох овець зарiзали та телицi лiвий задок од'їли.

— А де це Вербовий хутiр?

— Од Зачепилiвки кiлометрiв не бiльш як п'ять буде. Як доїдете до могили, так дорога влiво пiде, тiєю дорогою й їдьте. Ярок переїдете, берiть праворуч, та понад ярком, понад ярком, нiкуди не звертаючи, якраз у Вербовий хутiр i в'їдете...

— А вовки хiба в самому хуторi?

— Ну, на хуторi спитаєте кривого Степана, — вiн знає, де вовки. Той усе на свiтi знає. Давнiй охотник, тiльки правов не вибрав.

— Чи не в Перещепиному це лiсi? — кидає Кiндрат Калистратович.

— Та, мабуть, що в Перещепиному. Де ж їм бiльше бути, як не в Перещепиному... I лiсу чимало, i самi ж вам ярки та балки. Тiльки в Перещепиному. Вовка там, як хмари! Закурить нема?

— Закурюйте?

— Так почекайте, — устряв знову Кiндрат Калистратович. — Як у Перещепиному, так чого ж нам тодi до Вербового хутора їхати? Перещепине — воно ж бiля Розлогого хутора, а Вербовий — так вiн же бiля Кучерявої балки... То, може ж, то вовки з Кучерявої балки?

— Мо'й так! Воно, конешно, вовк, конешно, звiр! Правильно! Тiльки в Кучерявiй! Густа балка i чималенька балка. Ох, i вовка там! Як завиють, — волосся дротом!

— Так тодi давайте до Вербового вдаримося! Це — в Кучерявiй!

— Так-таки до Вербового й прямуйте. То там спитаєте кривого Степана, — його всi там знають. Той вам i розкаже, й покаже. Вiн усе знає, бо охотник давнiй, от тiльки що оце тепер правов не вибрав.

— Ну, поїхали! Прощавайте! Спасибi, що сказали!

— Щасливої! Пiдсипте ще махорочки! Запашна махорка!

— Закурюйте!

— Спасибi. Так, як ярок переїдете, берiть зразу понад ярком, i аж до самого Вербового. Три ж овечки й телиця, — государству ж збитки якi. Нiззя, треба винищити. Бувайте здоровi!

II

Ну, значить, переїхали ярок, взяли праворуч, та понад ярком, понад ярком, нiкуди не звертаючи, прямiсiнько у Вербовий хутiр.

— Тррр! Драстуйте, бабусю!

— Драстуйте!

— Де тут, скажiть будь ласка, кривий Степан живе?

— Кривий Степан?

— Еге! Охотник!

— Так вiн же тепер не охотник: вiн без правов! А живе вiн... Одна... Друга... Третя... Четверта... П'ята... Шоста... Сьома... за четвертою хатою повернете в уличку. Тiєю вуличкою у самiсiнький двiр так i в'їдете.

— Спасибi, бабусю!

— Тiльки сьогоднi недiля, мабуть, його вдома нема, на охоту пiшов.

— Та то вже як там буде!

За четвертою хатою вулички нема. Стали.

Бабуся кричить:

— Та куди ж ви? Вже проїхали!

— Та то ж, бабусю, третя хата, а не четверта!

— Дивись, а я думала — четверта. Недобачаю вже я. Не тiльки вулицi, а вже й нитки в голку не вштрикну. Завернули у вуличку і прямiсiнько в двiр.

— Драстуйте, Степане! як вас?..

— Iванович...

— Степане Iвановичу! Це ви охотник?

— Охотник то я, конешно, охотник, так тiльки не встиг правов виправить. Без правов. Не охочусь тепер...

— Вовки, кажуть, одолiвають тут вас?

— Ні, такого щось не чувать! Тихо з вовками, хвалити бога, тихо поки що... Зайчики, тi, конешно, попадаються. I густенько... Лисичку iнодi торохнеш... Буває...

— А троє овець хто зарiзав?

— Троє? Не слихав! Позавчора Секлета, одноосiбниця, заколола, так не вiвцю, а кабанчика...