Ольга все випробувала і зважилася врешті на відчайдушний вчинок.
Вона вирішила розбудити в ньому ревнощі.
Та де знайти того, хто міг би змусити до ревнощів холодного, розумного, самовпевненого чоловіка! Надаремно шукала, гідного суперника вона не знайшла. Ольга втратила спокій, її не бавило ані товариство, ані хатні турботи.
Якось її чоловік стояв біля садового тину й невесело дивився на сонце, що саме сідало за ліс, заливаючи червінню поодинокі стеблини збіжжя на скошеному полі, траву й листя дерев. Зненацька вона обійняла його, схопила руками теплу, суху долоню, яка вмить стала крижаною.
— Чому ти не зі мною? — запитала вона, пригорнувшись до нього. — Уникаєш мене? Я тобі перестала подобатися? Якою волів би бачити мене? Чи ти ще кохаєш мене?
Михайло погладив її по щоці й знову задивився на околиці. Ольга пристрасно оповила його руками і припала устами до його уст. Чоловік м'яко відсторонив її.
— Хочеш, щоб я поїхав з тобою завтра на полювання до дідича з Завалля?
Ольга злякано глянула на нього.
— Ти не так мене зрозумів.
— Усе я добре зрозумів, — відповів Михайло, усміхаючись. — Ходімо до хати, стає прохолодно.
Удома він посадив Ольгу собі на коліна, укрив поцілунками її шию, уста, її перса; Ользі серце зайшлося від щастя. Та раптом він сказав:
— Засвіти лампу й принеси мені газету.
Ольга стиснула від гніву кулачки, потім проплакала всю ніч аж до ранку.
її очі повнилися слізьми, коли він допомагав їй сісти в сідло. Вона майже не дивилася на нього, цвьохнула нагайкою коня й пустила його галопом.
День був ясний і теплий. Весело летіло полювання по стерні. У лісі мисливці розділилися, її чоловікові довелося зайняти позицію у хащах. Вродлива звитяжна жінка зі скривавленим серцем й очима, повними сліз, очолювала полювання. Вона першою помітила зайця, який, вихопившись з підліску, намагався порятуватись у відкритому полі, і показала на нього маленькою тремтливою рукою. Мисливці спустили гончих псів і зі скаженим гиком погнали нещасну звірину. З веселою відчайдушністю Ольга перелітала рівчаки, струмки та вориння; кожний її нерв тріпотів тепер від жорстокого вдоволення; а коли гончаки наздогнали нарешті зайця, що квилив від смертельного жаху, вона засміялася, наче дитя, яке побачило в небі повітряну кульку.
Усі захоплювалися відважною вершницею. її марнославство справляло нову оргію, хоча це був лишень якийсь нещасний зайчик, що спустив дух у неї під ногами. Кавалери навперебій цілували її вогкі рукавички і з тріумфом підкидали шапки. З розпашілими щоками, блискучими від збудження очима, Ольга обвела поглядом своїх супутників.
Раптом на узліссі вона помітила юнака, якого раніше обминула увагою. Він мовчки спостерігав за нею з якоюсь дивною серйозністю.
— Люб'язний пане! — пихато гукнула вона. — Чи я вам подобаюся?
— Анітрохи, — сухо відповів той.
Рвучко розвернувши коня, Ольга під'їхала ближче.
— Чому ж це, скажіть, якщо Ваша ласка? — запитала Ольга, і було в її голосі більше цікавості, аніж образи.
— Жінка, яка насолоджується передсмертним страхом тварини, немає серця або ж мізків...
Тієї миті серце бідолашної марнославної жінки охопило щось схоже на ненависть, щось демонічне, жахливе, нездоланне; насправді ж то було зовсім інше почуття. Вона заніміло розглядала юнака.
Він пасував на роль суперника її мужа, з поміччю цього молодика можна його помучити. Вона вмить збагнула це, а більше нічого їй і не треба було. До того ж, незнайомець наважився з такою недбалою байдужістю поставитися до неї, доведеться йому спокутувати цей переступ. Ольга більше ні про що не запитувала.
Він був першим чоловіком, який відважився розмовляти з нею так непоштиво, ба, майже ворожо, та все ж в його очах вона помітила безмір доброти.
її лихоманило від жадоби помсти, бо він не звертав на неї жодної уваги, Ольга для нього наче й не існувала, а за обідом і згодом у танцювальній залі юнак жваво бесідував з іншими гостями, видно було, що мав певну вагу в товаристві.
Ольга довідалася, що це такий собі Володимир Подолів, про якого тоді дуже багато велося балачок як про людину, що заслуговує на повагу.
— Володимир неввічливо повівся з Вами, — зауважила господиня дому, розумна і вродлива жінка, яка колись з селянки-служни-ці стала дружиною дідича Завалля. — Така вже в нього натура. Манери дивні, Ваша правда, однак це незвичайний чоловік, він на все має власний погляд, глибший, проникливіший, ніж у загалу; здається, ніщо не проходить повз його гострий розум. Ви ще зміните про нього думку на ліпше, спробуйте поспілкуватися з ним...
І велична жінка, яка звикла лиш погордливо стенати плечима й зводити брови, вислуховуючи компліменти та присягання залицяльників, підійшла й заговорила з ним.
— Ви мене образили, — почала Ольга, зблідлі уста тремтіли, їй перехопило подих.
— Правда завжди боляче коле, — зауважив Володимир, — однак у ній могутня сила — вона зцілює хвору душу.
Погляд його очей пронизав її серце.
— Ви закинули мені певну бездумність у вчинках, — вела далі Ольга приглушеним голосом. — Я думала над Вашими словами... Поясність, що Ви мали на увазі, я не розумію.
— Якого ж іще пояснення Ви від мене чекаєте? — байдуже запитав Володимир.
— Ви вважаєте, що людина не має права вбивати тварин? — Ольга насмішкувато повела очима.
Володимир усміхнувся.
— Справжня жіноча логіка. Про вбивство не було жодної мови... Я проти того, щоб заганяти до смерті й мучити живу істоту. Загалом, у цьому світі не повинно йтися про права, а лише про потребу, яка в усьому домінує. Людина повинна убивати з потреби, для того, щоб вижити. Навіть якщо вона харчується рослинною їжею, все одно вбиває, бо й рослини живі. Людина змушена вбивати тварин, але не понад свою потребу; вона не сміє їх мучити, бо звірина, як і люди, має волю, почуття і розум. Тварини також думають, хоч їхнє мислення і не таке розвинуте, як у людей. Насолоджуватися їхніми муками — те ж саме, що милуватися боями гладіаторів. Жінка, здатна затравити до смерті звірину, у моїх
очах не ліпша за жорстоку весталку, від якої залежало життя чи смерть гладіатора, від того, опустить чи підніме вона великий палець руки. Така жінка з часом не пощадить і людини, бо та крихта розуму, що більше чи менше відрізняє нас від тварин, небагато важить у жінок.