Ансель подивився на неї з раптовою підозрою.
— Не думайте, панночко, — сказав він сухо, — що ми дамо обдурити себе ще раз у такий спосіб.
— Гаразд, гаразд, Доне, — озвався я. — Ви теж заспокойтесь і розкажіть нам те, що збиралися.
— Та я ж і сам цього хочу, — ображено зауважив Дон.
— Ти чуєш? — сказав я Боглю. — Заспокойся, друзяко.
— Атож, — підтакнула Майра. — Нехай тримає язика за зубами. Сторопілий Богль зіщулився в кутку.
— Кажіть, Доне, — промовив я швидко, не чекаючи, поки Богль отямиться.
— Мені потрібна вся ваша увага, — попередив Дон стомленим голосом. — Щоб ви знали, в Мексіці існувало колись таємне товариство, члени якого називали себе "нагуаліс". То були чаклуни, які мали владу над племенем майя. Тепер вони майже зникли. Одначе кілька чоловік іще живі. Їхнє село за триста двадцять кілометрів звідси.
— Я дещо чув про це, — озвавсь я. — Кажуть, нібито вони вміли викликати дощ і перетворюватись на тварин. Невже ви вірите в такі дурниці?
Ансель похитав головою.
— Звісно, що ні. Я маю підозру, що вони знали якісь окультні науки. Можливо, вміли викликати гіпнотичний стан і навіть левітувати. Але що мене особливо цікавить, то це їхні лікувальні трави. Ви чули коли-небудь слово "теопталі"?
Я похитав головою.
— Що це? Якийсь трунок?
— Це засіб проти укусу змій.
Богль усе ще лишався на своєму місці. На його обличчі застиг ідіотський вираз. Оскільки він мовчав, на нього перестали звертати увагу.
— Цей засіб надійний?
— Слухайте, молодий чоловіче, я бачив людей, які вмирали від зміїних укусів. Це видовище не для слабкодухих. Але в тому селі мені довелося спостерігати, як чаклуни дозволяли кусати себе гадюці, змащували місце укусу маззю і враз одужували.
— Перед показом вони видаляли отруту, — скептично зауважив я.
Ансель заперечливо похитав головою.
— Ні, я мав змогу пильно простежити за їхніми діями. Вони чудово дають раду гримучим зміям, і скорпіонам, і гадюкам. "Теопталі" за лічені хвилини зцілює від будь-яких укусів.
— Припустимо. А яка з цього користь нам?
— Я хотів би витягти в індіанців рецепт мазі і думаю, що панночка могла б мені допомогти в цьому.
Майра здивовано звела брови.
— Оце новина! У нього від посиленої роботи мозку навіть капелюх на голові піднімається. Не завадило б тобі лягти відпочити, дідусю.
— Якби ви були трохи молодша, — процідив Ансель крізь зуби, — я б вас просто відлупцював.
Майра зареготала.
— Тобі не першому приходить до голови така грайлива думка, — лагідно промовила вона. — Один уже спробував. Шви наклали в чотирьох місцях. Довелось йому піти на спочинок. А був же ще зовсім не старий.
— Чому ви вирішили, що це дитя зможе дістати ті чудо-ліки? — поцікавився я. — І що збираєтесь робити, якщо пощастить?
Ансель задумався.
— Багато людей страждає від зміїних укусів. "Теопталі" — засіб поважний. Якщо його добре розрекламувати, він дасть мільйони. Він стане обов'язковим супутником усіх мандрівників. Я зможу продавати його за будь-яку ціну!
Я замислився. Коли й справді є надійні ліки проти зміїних укусів, то це таки варте уваги діло. Анселеві дістануться мільйони, мені — сенсаційний репортаж.
— Ви справді бачили таких знахарів?
— Авжеж.
— Тоді я не розумію, в чому тут труднощі.
Ансель пирхнув.
— Кінтль, індіанець, про якого йде мова, не хоче розлучатися з секретом. Ось уже п'ятнадцять років я намагаюсь умовити його, а він тільки підсміюється.
— На його місці я б робила те саме, — заявила Майра.
— Я зустрічався з Кінтлем два тижні тому. Він, як завжди, намагався відкрутитися. Але я цього разу був наполегливіший, ніж завжди. Врешті чаклун признався, що кінець його близький. Та спершу, за його словами, він повинен передати всі свої таємниці одній із Дів Сонця, яка нібито з'явиться задля такого випадку. Волосся в неї кольору ячменю, а шкіра — немов снігові вершини Іксатакхіатлю. Діва, як він запевняє, наділена надприродною могутністю. Це, очевидно, одна з його казкових історій. Але відтоді, як я побачив міс Шамвей, мене не полишає думка, що можна примусити його розбалакатись.
Майра здригнулась.
— Ви хочете, щоб я зіграла роль Діви Сонця? Не вийде!
— Чом ні? — спитав Ансель, і в його очах засвітився вогник. — З вашою спритністю, чарівністю, розважливістю… Для вас це буде дитяча забавка.
Я подався вперед.
— Де те село, про яке ви торочите, Доне?
— За п'ятнадцять кілометрів від Пепоетлана.
Його слова навели мене на думку, яку належало добряче обміркувати.
— Слухайте, Доне, мені б хотілося обговорити вашу пропозицію з міс Шамвей віч-на-віч. Мені вже бачиться сенсаційний репортаж, що зробить вам таку рекламу, про яку можна тільки мріяти. Я прошу трохи часу, щоб добре все обдумати.
Ансель підвівся.
— Ви маєте півгодини, — сказав він. — Я цілком покладаюся на вас. Сподіваюсь, ви людина слова.
— Ми залишимося тут.
— Нехай говорить тільки за себе, — не втрималася від репліки Майра.
Я всміхнувся. Саме тепер їй годилося б помовчати.
— Знову балачки! — прогув Богль, підводячись. — Тут тільки те й роблять, що балакають. Я приїхав, щоб дати їй прочухана. А замість цього їй дають повну волю, і вона меле язиком усе, що захоче!
— Не будемо дріб'язковими, друзяко, — примирливо сказав я. — Якщо будете так дратуватись, ваше чоло вкриють зморшки завглибшки як рівчаки. Доведеться насувати капелюха аж до підборіддя.
Богль спопелив мене грізним поглядом і, тягнучи ноги, рушив слідом за Анселем до сусідньої пивнички.
Я зручніше вмостився на стільці.
— Погодьтесь, що стати Дівою Сонця — це досить цікаво.
Щоб не постраждала цнота читачів, я просто не насмілююсь повторити те, що відказала Майра.
Розділ п'ятий
Розтерти на порох скелю віхтем вати забрало б у мене менше сили й здоров'я, ніж умовити норовисту красуню. Але зрештою вдалося її переконати.
Майра таки повірила в те, що за два дні зможе заробити чималеньку суму, яка на багато місяців звільнить її від трудів неправедних. Як я змусив її повірити? До чого вам це? Мені б не хотілося згадувати про ті моральні втрати, яких я зазнав того дня.
Одне слово, як наслідок, ми — всі четверо — вирішили зупинитись у тому готелі. Шарпатись не було сенсу. Щоб укласти план дій і виконати його, ми мали бути разом.