— Йдеться про жарт. Я хочу підкласти оці два манекени в ліжко мого приятеля. У нього, розумієте, ревнива дружина, і коли вона побачить… Ви розумієте?
Отак мелючи язиком, я взяв манекен і відгорнув край простирадла, показуючи фараонові обличчя з пап'є-маше.
— Як справжня, еге ж?
Фараон мав трохи отетерілий вигляд.
— І ви збираєтесь підсунути манекен у чиєсь ліжко? — спитав він здивовано.
— Навіть більше! Я підкладу в ліжко обидва ці манекени!
Нарешті до нього дійшло. Рідко трапляється побачити чоловіка, який умів би так щиро веселитися. Він мало не луснув зо сміху. Я теж щосили напружував м'язи обличчя, щоб мати веселіший вигляд, але в голові моїй невпинно билася думка про те, що Лідія ось-ось може очуняти.
— Поможіть мені, — попросив я фараона і показав на манекен, — Якщо вас не дуже обтяжить, донесіть до таксі. Коли водій побачить, що все відбувається в присутності охоронця закону, то не запідозрить нічого поганого. Сподіваюсь, я можу бути спокійний за даму? Ви не скористаєтесь її беззахисним станом?
Мої слова викликали у фараона новий напад веселощів. Він узяв манекен і, похитуючись від сміху, поніс його до машини.
Я підняв Лідію, і саме в цю критичну мить вона ворухнулася. Від страху в мене аж спина змокла, проте відступати вже було нікуди. Я рушив уперед і наздогнав свого помічника біля машини. Там я віддав йому п'ятірку і повантажився в таксі.
— Сорок четверта Західна, — голосно сказав я водієві, щоб фараон почув адресу, за якою я не збирався їхати. — І газуй чимдуж!..
Розділ п'ятнадцятий
Побачивши мене, управитель анітрохи не здивувався.
— Заходьте, сер, — запросив він, відступаючи вбік.
— Пеппі у себе? — спитав я, жбурляючи капелюх на стіл червоного дерева.
— Містер Крюгер у себе, сер. І чекає на вас.
— Чудово, — самовпевнено кинув я, поправляючи краватку.
— Сподіваюся, з міс Брандт усе гаразд, сер? — поцікавився управитель дуже чемно. Обличчя його лишалося незворушним.
— Наскільки мені відомо, так. Але сучасні жінки такі мінливі. Краще сказати так: коли я бачив її востаннє, з нею все було гаразд.
На мить витримка зрадила управителя, і він метнув на мене похмурий погляд.
— Міс Брандт завжди дуже добра до мене, — сказав він, ніби виправдовуючи свою цікавість.
— Приємно це чути. Колись, як випаде вільна хвилина, повідаєте про своє інтимне життя. Воно, мабуть, сповнене палких пристрастей.
— Ви дуже люб'язні, сер.
Та в погляді його виразно читалося кровожерливе бажання випатрати люб'язного гостя. Він провів мене на другий поверх, до бібліотеки.
— Містер Крюгер не примусить вас довго чекати.
— Нехай не дуже чепуриться перед зустріччю. Шнурки прасувати не треба, і зуби чистити не обов'язково.
— Гаразд, сер.
Управитель нечутно вийшов і обережно причинив двері. Пеппі й справді не примусив довго себе чекати.
Він з'явився на порозі і втупив у мене свій просто-таки орлиний погляд. Я з сумом завважив, що сьогодні подобаюсь йому куди менше, ніж за першої нашої зустрічі.
— О, хто до нас прийшов! — проспівав я, милуючись його костюмом. — Який же ви стали денді!
Пеппі не підтримав мого тону. Його запитання було сухе й діловите.
— Де вона?
— Саме про це я й хотів запитати.
Початок непоганий. Лідію тут цінують. Он як розхвилювались і управитель, і сам господар.
Пеппі із свистом втягнув повітря крізь зціплені зуби. Він тримав себе в руках з видимим зусиллям.
— Я кажу про міс Брандт. Де вона?
— А я кажу про міс Шамвей. Слухайте, Пеппі. Будемо грати на рівних. Ви мені повертаєте Майру, а я вам — Лідію.
— Гаразд, — сказав він і раптом усміхнувся. — Шельма ви, Мілане, ось що я вам скажу, справжній шельма. — Він сів, добродушно позираючи на мене. — Ви ризикували розсердити мене. Проте, гадаю, є змога домовитись.
— Будемо сподіватись.
Поведінка Пеппі викликала у мене підозру.
— Ви не заподіяли їй нічого лихого? — У його голосі виразно вчувався неспокій.
Я не підпадаю під поганий вплив, отож до насильства не схильний. Чекаю ваших пропозицій.
Крюгер пильно розглядав свої нігті й мовчав.
— Ви гірко ображаєте своїми натяками невинну людину. Але ви не відповіли на моє запитання.
— Марно час гаємо. Мені потрібна Майра, вам — Лідія. Згодні зробити обмін?
— Якби Майра Шамвей була в мене, я б відповів "так". На жаль, вона втекла.
Я не вірив жодному його слову.
— Боюся, що Лідія теж утекла.
— Чи не заявити мені в поліцію? — У Пеппі нервово сіпнулася повіка.
Ну й облудник! Щоб Пеппі звернувся до поліції було так само вірогідно, як дружній візит кролика до удава.
— Чом би й ні, — погодився я, прикурюючи. — Це добра думка. Зателефонуйте до поліції. Вони залюбки до вас приїдуть.
— Припустімо, що ви знайдете міс Шамвей. Що далі? Її ж розшукує поліція!
— Я подумаю над тим, що робити далі, коли ви мені її повернете. Слухайте, Пеппі, я починаю втрачати терпець.
Відчинилися двері, і на порозі з'явилась… міс Брандт. Всередині у мене все обірвалось, одначе я спромігся усміхнутись до неї. Мені видимо не щастило.
— Привіт, голубонько! А ми щойно про вас балакали.
Вигляд вона мала страшенно розлючений.
Пеппі здивувався не менше від мене. Він узяв дівчину за руку і дивився так, ніби не вірив своїм очам.
— Що з тобою сталося?
Та вона відштовхнула шефа й порвалася просто до мене. Я застережливо підняв руку.
— Спокійно, кицю. Не напружуйтеся, а то лусне бюстгальтер. Згадайте, що ви дама, не поводьтесь, як вуличний хуліган.
У відповідь майнув елегантний черевичок, і його носак двигонув мене в ногу. Від болю в гомілці у мене потемніло в очах. Проте зарепетувала чомусь вона:
— Ах ти ж мерзотник! Тепер я з тебе шкуру здеру!
Вона знову намірилася дати мені копняка. Та я встиг перехопити її ногу і різко рвонув на себе. Лідія гепнула на підлогу так, що аж люстра захиталася.
Вона сиділа, часто кліпаючи, губи її побіліли від злості.
Тієї миті, коли я випростався, мене так сильно шарпнули за плече, що я, мов фігурист, виписав півколо. У завершальній частині піруету я наразився на кулак, який відкинув мене до столу. Я повалився, тягнучи за собою стілець.
Побачивши типа, який мене збив, я криво посміхнувся. Він складався, здавалося, із самих м'язів. Фізіономія — страшніша не присниться і в кошмарному сні.