Коли я опинився на коні, Богль передав мені Майру.
— Що з нею?
— Сам хотів би знати, — відповів я, пускаючи коня ступою.
Вибравшись на плато, ми поїхали клусом. Діставшись до найближчої купи дерев, я зліз з коня і поклав Майру в затінку.
— Може, оглянете її ретельніше? — звернувся я до Анселя, занепокоєно намагаючись намацати пульс на її млявій руці.
Ансель укляк біля дівчини навколішки.
— Це сон? Чи що? Відповідайте, хай вам біс! — Я насилу стримував себе. — Робіть же щось!
Ансель неквапом помацав пульс, підняв дівчині повіки.
— Це транс, — поважно мовив він. — Різновид ступорозного стану, — він пошкрябав підборіддя і знов взяв Майрин зап'ясток. — Зовні нібито нічого страшного. Та краще б якнайшвидше дістатись до містечка. Не думаю, що перегрів буде їй на користь.
— Як вона впала в цей… як його… стан? У чому, в біса, причина?
— Не знаю. — Ансель підвівся і розвів руками. — Зараз найголовніше — не з'ясовувати причини, а боротися з наслідками. Ми повинні якнайхутчіш довезти дівчину до готелю.
З допомогою Богля я знову завдав її на коня.
— Вона витримає дорогу?
— Повторюю: видимої небезпеки немає. Вона занурена в сон, гіпнотичний сон. За кілька годин прокинеться свіженька як огірочок!
— Будемо сподіватися, що ви маєте слушність. — Мені все ще вдавалося зберегти зовнішній спокій.
Дорога через плато геть знесилила нас. Спека стояла жахлива. Майрине тіло знову якось дивно обважніло.
Нарешті ми дісталися до готелю. Майра все ще спала. Ансель вирушив на пошуки господаря. За кілька хвилин він повернувся.
— Їй уже готують кімнату, — сказав він. — Можна нести її туди. Я вам допоможу.
Господарева дружина чекала нас у маленькій кімнаті, чистій і тихій, де стояла прохолода й пахощі квітів. Я обережно поклав дівчину на ліжко.
— Пригляньте за нею, — попросив я жінку.
Лишивши Анселя допомагати, я вийшов на терасу і стомлено опустився на лаву. Там уже сидів Богль, якому страшенно кортіло поговорити. Він замовив два кухлі пива і стурбовано запитав:
— Що за чортівня коїлася в тій халупі? Як ви гадаєте?
Я витер обличчя і шию носовичком.
— Не думав про це.
Щиро кажучи, мені просто не хотілося про це думати. Богль нервово шарпнув ногою.
— Ви вірите в оті історії про чаклування, що їх розповідав Дон?
— Я ще не зсунувся з глузду.
Богль, здавалося, відчув полегкість.
— Ну, а зілля від зміїних укусів?.. Як ви гадаєте, вдалося його здобути? Зілля…
Я сіпнувся, як від удару. Воно зовсім випало мені з пам'яті. І про Бастіно я забув. А завтра він мав спуститися з гір, щоб остаточно обговорити деякі деталі викрадення. Але я уявив собі Майру, яка лежала нагорі, її змарніле, нерухоме обличчя, і хвиля жалю обпекла мене. Яке там викрадення?! її не можна наражати на нове випробування! Доведеться змиритися з втратою двадцяти п'яти тисяч і з тим, що мене потурять з роботи.
Я зрозумів, що загруз у цій історії по вуха. Проте обміркувати ситуацію мені не вдалося. На терасу вийшов Ансель.
— Як вона? — спитав я, підхопившись з місця.
— Можна вже не хвилюватися, — відказав Ансель, сідаючи поряд. Тоді, клацнувши пальцями, підкликав юну мексіканку і мовчки показав на порожню склянку. — Вже очунює. Години за дві буде в нормі. — Він спохмурнів і здвигнув плечима. — А ось як помер Кінтль? Чому? Може, це вбивство?
— Кінтль… Бр-р! Згадувати гидко! Цікаво, давно він помер?
— Важко сказати. Там же гаряче, як у домні. І ніякої вентиляції. Тіло розкладалося дуже швидко.
— Ви вірите в перевтілення? — швидко спитав я. — Чи то пак, у здатність Кінтля до перевтілення? Це дуже важливо! Було ж у тій хатині щось таке, якась нечисть. Я помітив це одразу, як зайшов!
— Непевне світло сірника може зіграти з уявою й не такий жарт, — незворушно відповів Ансель. — Майра була в кімнаті сама. Там стояло тільки ліжко і ніде було сховатися.
— Пояснення — то діло десяте. А я кажу лише те, що бачив! — роздратовано кинув я. — Ми зіткнулися, м'яко кажучи, з нестандартною ситуацією. А ви… Мені знайома така логіка: якщо ми не можемо витлумачити факти, то тим гірше для них.
Мала мексіканка принесла пиво, і Ансель зробив кілька спраглих ковтків.
— До чого ви хилите? Ви просто злякались, а тепер намагаєтеся чимось виправдати свій переляк.
Я подивився Анселеві в очі. Він не витримав і відвів погляд убік.
— Ви старий облудник, Доне, — спокійно мовив я. — Ви теж боїтеся, але майстерніше приховуєте страх. І цей страх не дає вам визнати очевидне: зі смертю старого чаклуна пов'язане щось ірраціональне, моторошне, вороже людині. Я весь час відчував присутність цієї сили. Вона була в хатині. Вона йшла за нами, коли ми перетинали плато. Вона не хотіла віддавати Майру, і тіло її ставало таким важким, що я ледве втримував його… — Я рвучко підвівся і сердито глипнув на Анселя. — Піду погляну на неї.
Майра все ще лежала. Над її головою з легеньким дзижчанням оберталися лопаті невеличкого вентилятора. Крізь штору пробивалося проміння післяполудневого сонця.
Я зумисне спокійно підійшов до стільця. Сів. Поглянув на дівчину. Вона розплющила очі і, ще остаточно не прочнувшись, похмуро подивилася на мене крізь заволоку сну.
— Привіт! — сказав я.
На обличчі її з'явився здивований вираз. Вона трохи підвела голову.
— Привіт. Що ви тут робите?
— Захотілося поговорити про новини, про погоду, — не втримався я від усмішки. — Ну, як ви себе почуваєте?
Вона відкинула простирадло і спробувала сісти. Анселева піжама була на неї завелика, і вигляд дівчина мала дуже кумедний.
— Що зі мною? Я захворіла? — спитала Майра. Аж тепер вона помітила на собі чужу піжаму. — Чому ви мовчите, хай вам чорт? — Вона видимо приховувала розгубленість. — Хто на мене це нацупив? Що тут діється?
— Заспокойтесь. Ви повернулися до готелю. Ми поїхали по вас до Кінтля і привезли сюди. Ви пам'ятаєте Кінтля?
— Аякже! Але чому ви мене привезли? І чому не змогли розбудити?.. Поясніть же мені, що діється! Замість того, щоб усе до пуття розповісти, він сидить і роздаровує усмішки!
— Коли ми знайшли вас у Кінтля, ви спали. Розбудити вас було годі. Так і привезли сюди сплячою красунею.
— Не змогли розбудити? Неймовірно!
— Але факт! — підхопив я. — Чи не зволите ви повідати, що сталося? Тоді і я, може, дійду якихось розумних висновків.