Мікромегас

Страница 4 из 7

Вольтер

Я не сумніваюся, що коли цей твір потрапить у руки якомусь капітанові, він одразу ж накаже збільшити на два вершки висоту ківерів своїх гренадерів. Але я змушений його попередити, що він даремно старається; і він, і його солдати однаково залишаться нескінченно малими величинами.

Яку надзвичайну спостережливість повинен був виявити наш сіріусянський філософ, щоб таки помітити атоми, про які я тільки-но говорив! Коли Левенгук і Гартсекер[146] уперше побачили, чи вважали, що бачать, ті клітинки, з яких ми складаємось, вони зробили не таке приголомшливе відкриття. Яку втіху відчув Мікромегас, спостерігаючи, як ворушаться ці крихітні механізми, і стежачи за всіма їхніми рухами! Як радісно він скрикнув, подавши своєму супутникові один з мікроскопів! "Я бачу їх! – в один голос повторювали філософи. – Он вони щось переносять, нахиляються, знов випростовуються". У них аж руки тремтіли від радості, що вони бачать такі незвичайні істоти, та від страху, що можуть згубити їх з очей. Сатурнянин, перейшовши від повного недовір'я до надмірного легковір'я, вирішив, що ті істоти саме трудяться над продовженням свого роду. "Ага! – вигукнув він. – Я застав природу зненацька!"[147] Та філософ помилився, як це часто трапляється, незалежно від того, чи користуєшся ти мікроскопом чи ні.

Розділ шостий

Як вони зав'язали стосунки з людьми

Мікромегас, набагато спостережливіший, ніж карлик, ясно побачив, що атоми розмовляють між собою; він звернув на це увагу супутника, який, хоч і зрозумів свою помилку щодо розмноження, не хотів повірити, що подібні істоти можуть обмінюватися думками. Як і сіріусянин, він мав хист до мов; але не чуючи, щоб атоми розмовляли, він зробив із цього висновок, що вони не наділені даром мови. Та й справді, чи ж можуть такі мікроскопічні створіння мати голосові зв'язки і про що, зрештою, їм говорити? Для цього треба думати; а якщо вони думають, то повинні мати щось схоже на душу. Припустити ж існування в цих істот душі видавалось йому безглуздим. "Але ж, – мовив сіріусянин, – ви тільки-но вважали, що вони кохаються; а чи ж можна кохатися, ні про що не думаючи, нічого не говорячи або хоча б не бажаючи порозумітися одне з одним? Чи ви гадаєте, що легше зробити дитину, ніж висловити думку?" – "Для мене і перше й друге видається великою таємницею. Я не смію тепер ані стверджувати щось, ані заперечувати, – відповів карлик. – Не маю більше власної думки. Треба спершу дослідити цих комах, а вже потім поговоримо про них". – "Слушно сказано", – підтримав його Мікромегас. Він дістав ножиці, обстриг собі нігті і, склавши кусок нігтя, зрізаного з великого пальця, у формі широкої лійки, зробив щось подібне до великого гучномовця; вузький кінець він приклав до вуха, а широким накрив корабель та його екіпаж. Коловидні волокна нігтя вловлювали найтихіші шерехи, і, таким чином, філософ з іншої планети почув дзижчання земляних комах. Через кілька годин йому пощастило розчути окремі слова, а потім і зрозуміти французьку мову. Карлик зробив те саме, хоча це коштувало йому більших зусиль. Здивування мандрівників зростало з кожною хвилиною. Вони чули, що мікроскопічні комахи обмінюються думками, і це диво природи здавалось їм нез'ясовним. Ви, певно, здогадуєтесь, що сіріусянин та карлик горіли бажанням зав'язати з атомами знайомство; карлик, однак, боявся, що його громоподібний голос, а надто голос Мікромегаса, може оглушити комах і вони нічого не розчують. Треба було послабити його силу. Обидва вклали собі в рот щось подібне до маленьких зубочисток, які торкалися гострим кінцем корабля. Сіріусянин посадив карлика собі на коліна, а корабель з екіпажем поклав на ніготь. Уживши ці заходи остороги та ще багато інших, Мікромегас нахилив голову і, намагаючись говорити якомога тихше, почав:

"Невидимі комахи, народжені у глибинах нескінченно малого! Я славлю Творця за те, що він ласкаво відкрив мені ці, здавалося б, непроникні таємниці. Можливо, при моєму дворі на вас не звернули б найменшої уваги; але я не зневажаю нікого і пропоную вам свою опіку".

Мабуть, ніхто ніколи не був так приголомшений, як люди, що почули слова Мікромегаса. Вони не могли збагнути, звідкіля лунають ці звуки. Корабельний священик став говорити молитви, проганяючи нечистого;[148] матроси почали лаятись, а філософи – розробляти систему; однак жодна система не допомагала їм зрозуміти, хто до них промовляє. Тоді карлик із Сатурна, чий голос був тихший, пояснив людям у кількох словах, з якими істотами вони мають справу. Сказав, що вони прибули з планети Сатурн, пояснив, хто такий пан Мікромегас; а далі висловив їм своє співчуття, що вони такі маленькі, спитав, чи завжди були вони в такому жалюгідному стані, близькому до справжнього небуття, поцікавився, що вони роблять на цій планеті, яка, певно, належить китам, чи щасливі вони, чи розмножуються, чи мають душу, і поставив ще із сотню подібних запитань.

Найсміливіший із учених, ображений тим, що хтось засумнівався, чи є в нього душа, наставив на співрозмовника діоптри свого квадранта, провів два виміри, а при третьому мовив так: "Ви гадаєте, пане, що оскільки маєте тисячу туазів від голови до п'ят, то ви є…" – "Тисячу туазів! – вигукнув карлик. – Боже праведний! Звідки він може знати мій зріст? Тисячу туазів! Він не помилився ані на п'ядь! Цей атом мене виміряв, він – геометр і знає мої розміри, а я дивлюся на нього крізь мікроскоп і навіть не уявляю, який він заввишки!" – "Так, я виміряв вас, – відповів фізик, – а зараз виміряю і вашого супутника-велетня". Пропозицію було прийнято; його ясновельможність витягся долі на весь зріст, бо якби він стояв, голова його була б високо над хмарами. Наші філософи встромили йому високу щоглу в те місце, яке доктор Свіфт[149]неодмінно назвав би повним ім'ям, але я втримаюся від цього, бо надто шаную дам. А потім за допомогою системи пов'язаних між собою трикутників обчислили, що предмет, який лежить перед ними, є юнаком заввишки у сто двадцять тисяч футів.

Тоді Мікромегас виголосив такі слова: "Тепер я бачу, як ніколи, що не можна судити про речі за їхньою видимою величиною. О Боже, який наділив розумом істоти, що видаються такими мізерними! Створити безмежно мале і безмежно велике не коштує тобі ніяких зусиль. І якщо тільки існують істоти, менші від оцих, то, мабуть, вони можуть переважати розумом тих велетів, що їх я бачив у космосі; одна їхня ступня накрила б усю планету, на яку я спустився".