Дочка Пашкевича. Мічурін?
Кічунов. Так.
Дочка Пашкевича. Боже мій! Треба було запросити його до нас на Новий рік! Кічунов. Запросив.
Пашкевич. Дякую вам. Я завжди захоплююсь вашим благородством. Що ж він не йде?
Дочка Пашкевича. Здається, дзвоник? (Виходить.)
Пашкевич. Мене не тільки департамента обурюють, панове...
К і ч у н о в. Розумію. Коли навіть у Канаді, де вимерзли всі вишні і залишилась одна тільки — Мічуріна, наша! Коли половина земної кулі має, нарешті, можливість плодівництва на новій науковій нашій, російській основі, чому мовчать деякі наші "жерці", охоронці мощей природи?
С і в ц е в. Жахливо, панове!
Карташов. Я обурений бездушністю департаменту. Проте я хотів зауважити, що Мічурін як практик, який не має спеціальної, теоретичної освіти...
К і ч у н о в. І слава богу. Майже всі великі відкриття зроблені такими. Я стверджую, що його практика — вища за наші теоретичні знання. Вона має не тільки позитивні якості загальності, але в безпосередній дійсності, від якої ви, Євгене Григоровичу, відірвані, пробачте.
Карташов. Я не згоден.
К і ч у н о в. Звичайно, вам страшно визнати його погляди.
Карташов. Чому?
К і ч у и о в. Тому, що доведеться тоді викинути ПІВЖИТТЯ-своєї праці.
Карташов. Не думаю. Я вважаю, що Мічурін несвідомо, можливо, але безумовно суперечить Дарвіиові. К і ч у н о в. Захисник Дарвіна! Всі засміялись.
Пашкевич. По-моєму, Мічурін продовжує Дарвіна. Дарвін пояснив еволюцію...
К і ч у н о в. А він хоче її творити! Йде... (Виходить, почувши дзвоник.)
Пашкевич. І наш обов'язок йому допомогти! Треба підтримати його. Подумати тільки — десь в страшній самотності, у глушині народжується людина!
Кіч у но в (у дверях). Панове! Пан Мічурін. (Входить Мічурін.) Пан Мічурін, ось ваші друзі.
Мічурін. Вибачте, спізнився.
Дочка Пашкевича. Панове, одна хвилина!
Дружина Пашкевича. Панове, прошу вас. Новий рік! Тут через вас, пане Мічурін, ціла битва.
Пашкевич. Панове! Остання хвилина сторіччя. Бачу мільйони людських очей, спрямованих у майбутнє. Двадцятий вік! Що принесе він науці? Росії? Людству? В цю хвилину урочистих сподівань звернемо свої погляди до народу, оглянемо вік минулий. Яку дивовижну силу виявив у ньому російський народ при наявності навіть найжахливіших умоз! Гігант Пушкін, чарівник Глинка20, Гоголь, Лермонтов21, Некрасов22, великий Толстой23!
Студенти. Чайковський24, Мусоргський25, Крам-ськой , Рєпін, Бєлінський27, Герцеї^28!
Пашкевич. Чернишевський — великий демократ, "справжня честь Росії". Сеченов30, Мечников31, Тімірязев32, Павлов*3, Менделєєв34— гордість світової науки і наша російська гордість. Радісно від численності, могутності і різноманітності талантів, народжених Росією XIX століття! Наповніть бокали. За народ! За геній народу! Нехай же наступне двадцяте століття несе нашій батьківщині повний розквіт і свободу. Хай збудиться Росія. Хай розправить крила і високо піднімуться всі її степові й гірські орли і понесуть славу вітчизни у всі майбутні століття, не минущу, а вічну, як писав Чернишевський, на благо всьому людству. За вас, мислителі, вигнанці з кафедр, з батьківщини, горді в'язні і пророки майбутнього! Чим ніч темніша, тим яскравіші зорі! З новим століттям!
Починаючи з слів: "За вас, мислителі...", годинник б'є дванадцяту.
Дочка Пашкевича. Як все стало урочисто! Я відчуваю, що стою на земній кулі, на планеті, і вона летить... Нове століття! Щось велике приходить в наше життя.
Кічунов. Так. Сьогодні ніч великих передчуттів і високих бажань. '
С т у д е н т и. За високі бажання!..
Пашкевич. Тост гостю. Іване Володимировичу, ваші бажання?
Мічурін. Багато які бажання хвилюють мене, тобто одне бажання, я хотів сказати, панове, саме для цього випадку... Гм...
Всі. Яке?
М і ч у р і н. Я хотів би в цьому столітті посягнути якоюсь мірою на світовий порядок.
Карташов. Дуже скромно! Пашкевич. Чому? Будь ласка.
Мічурін. Дев'ятнадцять віків наших століть спостерігає людина таємничу мінливість у природі під впливом мінливих навколишніх умов. Але якщо я повстану, так би мовити? Повстану і створю мінливість у природі за своїм бажанням? Я маю на увазі створення запланованих спадкових змін.
Студенти. Браво, браво!
С і в ц е в. Ач, куди сягнув!
Карташов. Так само красиво, як і неможливо. Пашкевич. Тихше, панове!
Мічурін. Що посміє зрівнятися тоді з могутністю народу? Коли праця на землі стане творчістю, мистецтвом! І все, все стане іншим.
Студенти. Браво, браво!
Студенти ведуть Мічуріна до рояля. Одна з дівчат почала грати.
Карташов. Власне, чому все обов'язково повинно стати іншим? Іншим — ще не означає більш досконалим.
Дружина Пашкевича. Панове, не сперечатись (До Мічуріна.) Прекрасно.
С і в ц е в. Так. Для новорічного спічу це занадто, але для століття, раз на сто років,— можливо.
Студент. Пане Мічурін, те, що ви сказали,— прекрасно! Ви напишете книгу, таку, щоб прозвучала на весь світ.'
Мічурін. Ну, до книги мені ще далеко.
Дочка Пашкевича. Що ви! Ви знаєте, що сказав батько? Він сказав, що ви створюєте нову науку землеробства,
Мічурін. Ну, що ви. Дякую вам.
Студент. Скажіть, звідки у вас це розуміння?
Мічурін. Від батька й діда. Я вирощую рослини з чотирьох років. Все життя сиджу на грядці й дивлюся вниз.
К і ч у н о в (очевидно, на адресу Карташова). Багато хто дивиться вниз.
Пашкевич. Так. Тільки один бачить калюжу, інші — зорі. Іван Володимирович бачить...
Дочка Пашкевича. ...зорі!
М і ч у р і н. Я бачу сни. Поринаю в спостереження... так. Тільки ці сни, признатись, поки що дуже важко заробляти. Іноді один сон в п'ять років зробиш, а то й того менше. За ваше здоров'я!
Пашкевич. За ваші сни!
Студенти. За зорі!
Дочка Пашкевича. З новим століттям, панове!
Минуло чотирнадцять років. Почалась важка імперіалістична війна чотирнадцятого року. Все, що робилось, писалось, говорилось у світі,— все, здавалось, проходило непоміченим повз Мічуріна: як важко діставався хліб і чай, як виростали діти, як відчай не раз стукав у двері і незлагода томила душу домочадців.
Всі ці роки він просидів на грядках, схилившись над витворами рук своїх. Іноді він надойго поринав у такий глибокий роздум, що його будили, як сонного, і тоді він прокидався.^