Iван Андрусяк
ЗНАННЯ
Нуль помножити на нуль,
накрутити десять дуль,
і додати два хвости,
і в комору занести,
а тоді додати знову
хоч єдине тепле слово,
помішати, посолити
і підручником накрити…
… Але зранку все так само –
зранку доню знову мама
з пункту "Д" до пункту "Ш"
всю дорогу утіша.
* * *
НАКРИВСЯ
За лісом синій дощ стелився.
Ліс накривався – і накрився.
* * *
ДОДОМУ
Качка качуру:
– Не розкачуйся!
Від річки доріжки –
півсвіту пішки.
Вернем затемна –
ото й знатимеш!
* * *
ВЕЧІРНІЙ ЧАЙ
На буфеті у пакеті
проживає чай.
Він до півнів аж до третіх
булька, як ручай.
І лепече, і лопоче,
заваритись дуже хоче,
і пахтить, як мед.
А як півень відспіває,
чай ображено зітхає
і верта в пакет.
…А на ранок він лукаво
на усіх бурчав:
– Пийте каву, пийте каву,
я вечірній чай!
* * *
ЗОРІ Й МІСЯЦЬ
Усі сови
попросиналися,
із небесних зворів
очима світяться,
лиш одна сова
зо звору висовилася,
над сонним ставом
пір’я чистить.
* * *
КОЛИСКОВА
Ой ходила лебедиха,
та й у лузі, лу
пригорнула тихо-тихо
крильцем ковилу.
Ой ходила лебедиха,
та й у лісі, лі
притулилась тихо-тихо
крильцем до землі.
Полетіла лебедиха
понад озером,
напувала сині очі
синім прoзором.
Золотила сиву душу
сонцем росяним,
жовтим колосом, дитинко,
синім прoзором.
Тихо-тихо лебедиха
в небі танула
над Вкраїною, дитинко,
над коханою.
* * *
СМІХОТА
Кіт коту котив м’яча –
і нявчав.
Кіт коту котив м’яча –
і мовчав.
Перестрілись два коти –
кіт кота перекотив.
М’яч спіткнувся об м’яча –
і його перенявчав.
Метушились, гнулись, пнулись,
і, нарешті, розминулись.
М’яч м’ячу котив м’яча –
і нявчав.
Кіт коту котив кота…
Сміхота!
* * *
СУМЛІННА УЧЕНИЦЯ
Школа теж була би – сила!
Я б відвідувала й дві,
якби там мене учили
з хом’ячками в голові.
А якби навчати вволю
доручили псу й коту –
я не те що вам у школу,
я пішла б і в інститут.
Ще якби нам на екзамен
миша, дятел і павук –
отоді втекла б і мама
в академію наук...
* * *
ОТ!
Ходить доня по городу,
як… оса по бутерброду!
Обережно, обере…
ягідки усі збере.
Не в горнятко – тільки в рот.
От!
* * *
ПРИГОДА
Киця Аліса
на дуба залізла.
Дуб: прусь!
Гілка: хрусь!
Киця Дуба ніжно: кусь!
Ще й хвостом по дубі: лусь!
… От марми-и-иза!
* * *
АЛІСА І КОМАР
Той комар – така потвора!
Так і шаста коло двору.
А як тільки лиш дівчатка
вийдуть з хатки погулятки,
він одразу: кусь!
Відганяти вийшов тато,
вийшла мама відганяти,
і одразу дві бабусі:
– Не роби дівчаткам кусі! –
А він далі: кусь!
Вийшла квочка, вийшли кури,
вийшов півнище похмурий,
і качки прийшли, і гуси:
– Не роби дівчаткам кусі! –
А він знову: кусь!
Тут прокинулась Аліса
(киця спала на печі),
позіхнула, з печі злізла
і прибігла на плачі:
– Хто тут діток ображає?
Хапну! Дряпну!! Покусаю!!! –
Комарисько тільки шасть –
і минулася напасть.
* * *
ОСЛИК І ОСЛІНЧИК
Всівся ослик на ослін,
незгинаючиколін.
Зліва хвостик, справа кінчик…
Де тут ослик, де ослінчик?
* * *
ХТО ХОРОШИЙ
Засинає бегемот,
позіхнувши на весь рот.
Біля нього моститься
ніжна бегемотиця,
й бегемотенята
полягали спати.
Лиш в сусідньому вольєрі
хижі зайчики не сплять
і зубаті пащі шкірять –
бегемота покусать…
Не повірили? Авжеж!
Бегемот хороший теж.
* * *
КОЛЬОРОВІ ПРИКОЛИ
Два зелених крокодили
аж по дрова в ліс ходили,
та у лісі, як на зло,
дров зелених не було.
Два слони сріблясто-сірі
на сріблясту гору сіли.
Хоч би що їм говорив,
а зробилось дві гори.
На червоній черепиці
спали дві червоних птиці.
Дивувались вранці-рано:
– Я рожева, ти багряна.
Дві коричневих мурахи
повбирались у папахи
і в коричневих дворах
загубились між мурах.
Раз на грушку теплу, спілу
двійко приятельок сіло –
жовті-жовті дві оси…
Обережно! Не вкуси…
Синій кит гука киту:
– Я шукаю смакоту.
Синій кит відповіда:
– Ду-уже синя смакота.
Біла киця кицю білу
похвалила, як уміла:
– Ти білесенька така.
Напилася молока!
Раз вужище чорно-чорний
до чорнозему дочовгав.
– От лиш вуха зачорню я,
і безпечно заночую.
* * *
ЧАКАЛКА
Хтось на кухні чавкає,
чавкає –
то, напевно, Чакалка,
Чакалка.
Баняком і чайником,
тарілками й чарками –
дзень!
трісь!
То напевно Чакалка,
голоднезна Чакалка
ВСЕ
їсть!
Що не здужає поїсти –
понесе в мішку до міста,
але й того, хто не спить,
може також прихопить.
Там, у темному мішку,
буде каша у горшку,
і повидло, і млинці,
і куліш на молоці,
і перепічка духмяна,
і дитина неслухняна…
Буде довго чапати,
чапати
десь по місту Чакалка,
Чакалка.
Зголодніє – і в мішку
знайде кашу у горшку,
і шматочок калача,
і принишкле дитинча.
Буде все це Чакалка,
Чакалка
поїдати-чавкати,
чавкати…
– Татку, а у тім мішку
буде хрумиків дещиця?
Бо насправді там, на кухні,
порядкує наша киця.
* * *
РОДИНА БАБАЇВ
Бабай грозиться бабаю:
– Ото по попі надаю!
Відповіда йому бабай:
– Ти тільки спробуй надавай!
А бабаїха: – От якби
обом потріпати чуби!
А бабаята, бабаята
як узялися лупцювати –
по чім попало, чим знайдуть
тузають, буцають, деруть,
гамселять, грьопають – ого! –
по два, по три на одного!
А бабаїха і бабай
гукають їм: – Давай! Давай!
Оце і я недавно стрів
таку родину бабаїв,
і дивувався – так і знай, –:
чого їх не бере БАБАЙ?!
* * *