Упорядкував оселю, прикупив матері харчів та палива, позаховував свої книжки та всякі речі, спакував ся й подавсь кудись, шукати, мовляв, роботи.
– Ох, Петрусю, болить моє серце, чую недобре щось! – бідкалася мати. – Куди це ти їдеш, скажи мені по правді? Адже ж не ворог я тобі, не зрадити тебе хочу, а знати, як мені бути без тебе і як поводитись, щоб тобі ж бува не пошкодити.
Вразила сина ця материна чулість.
– Годі, мамо, не журіться! Поїду таки справді десь роботи пошукаю, а втім, хто його зна! Може й доведеться чого іншого зазнати, що ж робити! Часи тепер он які: не посієш тепер доброго зерна, що ж пожнеш потім? Ви ж бачили, мамо, – ті "ораторі" теж були молоді і вбогі, як і я, теж либонь за ними побивалися їхні матірки, батьки, може не одного й до тюрми всаджено – такі часи! А ото як пороздумався, то велику поміч можете мені і моїм товаришам зробити. Як пастушці, це легко зробити. – І почав дрібно розповідати, як саме робити.
Пішов Петро та й зник.
За місяців зо три переночували в баби Векли двоє коробейників, і всі вони мовчки зникали, лишаючи після себе купу літератури у відозвах та метеликах.
Баба так само мовчки ховала яскраву зграю, яку потім розпорошувала по дворах, заходячи за худобою.
Як стала на зимівлю і пасовисько припинилося, баба більш сиділа за кужелем, але тоді часом уночі баба вставала і кудись ішла. А вранці люди, напуваючі худобу, знаходили книжки. Коли вже все було рознесене баба сиділа й пряла, коли тихенько пошкрябало у вікно, баба тихенько відчинила потайному гостеві. Він знову приніс літературу, для розносу – і леле! – приніс негарну новину, що її Петра посаджено у Лисоветську тюрму. Баба охнула, але не плакала. Коли пішов носій, баба розвела глини, замурувала в ямку в долівці книжки, а вранці пішла до старої дівки, щоб замовити виплести негайно теплі панчохи та рукавиці, а сама заходилась коло білизни…
Поїхала баба в город, повезла синові одежу, а тимчасом і Петрів суд одійшов, трохи не виїхали арештанти на Сибір. Баба ледве добилася побачення з сином і присяглася, що віддячить за нього, як зможе. Даремно Петро умовляв, що не помсти, а підмоги треба.
Баба затялась на одному. Пішов Петро на Сибір. А в Суховербівці росла тимчасом німа пропаганда, і поліція аж за голову бралася: скрізь по хатах було досить літератури, а звідки вона, ніхто не скаже. Баба Векла гонила товар і мовчки мовчала.
Примітки
Вперше надруковано в збірці "Творів", "Рух", X, 1931. Подається за першодруком.
Лисоветську тюрму – у Єлисаветграді (за совітів – Кіровоград).