— Вони хочуть змусити тебе повірити в твою геніальність, а потім відступляться і піднімуть тебе на глум. Спершу загіпнотизують, а тоді проковтнуть. Ні* чому не вір.
Через зловживання барбітуратом і амфетаміном її очі набрали якогось дикого блиску, мідяне волосся легковажно кучерявилось неймовірними локонами, а голос, що лунав на численних вечорах у Буффало, став різким і пронизливим. Врешті-решт, вона, мабуть, володіла талантом бути привабливою як видовище. Фотографія на обкладинці журналу мала величезний успіх: її знімав фоторепортер з Грінвіч-Вілліджа, так само сонний і запаморочений, як і Айліна; вони неквапно вибирали вигідне місце в його майстерні, ворожили над її зачіскою, губами, віями, кінчиком підборіддя, міняли прожектори, домігшись фантастичного, просто неземного блиску очей, щік і чола,— нічого подібного Айліна ніколи раніше в собі не помічала. Обкладинка була кольорова, і Айліна мала справді божественний вигляд — дівчина дорафаелівської доби. Під фотографією чорнів заголовок, набраний високими тривожними літерами: "АМЕРИКАНСЬКІ ЖІНКИ МСТЯТЬ ЗА СТОРІЧЧЯ ГНОБЛЕННЯ?"
Помста!
"Танець смерті" було висунуто на здобуття національної премії з літератури, але він поступився довгому, нудному, натуралістичному роману; хтось із буф-фальців, знайомий зі складом жюрі, казав Айліиі, що причиною була заздрість однієї жінки, члена комісії. Айліна, у якої весь цей час голова йшла обертом і яка не наважувалася роз'їжджати в своєму мерседесі, боячись нещасного випадку, згоджувалася з усіма версіями, розпачливо прислухалася до всіх, міцніше тулилася до кохапця і плакала від думки, що її мозок розпадається.
Цей коханець хотів одружитися з нею, але лише після того як він уладнає справу з розлученням. Звали його Лайл Майср. Автор дванадцяти книжок з питань літературної критики і оглядач лівого щотижневика, ньюйоркець, він досі ніколи не виїжджав з Нью-Йорка, і Буффало нагонив на нього жах. Він боявся, що його поб'ють студенти-активісти в університетському містечку, потерпав, що його битиме" поліція. Нерішучий, м'який, як і Айліна, схильний до сентиментальних сліз, він раз у раз телефонував чи забігав до неї на квартиру. Оскільки він колись чи й тепер зловживав алкоголем, Айліна відчула, що буде цілком безпечно розповісти йому про свою схильність до наркотиків, її довір'я йому подобалось, ця визнана слабкість немов прив'язала її до нього ще безповоротні-ше — так само, як його дочці-підлітку, любительський знімок якої Айліна бачила, назавжди судилося залишитися його доцею через свої вугри і сутулі плечі, вічно бути предметом його піклування й любові.
— Наркотики — самогубство, певна річ, але якщо вони запобігають справжньому вчиненню самогубства, то вони, звичайно, корисні,— сказав він.
Вона почувала до нього лише ніякову внутрішню симпатію, позбавлену будь-якого фізіологічного потягу.
Була здебільшого настільки втомлена, що навіть не удавала, нібито щось відчуває. З Гордоном вона весь час боялась бути викритою, у ті поквапні стрімкі хвилини в Детройті її тіло було збуджене до істерії: кохання доводило тоді до забуття; з Брайсном, наприкінці їхнього шлюбу, вона ще іноді відчувала щось на зразок кохання, непевну терпку хвилю, якій майже ніколи не піддавалася; але з Лайлом її тіло залишалося мертвим, знесиленим, і вона не в змозі була відповісти на його найніжніші пестощі. Вона відчувала, наскільки стала інтелектуалізованою, а тіло — пасивним, спостережливим і цинічним.
— Ой, мені конче треба навести лад в голові! Мені треба навести лад в голові,— ридала Айліна.
Лаііл роздягав її ніжно, любовно. Вона відчувала паніку, спостерігшії в його очах тс саме співчуття, яке означало в Гордона, що він задумався про своїх дітей,— як вона сахалася того погляду!
Розлучилася з Гордоном так само несподівано, як і з отцем Гоффмаиом, і тільки на тиждень пізніше. Того разу вони здибалися на вулиці: Гордон з дружиною і двома меншенькими дітьми, Айліна в теплому кожушку, простоволоса, через плече перекинута шкіряна торбинка на витертому ремінці.
— Добридень, Айліно,— винувато привітався Гордон.
Він не на жарт перелякався. Його дружина, все ще гарна жінка, хоча здавалася старішою за свої тридцять сім років, нещиро всміхнулася, ковзнувши поглядом по забрьоханих чобітках Айліни.
— Як справи, Айліно? — запитав Гордон.
Вп'ялив у неї свої сині сполохані очі. Дружина, сіпаючи за руку одного з малюків, повернулася до Айліни з кислою, іронічною посмішкою:
— Ви, мабуть, одна з студенток мого чоловіка? Айліна здогадалася: цс було сказано, щоб уколоти
Гордона, дати йому відчути ііого вік. Чемно пояснила, що працює викладачем на кафедрі англійської мови Гі літератури, "але я виїжджаю після цього семестру", і крадькома помітила, що Гордона не образила, не роздратувала підступність дружини, він тільки став пильним, обережним, у напруженій усмішці страх, як би Айліна його не виказала.
— Справді, за кілька тижнів я їду,— сказала Айліна.
Гордонова дружина холодно кивнула, не виявивши особливого жалю. Гордон усміхався нервово, винувато. "Полегшено",— подумалось Айліні. Усміхався полегшено, бо тепер спекається її.
Так усе й скінчилося.
по
Після цього випадку зустрілися ще кілька разів, але тепер Аііліна постійно перебувала в збудженому чи сонному стані; вона опрацьовувала перші розділи "Танцю смерті" — жила сама в квартирі, оскільки чоловік перебрався до готелю. Життя перетворилося на плутанину днів і ночей, безсонних ночей, днів з головним болем; лекції, які читала немов уві сні, і лекції, які не змогла прочитати; години просиджувала у ванні, поки вода потроху ставала теплуватою, ледь теплою, нарешті холодною; шалено снувалися думки. Думала про свій нещасливий шлюб. Шлюб — то найбільший, найтаємничіший, найглибший людський досвід; завжди в це вірила, вірила й тепер. Невдача не похитнула її віри. Яке проникнення в душу іншого, яке стикання двох тіл, брутальне і однак ніжне, найкорот-шшї шлях до святого пізнання — вона й досі вірила в це. Але її спіткала невдача. Через те примушувала себе думати про роботу. Думала про роман, над яким працювала,— про "Клуб самовбивць", який, очевидно, існував в Енн-Арборі, штат Мічігаи,— вкладала свої тривоги й муки в голови отих інфантильних дівчат, намагаючись не думати про свою особисту біду, про те, як кохання зів'яло в її житті. її чоловік. Гордон. Так, так, чоловіки не гідні називатися чоловіками, але, можливо, вона сама не гідна зватися жінкою. Зраджувала двох чоловіків одночасно. Отож масні, що заслужила.