І ці тимчасові подруги короткого кохання зринали тепер у пам’яті як метелики-одноденки, не лишаючи по собі ні яскравого сліду, ні відчутної радості.
Тільки один його інтимний зв’язок раз у раз спливав на поверхню минулого, і Євген радо перебирав у пам’яті всі подробиці його.
Вона була набагато старша за нього й, мабуть, тільки трохи молодша за його маму. На жінок такого віку Євген не заглядався, хоч зовні вона була гарна собою. Він мав із нею попервах тільки службові стосунки. Вона працювала в робітничому відділі редакції й виправляла та перевіряла робкорівські дописи. Він щодня бачив її, беручи до друкарні в неї виправлений матеріал і приносячи їй гранки. Вона була люб’язна з ним, але йому й на думку не спадало, що це може означати щось більш за жіночу чемність.
Одного разу вона затрималась у редакції, і, коли він приніс їй гранки, у відділі вже нікого не було.
— Проведіть мене додому і дещо піднесіть, якщо маєте час.
Часу в Євгена після роботи було вдосталь, і він радо погодився прислужитись. Коли вони підійшли до її будинку, вона запросила Євгена зайти.
— Ви ж тепер, певно, і їсте будь-як, то пообідаємо разом.
Євген спершу з чемності відмовився, але потім погодився, потай радіючи, що обід у Ольги Всеволодівни заощадить йому витрати на їжу, та й, певно, тут його нагодують краще, ніж у їдальні.
Він не надав значення словам господині, сказаним по обіді голосно до служниці: "А тепер, Катю, можете бути вільною цілий вечір — чай я сама приготую", так само, як і тому, що Ольга Всеволодівна попросила його посидіти з нею, бо: "Чоловік з дітьми тепер на дачі, й мені трохи сумно самій у хаті".
Євген з цікавістю поглядав до суміжного з їдальнею кабінету, де на столі стояла маленька гарматка — точна копія справжньої.
— Це іграшка вашого сина? — нарешті спитав він, не в силі стримати свою цікавість.
— Ні, це "іграшка" мого чоловіка. Він інженер у Арсеналі, а це його вдосконалений гарматний лафет.
— А для чого ж ви працюєте в редакції, коли ваш чоловік має таку добру посаду? — наївно спитав Євген.
— У кожного, Женю, своє: в чоловіка техніка, в мене журналістика. Адже ваша мама теж працювала лікаркою.
— Це так, але мама… — Євген запнувся, бо згадка про маму мимоволі навіяла смуток.
— Чому ви пішли з дому? Розкажіть мені докладно. — Ольга Всеволодівна поправила своє густе каштанове волосся й, підперши рукою чоло, стала уважно слухати.
Євгена розчулив тихий приязний голос, і він щиро розповів про Драму в своїй родині.
— "Батько зраджував маму"… — повторила вона в задумі Євгенові слова й подивилась відсутнім поглядом у просторінь. — А ви не припускаєте, що й мама могла зраджувати батька? — раптом обернулась вона до нього й пильно подивилась.
Євген почервонів.
— Моя мама не така… І потім, зраджують звичайно чоловіки, — промовив він, ніяковіючи.
— Боже, який же ви… — вона хотіла сказати "наївний", а вихопилось з її уст — невинний! — рвучко підвелась, поцілувала Євгена в чоло й, охопивши руками Євгенову голову, міцно пригорнула її до своїх грудей.
Досі він ставився до Ольги Всеволодівни як до доброї, співчутливої "тьоті", але дотик щокою до опуклих жіночих грудей з великою вирізкою на сукні домішав ще якесь почуття, від якого Євген густо зашарівся.
— Так, значить, зраджують тільки чоловіки жінок? — усміхнулась Ольга Всеволодівна, сідаючи на своє місце й з цікавістю розглядаючи хлопця. — Значить, і ви зраджували тих дівчаток, що подобались вам?.. А втім, може, ви ще нікого й не любили? — вона навіть відсунулась трохи назад, щоб краще промацати сіро-блакитними очима всю його постать, і Євген вперше помітив, які ті очі гарні й знадні.
Євген зовсім розгубився від цих запитань, а надто від того дивного мішаного почуття до цієї набагато старшої за нього жінки й, ніяковіючи, тихо відповів:
— Трохи любив…
— "Трохи любив"! Ну який же ви премилий хлопчина! — сплеснула вона руками й поцілувала його просто в губи.
Сам того не розуміючи, як він насмілився, Євген міцно обійняв її й завмер в довгому гарячому поцілунку.
Коли він пустив її задихану, з трохи покошланим волоссям і грудьми, що бентежно здіймалися, Євген відчув, ніби в чужому гостинному домі вчинив підлу крадіжку, й стало так соромно, що він одразу ж поквапився піти геть.
Відтоді, коли йому треба було на роботі підходити до її столу, він відчував і якусь боязкість, і воднораз страшний потяг подивитись на її сіро-блакитні очі й пишне каштанове волосся, а вона зустрічала й проводила його таким томливим поглядом, що Євген сам шукав тепер якоїсь нагоди ще раз зайти до робітничого відділу редакції й ще раз глянути на ті знадні очі, що мовчки, але владно кликали його до себе.
Одної неділі ранком Євген надумав поїхати до Ірпеня — глянути на ту дачу, де вони щоліта жили, коли в родині все було гаразд, і воднораз скупатись у вузенькій, але прудкій річці, з якою зв’язано стільки дитячих спогадів. Він стояв на пероні, чекаючи приміського поїзда; коли той прибув, з вагона вийшла між пасажирами вона, Ольга Всеволодівна, але з таким поважним виразом на обличчі, якого Євген ще ніколи не бачив у неї в редакції. Перед нею добропристойно йшло двоє хлопчаків у коротеньких штанцях, тримаючись за руки, на вигляд один років семи, а другий п’яти. Позаду, затримавшись на вагонних приступках, за нею поспішав літній чоловік, тримаючи в руках дорожню сакву й кошика.
Євген здалека зняв кепку, вітаючись, на що Ольга Всеволодівна ледь кивнула головою, зате її чоловік уважно глянув на Євгена, і Євгенові здалось, ніби в тому коротко кинутому погляді промайнула чи то упереджена неприхильність, чи, може, навіть підозра.
Євгена вразила не стільки холодна відповідь Ольги Всеволодівни на його привітання, скільки її чоловік та його погляд. Так от який він, цей удосконалювач гарматного лафета, що поставив маленьку копію гармати на своєму письмовому столі! Чи не старший він навіть за Євгенового батька, брезклий на виду й, мабуть, страшенно ревнючий. І це її чоловік, законний чоловік такої красуні!.. І враз зникло в Євгена те почуття крадіжки після поцілунку в домі Ольги Всеволодівни, котре іноді муляло його. Якщо він і вкрав у когось Ольгу Всеволодівну, то хіба що в цих гарненьких хлопчаків, що промайнули перед ним як прозоре видиво й зникли у вокзальному натовпі.