— Гаразд, — промовив він. — Якщо серед вас нема державного інспектора... — І повернувся до колеса. — Колесо крутиться, крутиться, не знати де спиниться...
Він крутнув колесо, і цифри враз злилися в суцільну пляму. Якийсь час — здавалося, куди довше, ніж насправді, — не чути було ані звуку, тільки дзижчало Колесо Фортуни, десь хляпав на вечірньому вітрі край тенту і болісно стугоніло у Сейри в голові. Вона подумки просила Джонні, щоб той обняв її, але він стояв незворушно, поклавши руки на кін і прикипівши очима до колеса, яке начебто налаштувалось крутитися вічно.
Нарешті його оберти сповільнились так, що Сейра змогла розрізняти цифри й побачила 19 — одиницю та дев'ятку, виписані ясно-червоною фарбою на чорному тлі. Вони мигтіли вгору-вниз, вгору-вниз. Плавке дзижчання колеса змінилося рівномірним поклацуванням, що гучно лунало серед тиші.
Тепер номери проходили повз стрілку дедалі повільніше.
Один із різноробів здивовано вигукнув:
— Ох ти ж чорт, воно таки зупиняється!
Джонні стояв спокійно, дивився на колесо, і тепер
Сейрі здавалося (може, через недужний стан — тепер живіт їй болісно хапало й викручувало через однакові проміжки часу), ніби очі в нього стали майже чорні. Джекіл і Хайд, подумала вона й зненацька відчула перед ним незбагненний, підсвідомий страх.
Клац, клац, клац, клац...
Колесо прокладало другий сектор, поминуло 15 і 16, клацнуло на 17, а тоді, ніби мить повагавшись, і на 18. Ще "клац" — і стрілка опинилася проти номера 19. Натовп затамував віддих. А колесо подалось іще трохи вперед, і зубчик уперся в кілок між 19 і 20. Якусь мить здавалося, що кілок не вдержить стрілку і останні рештки інерції от-от посунуть колесо на 20. Та інерції не вистачило, колесо хитнулось назад і завмерло.
Якусь хвилю натовп ще мовчав. Ніхто не озвався й звуком.
Потім один з підлітків мало не побожно прошепотів:
— Гей, містере, це ж ви виграли п'ятсот сорок доларів!
А Стів Бернгардт докинув:
— Зроду ще не бачив такої гри. Ніколи в житті.
І зрештою натовп вибухнув радісним криком. Джонні ляскали по спині, штурхали. Люди протискалися повз Сейру, щоб доторкнутись до нього, і на мить, коли їх заступили одне від одного, вона відчула себе геть нещасною, і її охопив панічний страх. Знесилену, нездатну опиратись, її штовхали сюди-туди, в животі у неї все переверталося, а перед очима, розплившись у десяток чорних кружал, і далі оберталося колесо. У наступну мить Джонні вже знову був з нею, і вона з кволою радістю побачила, що це справжній Джонні, а не ота зосереджена, схожа на манекен, подоба, яка стежила за останнім обертом колеса. Вигляд він мав зніяковілий і стурбований.
— Пробач мені, серденько, — сказав він, і цього було досить, щоб Сейра сповнилася любов'ю до нього.
— Та все ніби гаразд, — відказала вона, далеко не певна, чи це так.
Хазяїн прокашлявся.
— Колесо зачинено, — оголосив він. — Колесо зачинено.
Натовп невдоволено, але порозуміло загудів. Хазяїн поглянув на Джонні.
— Мені доведеться дати вам чек, молодий чоловіче. Я не тримаю тут стільки готівки.
— Гаразд, мені байдуже, — погодився Джонні. — Тільки швидше. Дівчині справді недобре.
— Де ж пак, чека він дасть! — сказав Стів Бернгардт з невимовним презирством. — Він дасть вам такого чека, що його жоден банк не візьме, а сам ще до зими буде ген у Флориді.
— Шановний добродію, — почав був хазяїн, — запевняю вас...
— Запевняй свою матір, може, вона тобі повірить, — урвав його Бернгардт.
Тоді зненацька перехилився через кін і сягнув рукою під прилавок.
— Гей! — заволав хазяїн. — Це ж грабунок!
Та його крик не справив на натовп ніякого враження.
— Ой, будь ласка... — пробурмотіла Сейра.
Голова в неї йшла обертом.
— Пропади вони пропадом, ті гроші, — раптом мовив Джонні. — Пропустіть нас, будь ласка. Дівчині погано.
— Та ви що! — вигукнув підліток із значком Джіммі Хендрікса, але й він сам, і його приятель неохоче відступили вбік.
— Ні, Джонні, — сказала Сейра, вже тільки зусиллям волі стримуючи нудоту. — Забери свої гроші.
П'ятсот доларів була тритижнева платня Джонні.
— Ану, жени гроші, дурисвіте! — гарикнув Бернгардт.
Він видобув з-під прилавка сигарну коробку, та, навіть не глянувши, відсунув її вбік, а тоді знову запустив руку під прилавок і цього разу витяг сталеву скриньку, пофарбовану в сіро-зелений колір. Скринька важко гупнула об кін.
— Якщо тут нема п'ятсот сорок доларів, я з'їм на очах усього цього люду власну сорочку. — Він поклав на плече Джонні свою зашкарублу важку руку. — А ти, синку, трохи зажди. Вважай, що в тебе сьогодні день платні, не будь я Стів Бернгардт.
— Я кажу правду, сер, у мене немає стільки...
— Або ти платиш, — сказав Стів Бернгардт, нахилившись до хазяїна, — або я подбаю, щоб твою крамничку прикрили. Я кажу серйозно, можеш мені повірити.
Хазяїн зітхнув, застромив руку під сорочку й вивудив звідти ключика на тоненькому ланцюжку. Натовп безгучно охнув. Сейрі було вже несила терпіти. Живіт їй роздимало, і тепер він раптом наче омертвів. Усе, що в ньому було, геть усе, підступило до горла й невтримно, наче кур'єрський поїзд, гнало назовні. Вона, затинаючись, відійшла від Джонні й почала протискатися крізь натовп.
— Що з тобою, голубонько? — спитала якась жінка. Сейра тільки головою мотнула.
— Сейро! Сейро! — гукнув Джонні.
"Від Джекіла з Хайдом... ніде не сховатись", — майнула недоладна думка. Коли вона пробігала повз карусель, перед її очима в темряві головної алеї невиразно замаячила ота світна маска. Сейра налетіла плечем на ліхтарний стовп, похитнулась, а тоді обхопила його руками, і тут її вивернуло. Здавалося, її вивертало всю, від самих п'ят. Шлунок судомно стискався, немов кулак.
"Неначе цукерками пахне", — подумала вона і, застогнавши, виблювала ще раз, потім ще. В очах у неї танцювали якісь цятки. Блювати було вже нічим, і останній раз її вивернуло самим пінистим слизом.
— О боже, — кволо промовила вона й міцно вчепилася за стовп, щоб не впасти.
Десь позаду її гукав Джонні, але зараз вона не могла відгукнутись, та й не хотіла. Шлунок помалу вгамовувався, і в цю хвилину їй хотілось тільки одного: стояти отак у темряві й радіти з того, що вона жива, що пережила цей ярмарковий вечір.