— Ви побачите, що вони дуже славні діти, — казала місіс Бенкс.
Майкл штовхнув Джейн ліктем під бік.
— З ними не буде ніякої мороки, — вела дам місіс Бенкс, не дуже впевнено, ніби сама не вірила в те, що казала.
Дітям почулося, немовби незнайома пирхнула, наче й вона також не повірила.
— Ну а щодо рекомендації... — казала місіс Бенкс.
— О, я взяла за правило обходитися без рекомендацій, — твердо промовила незнайома.
Місіс Бенкс сторопіла.
— Але ж, я гадала, так заведено, — почала вона. — Тобто... Так усі роблять.
— Дуже старомодний звичай, як на мене, — почули Джейн з Майклом суворий голос. — Дуже. Можна сказати, украй застарілий.
А, щоб ви знали, місіс Бенкс страх не любила здаватися застарілою. Просто терпіти не могла.
— Ну, гаразд. Байдуже про ті рекомендації. Я просто спитала, бо, може, ви... е-е-е... самі б хотіли... Дитяча кімната нагорі.
І вона рушила до сходів, ні на мить не змовкаючи. Тим-то вона й не помітила того, що робилося в неї за спиною. Зате Джейн з Майклом добре бачили згори, яку нечувану штуку втнула незнайома.
Звичайно, вона піднялася сходами нагору слідом за місіс Бенкс, але зовсім не так, як усі люди.
З величезною сумкою в руках вона легесенько... виїхала нагору поруччям сходів і опинилася під дверима Дитячої одночасно з місіс Бенкс. Такого, — Джейн і Майкл це твердо знали, — ще нікому не пощастило зробити. Спуститися — інша річ, вони й самі не раз спускалися поруччям. Але щоб нагору виїхати — ні, ніколи!
Вони зачудовано дивилися на незнайому гостю.
— Отже, ми з вами домовилися, — сказала їхня мати і полегшено зітхнула.
— Майже. Настільки мене влаштовуватиме, — промовила незнайома, втерши носа великою барвистою хустиною.
— Ну, діти, — сказала місіс Бенкс, раптом помітивши Джейн і Майкла, — що ви тут робите? Це ваша няня Мері Поппінс. Джейн, Майкле, привітайтеся. А це, — вона показала на малят у ліжечках, — Близнята.
Мері Поппінс прискіпливо роздивлялася дітей, переводячи погляд з одного на друге, наче зважувала, подобаються вони їй чи ні.
— Ми вас влаштовуємо? — спитав Майкл.
— Майкле, не будь нечемою, — застерегла мати. Мері Поппінс усе розглядала дітей допитливими очима. Нарешті голосно втягла в себе повітря, ніби на ознаку того, що вона все зважила, і сказала:
— Я залишуся у вас.
— Сказала так, — розповідала згодом місіс Бенкс чоловікові, — начеб зробила нам он яку ласку.
— А може, й зробила, — сказав містер Бенкс, на мить виткнувши носа з-за газети і одразу ж знов сховавши.
Коли мати пішла, Джейн з Майклом бочком-бочком підійшли ближче до Мері Поппінс, яка все стояла мов укопана, згорнувши на грудях руки.
— Як ви прийшли? — спитала Джейн. — Вас так неначе вітром принесло.
— Вітром же, — коротко відповіла незнайома. Потім розмотала з шиї шарф, скинула капелюшок і почепила на ріжок ліжка.
Вона ніби не збиралась більше нічого казати, тільки час від часу пирхала. Тому й Джейн не озивалася. Та коли Мері Поппінс нахилилася, щоб розпакувати сумку, Майкл не втерпів:
— Яка чудна сумка! — сказав він.
— Килим! — пояснила Мері Поппінс, вставляючи ключика в замок.
— То в ній — килим?
— Ні, вона — з килима.
— А, розумію, — сказав Майкл, хоч насправді нічого не розумів.
Тим часом сумку вже було розкрито — і діти здивовано побачили, що вона порожнісінька.
— О! — вимовила Джейн. — Та там нічого немає!
— Як-то — нічого немає? — обурилася Мері Поппінс, ніби її образили. — Отже, нічого немає?
І з цими словами вона витягла з порожнісінької сумки накрохмалений білий фартух і пов'язалась ним, далі вийняла великий шматок туалетного мила, що називалося "Сонячне", зубну щіточку, пакетик шпильок для кіс, пляшечку парфумів, невеличкий розкладний стільчик і коробочку м'ятних таблеток.
Джейн і Майкл тільки дивилися.
— Адже ж я бачив! — прошепотів Майкл. — Я ж бачив, там нічого не було!
— Цс-с-с! — цитьнула Джейн, бо саме тоді Мері Поппінс дістала з сумки здоровенну пляшку з написом: "Вживати по чайній ложці перед сном". До пляшки була прив'язана ложка. Мері Поппінс налила в ложку червоної рідини з пляшки.
— Це ваші ліки? — спитав Майкл з великою цікавістю.
— Ні, ваші, — відповіла Мері Поппінс, простягаючи йому ложку.
Майкл сторопів. Тоді закрутив носом. І почав протестувати:
— Я не хочу! Мені не треба! Я не буду!
Але вона не спускала з нього очей, і Майкл раптом збагнув, що не можна дивитися на Мері Поппінс і не скоритись їй. У ній було щось таке, — чудне й незрозуміле, — що тобі робилося і страшно, й заразом цікаво. Ложка присунулась ще ближче. Він затамував подих, заплющив очі й роззявив рота. І відчув казковий смак. Поводив язиком, ковтнув, — і по його обличчі розлилась щаслива усмішка.
— Суничне морозиво! — вигукнув він у захваті. — Я хочу ще!
Але Мері Поппінс так само поважно уже наливала з пляшки для Джейн. Цього разу рідина в ложці була сріблясто-жовто-зелена. Джейн випила.
— Лимонний сік із цукром! — сказала вона, ласо облизуючись.
Але коли Мері Поппінс з пляшкою в руках ступнула до Близнят, Джейн так і кинулась до неї.
— Ой, будь ласка, не треба! Вони ще маленькі! їм завадить! Будь ласка, не треба!
Але Мері Поппінс робила своє. Вона тільки грізно, застережливо глянула на Джейн і наставила ложку Джонові до ротика. Він ковтнув, аж затрусився. З ложки трохи капнуло хлоп'яті на грудничок, і Джейн з Майклом побачили, що то молоко. Нарешті черга дійшла до Барбари, і вона ковтнула питво й двічі облизнула ложку.
А наостанку Мері Поппінс знов налила в ложку рідини і урочисто випила сама.
— Пунш із ромом, — сказала вона, прицмокнувши, й заткнула пляшку.
У Джейн з Майклом аж очі полізли на лоба з дива, але довго дивуватись їм не довелося, бо Мері Поппінс, поставивши чародійну пляшку на камін, обернулася до них.
— Ну, — сказала вона, — а тепер гайда в ліжко!
І заходилася їх роздягати. Джейн з Майклом постерегли, що всі чисто гачечки й ґудзички, з якими нянька Кеті мала стільки клопоту, тепер немов самі собою розліталися, тільки-но на них падав погляд Мері Поппінс. Не минуло й хвилини, а діти вже лежали в ліжках і дивилися, як Мері Поппінс при тьмяному світлі нічника виймає решту свого майна з сумки. Вона витягла сім байкових нічних сорочок, чотири ситцевих, коробку доміно, дві купальні шапочки і альбом з листівками. А наприкінці дістала з сумки розкладне ліжко з простирадлом і пуховою ковдрою зверху і поставила між ліжечками Джона й Барбари.