— А для чого він? — спитала з цікавістю Джейн.
— Для тебе, — відповіла Мері Поппінс.
— Та я ж не хвора, — заперечила Джейн. — У мене вже два місяці немає кору!
— Розтули рота! — сказала Мері Поппінс таким голосом, що Джейн умить заплющила очі й роззявила рота. І градусник опинився там.
— Я хочу знати, як ви поводились, поки мене не було, — суворо пояснила Мері Поппінс.
Вона вийняла градусник і піднесла його до світла.
— "Недбала, легковажна і нечепурна", — прочитала вона.
Джейн тільки очі витріщила.
— Гхм! — сказала Мері Поппінс і впхнула градусник у рота Майклові.
Він міцно стиснув градусника губами, але вона вирвала його і прочитала:
— "Дуже крикливий, неслухняний і настирливий хлопчак".
— А от і ні, — буркнув сердито Майкл. Замість відповіді вона тицьнула йому градусника
під ніс, і він прочитав по буквах:
— "К-р-и-к-л-и-в-и-й..."
— От бач! — сказала Мері Поппінс, переможно дивлячись на нього.
Потім вона поставила градусник Джонові.
— "Вередливий і задерикуватий", — така була його температура.
А коли перевірили температуру в Барбари, на градуснику стояло:
— "Вкрай розпещена!"
— Гхм! — пирхнула Мері Поппінс. — Здається, я повернулася вчасно!
Наостанку вона швидко поставила градусник самій собі, мить потримала і, вийнявши, прочитала:
— "Дуже достойна особа, в усьому взірцева". Гордовита, вдоволена усмішка заграла на її устах,
коли вона вголос повідомила свою температуру.
— Так і має бути! — сказала вона повчально. — А зараз чай — і в ліжка!
Дітям здалося, що не минуло й хвилини, а вони вже напилися молока з кокосовим печивом, ще й викупались. Як звичайно, в Мері Поппінс усе робилося вмить. Гачки з петельками не розщібалися, а розлітались, ґудзики так і поривались розщібнутися, губка й мило літали, як блискавиці, а рушники витирали одним махом.
Мері Поппінс пройшлася біля ліжок і попідтикала дітям ковдри. її накрохмалений білий фартух аж лопотів, і від неї йшли чудові пахощі свіжопідсмаже-них грінок.
Підійшовши до Майклового ліжка, вона нахилилася й хвилину щось шукала під ним. Потім обережно витягла звідти своє розкладне ліжко, на якому лежало чепурненько складене усе майно Мері Поппінс: шматок "Сонячного", зубна щіточка, пакуночок шпильок для кіс, пляшечка парфумів, складний стільчик і коробочка м'ятних таблеток. Та ще сім байкових нічних сорочок, чотири бавовняних, черевички, доміно, дві шапочки для купання і альбом з листівками.
Джейн з Майклом спантеличено попідводилися на ліжках.
— Де це все тут узялося? — допитувався Майкл. — Я разів із сто лазив під ліжко, і я добре знаю, що там його не було.
Мері Поппінс не відповіла. Вона почала роздягатись.
Джейн з Майклом перезирнулися. Адже вони знали — розпитувати дарма: Мері Поппінс ніколи нічого не розповідає.
Вона скинула свій накрохмалений білий комірець і взялась розщібувати ланцюжок на шиї.
— Що там усередині? — зацікавився Майкл, задивившись на маленький золотий медальйон на ланцюжку.
— Портрет.
— Чий?
— Дізнаєшся, як настане час — не раніше, — не-вдоволено сказала вона.
— А коли час настане?
— Коли я піду звідси.
Вони злякано витріщилися на неї.
— Але ж, Мері Поппінс! — скрикнула Джейн. — Ви ж нас більше ніколи не покинете, ні?
Мері Поппінс пильно глянула на неї.
— Веселеньке життя в мене буде, — озвалась вона, — якщо я його все пробуду з вами!
— Але ж ви залишитеся? — гаряче благала Джейн.
б*
Мері Поппінс підкинула на долоні медальйон.
— Залишуся, поки не урветься ланцюжок, — коротко сказала вона.
І, нап'явши на голову нічну сорочку, почала під нею роздягатись.
— Тоді нічого, — прошепотів Майкл до Джейн. — Я бачив — ланцюжок дуже міцний.
І він бадьоро кивнув їй головою. Вони підібгали ноги, кожне в своїй постелі, і дивилися, як Мері Поппінс таємниче вовтузиться під своїм наметом з нічної сорочки.
І вони згадали, як вона вперше з'явилась у Вишневій Вуличці і скільки потім сталося усього дивовижного і неймовірного; згадали, як вона полетіла від них на парасольці, коли змінився вітер, про довгі, тоскні дні без неї і про її сьогоднішнє чудесне повернення з неба...
Майкл раптом стрепенувся.
— А змій? — сказав він і сів у ліжку. — Я зовсім забувся! Де мій змій?
Голова Мері Поппінс виткнулася з-під нічної сорочки.
— Змій? — промовила вона сердито. — Який тобі змій? Що за змій?
— Мій, з китичками, жовтий і зелений! Той, що ви на ньому спустились додолу, на шнурку від нього!
Мері Поппінс уп'ялась у нього очима. Він не знав, чого в них було більше — подиву чи гніву, але й те й те було — він добре бачив.
Та ще зловісніший, ніж погляд, був у неї голос, коли вона озвалася:
— Якщо я тебе добре зрозуміла, — вимовила вона звільна, крізь зуби, — то я ніби спустилася звідкись на шнурку?
— А хіба ж ні?.. — затнувся Майкл. — Сьогодні. З хмари. Ми вас бачили.
— На шнурку? Як та мавпа в цирку чи павук на павутині? Я? Так, Майкле Бенкс?
Мері Поппінс так розгнівалася, що здавалася удвічі вища, ніж була насправді. Величезна й грізна, вона височіла над ним у своїй нічній сорочці, чекаючи відповіді.
Майкл для певності вчепився в постіль.
— Не обзивайся більше, Майкле! — застережливо прошепотіла з свого ліжка Джейн.
Але він уже не міг спинитися.
— Ну то де тоді мій змій? — хоробро сказав він. — Якщо ви не спустились... е-е... так, як я сказав, то де дівся змій? Його на шнурі не було.
— Ум-гу? Виходить, була я? — допитувалася вона з глузливим сміхом.
Аж тепер він збагнув, що дарма говорити. Він нічого не доведе. І він мусив поступитися.
— Н-ні, — промовив він тоненьким, жалібним голосом. — Ні, Мері Поппінс.
Вона відвернулась і вимкнула світло.
— Твоя поведінка, — гостро сказала вона, — не поліпшилася, відколи я пішла звідси. На шнурку, отак-то! Мене ще ніколи так не ображали! Зроду!
Вона гнівно відкинула ковдру на своїй постелі, швидко лягла і вкрилася з головою.
Майкл лежав нищечком, ще й досі вчепившись руками в постіль.
— Вона ж спустилась, правда, Джейн? Ми ж бачили, — раптом прошепотів він до сестри.
Та Джейн не відповідала. Вона тільки вказала на двері спальні.
Майкл обережно підвів голову.
Біля дверей на гачку висіло пальто Мері Поппінс. Срібні ґудзики на ньому блищали при світлі нічника. А з кишені виткнулася ціла низка китиць — паперових китиць з хвоста зелено-жовтого змія.