Коли все товариство вирушило до бальної зали, Фанні вперше опинилася поруч із міс Кроуфорд, чиї виразні та відверті погляди й усмішки, подібні до братових, стосувалися знову ж таки того самого кольє; і вона вже завела розмову про цей предмет, але Фанні, прагнучи якнайшвидше її завершити, поспішила розповісти всю історію золотого ланцюжка. Міс Кроуфорд, слухаючи, позабувала всі компліменти та натяки, адресовані Фанні; тепер для неї існувало лише одне. Її очі, що блищали й до того, зблиснули ще яскравіше, і вона гаряче вигукнула:
— Справді? Його подарував Едмунд? Це схоже на нього! Жоден із інших чоловіків про це б не подумав. Просто передати не можу, як я його поважаю.
І вона озирнулася довкола, наче хотіла сказати це йому особисто. Та його не було поблизу, він супроводжував кількох леді, що виходили з кімнати; а місіс Грант, ступивши до обох дівчат, узяла їх за руки, і вони приєдналися до інших.
Серце Фанні впало; та в неї не лишалося часу роздумувати — навіть про почуття міс Кроуфорд. Вони увійшли до бальної зали, грали скрипки, і душа її так тріпотіла, що вона не могла зосередитись ні на чому серйозному. Вона повинна була придивлятися до загальних приготувань, щоб не пропустити, коли все почнеться.
За кілька хвилин сер Томас підійшов до неї й спитав, чи її вже запрошено; і відповідь "так, сер, мене запросив містер Кроуфорд" була саме такою, якої він сподівався почути. Містер Кроуфорд був неподалік; сер Томас підвів його до Фанні, кажучи щось, з чого Фанні зрозуміла, що це вона буде в першій парі і відкриватиме бал; досі їй таке навіть не спадало на думку. Коли вона уявляла собі цей вечір, їй здавалося беззаперечною істиною, що бал відкриватимуть Едмунд та міс Кроуфорд; і ця новина так її вразила, що, хоч про це сповістив сам її дядечко, вона не змогла втриматися від здивованого вигуку, натякаючи, що вона зовсім на таке не здатна, і стала щиро благати, щоб її позбавили цього почесного обов'язку. Наважитися суперечити серові Томасу — це був для неї відчайдушний крок; але після цієї звістки їй стало так лячно, що вона спромоглася навіть поглянути йому в лице й вимовити, як вона сподівається, що він змінить своє рішення, — та марно: сер Томас усміхнувся, намагаючись її підбадьорити, а потім, прибравши аж надто серйозного вигляду, проказав: "Так повинно бути, моя люба", — надто рішуче, щоб вона насмілилася мовити іще хоч слово; і наступної миті Кроуфорд повів її в кінець зали, і там вони зупинилися, чекаючи, поки до них приєднається решта танцюючих, одна пара услід за іншою.
Вона ніяк не могла цьому повірити. Бути першою поміж таких елегантних молодих панянок! Надто вже це велика честь. До неї поставилися, як до її кузин! І її думки звернулися до обох кузин із щирим та ніжним жалем, що вони зараз не вдома і не можуть посісти належне місце в бальній залі та й собі взяти участь у розвагах, що, звичайно, були б їм такі приємні. Вона так часто чула, як вони мріяли про бал у себе вдома, мов про найбільшу радість у житті! І треба ж, щоб бал влаштували тоді, коли їх немає вдома, — а вона відкриває бал, та ще й у парі з містером Кроуфордом! їй хотілося думати, що зараз вони б уже не стали їй заздрити; але при згадці про те, як тут усе було восени, як вони колись поводилися одне з одним під час танців тут, у домі, сьогоднішні події видавалися їй просто незбагненними.
Бал почався. Для Фанні її становище було радше почесним, ніж приємним, — у всякому разі, під час першого танцю; її партнер був надзвичайно задоволений і старався її розважити. Але вона була надто налякана, щоб почуватися щасливою, принаймні доти, поки вважала, що всі на неї дивляться. Проте, юна, гарненька, тендітна, вона через свою сором'язливість виглядала ще більш привабливою, і навряд чи бодай хтось у цій залі міг не замішуватися нею. Вона була мила, скромна, вона була племінницею сера Томаса, і всі невдовзі помітили, що за нею упадає містер Кроуфорд. Цього було досить, щоб вона завоювала загальну прихильність. Самого сера Томаса вельми порадував її успіх; він пишався племінницею; і, не схильний, на відміну від місіс Норріс, пояснювати її зовнішню привабливість благотворним впливом Менсфілду, він подумки схвалив себе за те, що дав їй усе інше: її освіта і манери — це лише його заслуга.
Міс Кроуфорд розуміла, про що думає сер Томас, і, не зважаючи на все завдане ним лихо, відчула непереборне бажання показати себе якнайкраще; вона скористалася нагодою і ступила до нього, щоб висловити своє захоплення Фанні. Її похвали прозвучали щиро, і він сприйняв їх саме так, як їй хотілося, приєднавшись до цих похвал, наскільки те дозволяли його поміркованість, почуття пристойності та неспішна манера говорити, і, здавалося, міг судити про цей предмет набагато впевненіше від своєї дружини, до якої Мері, побачивши її поблизу на канапі, підійшла сказати кілька схвальних слів про Фанні.
— Так, вона справді виглядає дуже мило, — була незворушна відповідь леді Бертрам. — Чепмен допомогла їй вдягтися. Я послала до неї Чепмен.
Їй, правду кажучи, було байдуже, що хтось милується її племінницею; проте власне благодіяння — послати до Фанні Чепмен — так її розчулило, що вона ніяк не могла про це забути.
Міс Кроуфорд знала місіс Норріс досить добре, щоб не сподіватися порадувати її компліментами на адресу Фанні; до цієї слід було звертатися по-іншому:
— Ах, мадам, як нам сьогодні бракує наших любих місіс Рашворт та Джулії!
І місіс Норріс відповіла їй такими усмішками та люб'язностями, на які їй лишень вистачило часу, оскільки вона була страшенно заклопотана — влаштовувала партію в карти, робила невпинні натяки серові Томасу і намагалася пересадити всіх літніх родичок та компаньйонок на кращі місця.
Проте міс Кроуфорд виявила набагато меншу прозірливість, бажаючи зробити приємне самій Фанні. Вона хотіла сповнити її серденько щасливим збентеженням, навіяти їй відчуття власної значущості; вона бачила рум'янець на щоках Фанні і, приписавши це зовсім іншій причині, все ще хотіла виконати свій намір, коли підійшла до неї після перших двох танців і мовила з багатозначним виглядом: