Усі ці роздуми й турботи не давали Едмундові змоги надто багато думати про вечір, якого всі інші члени сім'ї чекали з набагато більшим нетерпінням та цікавістю; і хоч як радував цей вечір його кузена та кузину, для Едмунда він значив не більше, ніж будь-яка інша зустріч між двома родинами. Кожна з цих зустрічей давала йому надію на новий доказ прихильності міс Кроуфорд; але шум та суєта бальної зали, певно ж, не пробуджують серйозних почуттів і не спонукають їх виражати. Домовитися з нею заздалегідь про перші два танці — оце й усе, що від нього залежало, і цим обмежилася його участь у приготуваннях до балу, які точилися довкола нього з ранку до ночі.
Бальний вечір було призначено у четвер, а в середу вранці Фанні все ще не могла придумати, що ж їй вдягти, і вирішила спитати поради в людей більш досвідчених, звернутися до місіс Грант та її сестри, чий усіма визнаний смак допоможе їй не осоромитись; і, оскільки Едмунд з Уїльямом поїхали до Нортгемптону і вона справедливо розважила, що містера Кроуфорда, мабуть, також немає вдома, вона пішла до пасторату, майже не сумніваючись, що зможе поговорити з ними віч-на-віч; а ця умова була для Фанні найважливішою, бо вона трохи соромилася розповідати про свій клопіт.
Вона зустріла міс Кроуфорд за кілька ярдів від пасторату; та саме зібралася йти до неї, і оскільки Фанні здалося, що її подруга, хоч із ввічливості й запропонувала повернутися у дім, все ж не хотіла б відмовитися від прогулянки, вона одразу ж пояснила свою справу, — якщо міс Кроуфорд буде така ласкава дати їй пораду, про це можна так само поговорити й тут, на свіжому повітрі.
Міс Кроуфорд вочевидь полестило таке прохання, і по недовгому роздумі вона почала набагато сердечніше, ніж спочатку, вмовляти Фанні повернутися з нею в дім і піднятись до її кімнати, де вони зможуть неспішно все обговорити і не потурбують доктора і місіс Грант, які зараз у вітальні. Фанні така думка сподобалася; і, щиро подякувавши міс Кроуфорд за таку готовність допомогти і дружню увагу, вона увійшла з нею в дім, піднялася сходами, і за мить вони вже захоплено обговорювали вельми цікавий для обох предмет. Міс Кроуфорд було приємно, що в неї питають поради, і вона щедро ділилася з Фанні своїми ідеями, що свідчили про справжнє почуття смаку, і кілька таких ідей вирішили всю справу легко та просто, а її дружня підтримка надзвичайно втішила Фанні. Вбрання було обговорене до найменших деталей.
— А яке ж у вас буде кольє? — спитала міс Кроуфорд. — Чи ви, мабуть, надягнете хрестика, що вам подарував брат?
Промовляючи це, вона розгортала пакуночок, який Фанні помітила у неї в руці, коли вони зустрілися. Фанні зізналася у своїх сумнівах; вона не знає, чи їй надягти хрестика, чи краще від цього втриматись. У відповідь міс Кроуфорд поставила перед нею скриньку з прикрасами й уклінно запропонувала вибрати якийсь золотий ланцюжок чи кольє. Ось що було в пакуночку, ось для чого міс Кроуфорд ішла до неї; і вона стала люб'язно вмовляти Фанні вибрати ланцюжок для хрестика і взяти його на пам'ять, і будь-що старалася подолати її знічення, яке спершу змусило Фанні перелякано відсахнутись.
— Ось бачите, у мене тут ціла колекція, — мовила вона, — і більше половини з них я не тільки не надягаю, але навіть про них не згадую. Я ж не пропоную вам нові, — тільки щось із старих. Ви маєте вибачити мою сміливість і зробити мені таку ласку.
Фанні все ще опиралася — і цілком щиро: дарунок був надто дорогий. Але міс Кроуфорд наполягала і так палко та впевнено доводила їй, що це потрібно і для Уїльяма, і для хрестика, і для балу, і для неї самої, — що врешті-решт домоглася свого. Фанні відчула, що мусить поступитися, щоб її не звинуватили в надмірній гордині, черствості чи ще якомусь неблагородному ґанджі; і, скромно та неохоче погодившись, вона почала вибирати. Вона дивилася й дивилася, прагнучи зрозуміти, яка з прикрас найдешевша, і зрештою зупинила свій вибір на одному кольє, бо їй здалося, що воно частіше потрапляло їй на очі. Кольє було золоте, вигадливо змайстроване; і, хоч Фанні залюбки вибрала б довшого та простішого ланцюжка, що більш підходив для такого випадку, вона сподівалася, що обрана нею прикраса була найменш потрібна міс Кроуфорд. Та усміхнулася, даючи зрозуміти, що повністю схвалює вибір Фанні, і, щоб вважати справу завершеною, поспішила надягти кольє їй на шию і стала переконувати, що це виглядає просто чудово. Фанні не могла заперечувати, що кольє їй дуже личить, і, попри не до кінця подолані вагання, була дуже задоволена дарунком, що виявився таким доречним. Звичайно, краще б їй бути зобов'язаною комусь іншому… Та це почуття недостойне. Доброта, з якою міс Кроуфорд попередила її бажання, свідчить, що вона — справжній друг.
— Завжди, надягаючи це кольє, я думатиму про вас, — мовила Фанні, — і відчуватиму, яка ви добра.
— Тоді, надягаючи його, ви маєте думати і ще про когось, — відповіла міс Кроуфорд. — Вам слід думати про Генрі, і перш за все тому, що це був його вибір. Він подарував мені це кольє, і разом з дарунком я передаю вам зобов'язання думати про першого, хто його вибрав. Нехай це буде згадка про нашу родину. Згадуючи сестру, ви не зможете не згадати й брата.
Фанні, приголомшена й знічена, хотіла одразу ж повернути дарунок. Узяти те, що було подаровано іншою людиною, до того ж братом, — та це просто неможливо! Так робити не можна! І вона, украй засоромившись, що вельми потішило її подругу, квапливо поклала кольє у скриньку і вагалася, чи взяти щось інше, чи взагалі нічого не брати. Міс Кроуфорд подумала, що ніколи не бачила такої чарівної сором'язливості.
— Люба моя дитинко, — мовила вона, сміючись, — чого ви злякалися? Ви думаєте, Генрі впізнає кольє і запідозрить, що ви його незаконно привласнили? Чи ви думаєте, що йому надто полестить бачити на вашій чарівній шийці прикрасу, куплену ним ще три роки тому, коли він не знав, що на світі є така чарівна шийка! А може, — і вона лукаво позирнула на Фанні, — ви підозрюєте нас у змові і думаєте, що я роблю це з його відома і з його волі?
Зашарівшись, Фанні стала переконувати міс Кроуфорд, що їй це навіть не спадало на думку.