— А ви знаєте, що буде на обід? — мовила, всміхнувшись, місіс Грант. — Індичка, і — можете не сумніватись — чудова. Бачиш, мій любий, — звернулася вона до чоловіка, — куховарка твердить, що індичку треба приготувати завтра.
— Оце добре! — вигукнув доктор Грант. — Так воно й краще. Я радий почути, що в нашому домі ховаються такі скарби. Але міс Прайс і містер Едмунд Бертрам, напевно, залюбки віддалися б на волю фортуни. Ніхто з нас не бажає знати свій жереб заздалегідь. Дружня зустріч — ось чого ми передусім бажаємо, а не гарного обіду; тож ви з вашою куховаркою можете приготувати для нас що завгодно — хоч індичку, хоч окіст, хоч смажену гуску.
Кузен та кузина вирушили додому разом; і, поговоривши про запрошення, яке було для Едмунда надзвичайно приємним, оскільки він вважав його вельми бажаним для Фанні при тій дружбі, що зав'язалася між нею та міс Кроуфорд і дуже його втішала, далі вони йшли мовчки, бо після цієї розмови Едмунд замислився і більш ні про що не хотів говорити.
Розділ двадцять третій
– І чого це місіс Грант запросила Фанні? — мовила леді Бертрам. — Чого б то їй запрошувати Фанні? Ти ж знаєш, Фанні ніколи не ходила до них на такі обіди. Я не можу її відпустити, і я певна, вона також не захоче туди іти. Фанні, ти ж не захочеш, правда?
— Якщо ви ставите питання так, — вигукнув Едмунд, перш ніж кузина змогла відповісти, — Фанні одразу ж відповість "ні"; але я впевнений, люба матусю, що вона рада була б піти, і не бачу жодної причини, чом би їй не піти.
— Я й уявити не можу, чого місіс Грант надумала її запросити. Досі їй таке не спадало на думку. Вона часом запрошувала твоїх сестер, але ж не Фанні.
— Якщо ви не зможете без мене обійтися, мем… — почала була Фанні звичним для неї тоном самозречення.
— Але ж батько весь вечір буде вдома, поруч із матусею.
— Так, у цьому я не сумніваюся.
— Я гадаю, мадам, ви спитаєте батька, що він думає з цього приводу.
— Це ти добре придумав. Так я й зроблю, Едмунде. Я спитаю сера Томаса, тільки-но він прийде додому, — чи можу я обійтися без Фанні.
— Як на те ваша воля, мем. Але я мав на увазі, що ви спитаєте його думки про те, чи личить Фанні прийняти це запрошення; і гадаю, він погодиться, що і для місіс Грант, і для Фанні буде краще, якщо Фанні прийме це перше в її житті запрошення.
— Не знаю. Ми спитаємо сера Томаса. Але він дуже здивується, що місіс Грант взагалі вирішила запросити Фанні.
Більш їм не було чого сказати — принаймні такого, що було б доречним, — аж поки не повернувся сер Томас; але предмет цієї розмови, що стосувався спокою леді Бертрам завтра ввечері, був для неї настільки важливішим від усього іншого, що за півгодини — коли сер Томас на хвильку зазирнув до неї, повернувшись з полів та ідучи до своєї гардеробної, — вона знов озвалася до нього, як він був став порозі:
— Сер Томас, зачекайте хвилинку, я маю вам дещо сказати.
Її спокійний, зманіжений тон — а вона ніколи не завдавала собі клопоту підвищити голос — завжди досягав своєї мети; і сер Томас одразу ж повернувся. Вона почала свою розповідь, і Фанні непомітно вислизнула з кімнати, оскільки чути, як її обговорюють з дядечком, було для неї надто тяжким випробуванням. Вона тривожилася, водночас усвідомлюючи, що тривожиться, може, й занадто — адже яка, зрештою, різниця, піде вона чи залишиться? Та якщо дядечко почне міркувати й вирішувати, та ще й з виглядом вельми суворим, і зверне отакий суворий погляд на неї, і врешті-решт вирішить не на її користь, вона, певно, не зможе виказати належної покори та байдужості. Але тим часом усе складалося для неї добре. Почалося зі слів леді Бертрам:
— Я скажу вам щось таке, що вас здивує. Місіс Грант запросила Фанні на обід.
— Ну то добре, — мовив сер Томас так, ніби чекав якоїсь більш вражаючої новини.
— Едмунд хоче, щоб вона пішла. Та як мені без неї обійтися?
— Вона спізниться, — мовив сер Томас, витягаючи годинника, — але що вас непокоїть?
Едмунд зрозумів, що має втрутитися і повідомити те, про що змовчала його мати. Він розповів усю історію, і їй лишалося тільки зауважити:
— Як дивно! Адже місіс Грант ще ніколи її не запрошувала.
— Але ж хіба це не природно, — мовив Едмунд, — що місіс Грант хоче зробити приємне своїй сестрі, запросивши таку бажану для неї гостю?
— Ніщо не може бути природнішим, — відповів сер Томас по недовгому роздумі. — Та ні, навіть якби не було сестри, ніщо, на мою думку, не може бути природнішим. Бажання місіс Грант виказати люб'язність до міс Прайс, племінниці леді Бертрам, не вимагає жодних пояснень. Єдине, що мені здається дивним, — це те, що її запросили вперше. Фанні вчинила слушно, давши таку ухильну відповідь. Як на мене, її почуття варті поваги. Але, наскільки я розумію, їй, певно ж, хочеться піти, адже молодь так любить збиратися разом, і я не бачу жодної причини відмовити їй у такому бажанні.
— Але ж хіба я зможу без неї обійтися, сер Томас?
— Я певний, що зможете.
— Вона завжди розливає чай, коли моєї сестри немає поруч; ви ж знаєте.
— Твою сестру, мабуть, можна буде попросити провести завтрашній день з нами, і я, звичайно, також буду вдома.
— Ну, тоді гаразд. Фанні може піти, Едмунде.
Фанні скоро почула добру новину. Едмунд постукав до її кімнати, коли йшов до себе.
— Ось бачиш, Фанні, все чудово владналося, і твій дядечко не вагався ані хвилі. Він одразу так вирішив. Ти підеш.
— Дякую тобі, я так рада, — щиро вигукнула Фанні; але, зачинивши за ним двері, вона не могла не спитати себе: "А чому я маю радіти? Хіба я не почую і не побачу там такого, що буде для мене прикрим?"
Однак, незважаючи на ці вагання, вона раділа. Хоч якою скромною видалася б така розвага комусь іншому, для Фанні вона була і новою, і надзвичайно важливою; адже, окрім того дня у Созертоні, вона навряд чи колись обідала не вдома; і, хоч тепер вона йшла з дому всього лише за півмилі і чекало її лише товариство трьох осіб, все ж таки то був званий обід, і всі дрібниці, пов'язані з приготуваннями до нього, вже самі по собі її розважали. Від тих, хто мав розуміти її почуття і виховувати її смаки, вона не дочекалася ні співчуття, ні допомоги, оскільки леді Бертрам ніколи не думала про те, щоб комусь прислужитися, а місіс Норріс, що прийшла наступного дня за ранковим запрошенням сера Томаса, була в найпоганющому гуморі і, здавалося, прагнула тільки зіпсувати настрій племінниці і нині, і в майбутньому, наскільки це було можливо.