Медея

СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ
ХОР
Строфа 1
Нема вже надій на рятунок вам, діти!
Ні, нема! Чекає вас смерть неминуча.
Прийме в дар пов'язку злотисту царівна,
Прийме згубу свою, сердешна,
980] І на коси русяві
Покладе оздобу смертну
Власними руками.
Антистрофа 1
Спокусить її пишноткане одіння,
І вінець оздобить її злотосяйний,
985] Та в підземній тьмі не до шат їй весільних!
Смертній долі вона, сердешна,
Упаде в тенета,
І жахливої недолі
їй не врятуватись.
Строфа 2
990] А ти, новоженче злощасний,
Бідний зятю царський!
Чи не бачиш, як сам
Ти готуєш загибель своїм діточкам [93]
І смерть нареченій своїй?
995] Де ж, безталанний, де дні щасливі!
Антистрофа 2
Твоє я оплакую горе,
Бідна матінко ти,
Що із світу сама
Завзялася бездольних звести діточок
1000] Тому, що зрадливий твій муж
Іншу привів на постелю шлюбну.

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
ВИХОВАТЕЛЬ
Не йти в заслання, господине, діточкам:
Охоче владарівна молода твої
Взяла дарунки, — з дітьми вже замирення!
Ой-ой!
1005] Чого ж ти не радієш, а стривожилась?
Чому, лице від мене одвертаючи,
Моєї мови так нерадо слухаєш?
МЕДЕЯ
Ой горе!
ВИХОВАТЕЛЬ
До новини моєї не пасує це.
МЕДЕЯ
Ой горе, горе!
ВИХОВАТЕЛЬ
Може, несвідомо я
1010] Біду звістив, про добре сповіщаючи?
МЕДЕЯ
Звістив, що мав звістити, — не корю тебе.
ВИХОВАТЕЛЬ
Чого ж ти очі опустила й плачеш так?
МЕДЕЯ
Бо й є чого, дідуню: це боги мені
Вчинили так, а з ними й нерозумна я.
ВИХОВАТЕЛЬ
1015] Спокійна будь! Ще до діток повернешся. [94]
МЕДЕЯ
Раніш, нещасна, іншим дам вернутися.
ВИХОВАТЕЛЬ
Хіба ж одна ти з дітьми розлучаєшся?
Слід терпеливо людям лихо зносити.
МЕДЕЯ
Так і зроблю я. Йди ж додому й діточкам
1020] Все приготуй, що про. всяк день потрібно їм.
Вихователь виходить.
Ох діти, діти! Є для вас і край, і дім,
Де доведеться повсякденно жити вам
Без матінки своєї безталанної!
А я піду на чужину, вигнанниця, —
1025] Вже вас мені щасливими не бачити,
Дружини, і весілля, й ложа шлюбного
Не прибирать і не світити факелів…
Ой гірко я за гордощі караюся!
Даремно-бо я, дітки, годувала вас,
1030] Даремно вас у муках породила я
І знемагала тяжко, вас плекаючи.
А як від вас, нещасна, сподівалась я,
Що ви мене й у старості доглянете,
А вмру — як слід мене ви поховаєте
1035] На заздрість людям. А тепер — пропали ті
Солодкі сподівання! В тузі й смуткові
Без вас тепер я віку доживатиму,
Вже вам своєї матінки не бачити
Повік, у інше-бо життя ввійдете ви.
(Замислюється. До дітей, що усміхаються).
1040] Ой, ой! Чого на мене так ви дивитесь?
То ви ж востаннє, дітки, усміхаєтесь!
(До хору жінок).
Ах, що робити! Як в ці очі яснії
Я, сестри, гляну — серце розривається.
Ні, я не зможу! Хай всі гинуть задуми, —
1045] Я заберу з собою діточок своїх!
Невже, щоб горем засмутити батька їх,
Самій собі я вдвоє більших мук завдам?
Нізащо! Хай же всі загинуть задуми!
(По тяжкому роздумі).
Та що це я? Стать людям посміховищем,
1050] Своїх лишивши ворогів безкарними?
Ні, зважуся. Яка ж я боягузлива,
Що полохливим піддаюсь думкам оцим!
Ідіть додому, дітки. [95]
Діти виходять.
А як совісно
Кому моєї жертви бути свідками —
1055] Теж може йти. Моя ж не затремтить рука.
(По замисленні, з глубоким зворушенням).
О-е!
О ні, ніколи! Серце, не роби цього.
Дай жити їм, нещасна! Пожалій дітей!
Ти в них живих утіху завжди матимеш.
(Ніжно дивиться в бік, куди пішли діти.
З раптовим поривом мстивості).
Ні, ні, — в ім'я всіх месників Аїдових!
1060] Того повік не буде, щоб дітей своїх
Злим ворогам на поглум я покинула.
Вони повинні вмерти — мусить бути так,
І я, що їх родила, їх сама уб'ю.
Це — неминуче, й вороття немає тут.
1065] Вінець вже в неї на чолі, і в шатах тих,
Я знаю, владарівна юна гине вже.
От я на путь ступаю найстражденнішу,
А їх — в ще більш стражденну посилаю путь.
Я з дітьми попрощаюсь.
Дітей виводять з дому.
Дайте, дітоньки,
1070] Хоч ручки вам поцілувати матінці.
(Обнімаючи й цілуючи дітей).
Голівоньки кохані, любі рученьки,
Обличчя безневинні, милі постаті!
Хоч там щасливі будьте — щастя тут зазнать
Не дав вам батько… О солодкий цвіте лиць,
1075] Обійми ніжні й уст дитячих дихання!
(По короткій паузі).
Ідіть же, йдіть! Не можу більш дивитися
На вас, тяжкою мукою подолана.
Все лихо бачу, на яке я зважилась,
Та гнів сильніший від усіх бажань моїх, —
1080] Він горя людям завдає найгіршого.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Вже не раз у прядінні найтонших думок
Я в мисленну глибінь поринала
Й намагалась трудніших торкнутись питань,
Аніж нам те годилось би, кволим жінкам.
1085] Хоч і нас не цурається муза й не раз
Уділяє глибокої мудрості й нам,
Та далеко не всім. Серед тисяч жінок
Пощастить тобі ледве натрапить одну, [96]
Що була б не чужа вона музам.
1090] Але от що скажу я вам: хто із людей
У подружжі не жив і не має діток,
Набагато він є щасливіший од тих,
Що батьками стають. Бо бездітним ніяк
Не збагнути без досвіду — радості більш
1095] Чи скорботи батьки зазнають од дітей, —
Невідомість оця
Багатьох від страждань увільняє.
А де дома ці пагінці ніжні дітей
Проростають, там — бачу, як вік свій увесь
1100] у турботах виснажливих скніють батьки,
Щоб насамперед виховать діток своїх
Та достатків надбати для їх прожиття.
А чи хоч задля добрих мордуються так
Чи для злих діточок —
то лишається їм не відоме.
1105] Про одне іще лихо згадаю тепер —
Найстрашніше, найгірше для смертних усіх:
Хоч би й скільки достатків надбали батьки,
Хоч би й тілом квітучих і дужих дітей
Дочекались, але, як зустрінеться їм
1110] Бог ворожий, то смерть несподівана враз
Поведе до Аїда тих бідних дітей.
І навіщо боги нам до інших страждань
Ще найтяжче це горе — невпинну печаль,
Біль утрати дітей
1115] посилають нам, людям нужденним?