Не помітив Мацюсь, як і вечір настав, як спалахнуло світло й заспівала канарка. Підійшов він до клітки — пташка замовкла на мить, злякалась, та за хвилину ще голосніше й краще заспівала.
І впав Мацюсів погляд на фотографію матері.
"Моя мамо, бачиш: Кампанелла хотіла забрати в тебе Мацюся. Забрали трон, забрали корону, а тепер хотіли й мене вкрасти. Не залишу тебе, матінко, у в'язниці, разом утечемо. Не бійся: я тебе захищу".
Вийняв Мацюсь фотографію з коштовної, дорогими перлами оздобленої рами, ніжно поцілував, поклав до кишені біля серця й спитав з усмішкою:
— Правда, тобі тепер краще, мамусю?
Канарка весело заспівала.
Розділ четвертий
— Ну й що ж? — спитав король Орест.
— Мацюсь страшенно знервований,— відказала королева Кампанелла.
На першому ж засіданні вона взяла слово:
— Королі, не підписуйте цього документа. Не можна порівнювати Мацюся ані з Наполеоном, ані з іншим дорослим королем. Хоч я не маю дітей, проте відчуваю дитину материнським серцем. Мацюсь нервовий, але в нього добре серце.
— Починається,— буркнув молодий король до Бум-Друма.
— Коли б ви бачили, як він зрадів канарці, як почав давати їй воду, булку, цукор. Діти завжди легковажні й недосвідчені...
Королева Кампанелла бачила, що королям не цікаво, що вони позіхають, запалюють цигарки, зітхають. Але вона говорила й говорила. Ось уже старий король Альфонс Бородатий закуняв у м'якому кріслі, ось уже блідий король Мітра Бенгальський випив порошок од головного болю, коли, нарешті, Кампанелла оголосила, чого вона хоче: — Дайте мені Мацюся.
— Будемо голосувати,— жваво сказав король, друг жовтих.
— Гаразд,— погодилися інші.
— Ще хвильку,— попросила Кампанелла,— я забула додати...
— Зробімо невеличку перерву,— запропонував Орест.
— Чудово. Вип'ємо чаю.
— Повечеряємо.
Гостинна Кампанелла сама наливає королям найкращих вин і лікерів. Кожного короля окремо питає, що він любить... Лакеї на велосипедах звозять з найдорожчих ресторанів найкращі закуски. Кампанелла частує гостей сигарами, фруктами, морозивом, яке тільки є на світі: вершковим, ванільним, малиновим. Торти, мед, шербет турецький, горіхи в цукрі, іриси, сир швейцарський, портери англійські — все є в Кампанелли.
— Бракує тільки пташиного молока та англійської солі,— сказав наступного ранку відомий жартівник король Мигдал Ангорський.
Звісно, голосування відклали. Хоч королі можуть їсти й пити, скільки їм заманеться, проте цього разу вони випили аж занадто. І коли вранці вирішили голосувати не в Кампанелли, а в затишному рибальському селищі, королева зрозуміла, що вони з нею не погодяться. Звісно, гостям ніяково відмовляти господині. Так, власне, й сталося.
— Дванадцять "за", чотири "проти".
Мацюсь поїде на безлюдний острів.
— Прошу підписати.
Кампанелла підписалася останньою й, не попрощавшись, перша поїхала. "Будь-що я мушу врятувати це бідолашне дитя",— вирішила королева.
А Мацюсь не на жарт лаштувався до втечі. Мур тюремного подвір'я був старий і зарослий диким виноградом. Мацюсь часто виносив клітку з канаркою надвір і грався біля муру в Робінзона. Старий паяцик правив за П'ятницю, канарка за папугу, а Мацюсь карбував на корі дерева щодня одну позначку так, як Робінзон. Варта побачила, що малолітній в'язень цілком заспокоївся й по-дитячому бавиться, го й почала менше пильнувати за ним. Раніше солдати повинні були ходити за ним крок у крок, бо вікно канцелярії виходило на подвір'я й начальник в'язниці дивився на них; а тепер, коли Мацюсь гуляв у саду, вони могли робити, що хотіли. А воно ж приємніше базікати, ніж мовчки ходити з карабіном напоготові.
А Мацюсь помітив, що одна цеглина в мурі трошки совається. Він заходився коло неї — праворуч, ліворуч смикає, старе вапно кришиться, але нічого не видно, бо дикий виноград закриває мур. Не вийняв Мацюсь цієї цеглини — почав ворушити другу. Болять йому пальці, ламаються нігті, але він ні на що не зважає, намагається, аби тільки якшвидше кінчити. До обіду вдалося зрушити з місця чотири цеглини, а після обіду — ще дві. "Коли так і далі піде, то за три дні я дістануся на волю".
Вийняти цеглини можна, але де їх покласти? Ходить Мацюсь садом і шукає лопату.
— Чому ти не граєш у Робінзона? — питає в нього начальник варти. Солдати перестали називати Мацюся королівською величністю, але Мацюсь не ображається — він тепер не такий гордий, як колись.
— Звикне дитя потроху. Це чудово, що він грається в Робінзона, бо так непомітно перейде від гри до правди.
— Може, й суворо з ним повелися королі?
— Чого не граєшся, Мацюсю?
— Хочу викопати льох,— каже Мацюсь,— але немає в мене лопати. Без льоху мені дуже незручно, бо як уполюю звірину, то нема де зберігати її.
Солдати дали Мацюсеві лопату, навіть допомогли копати. Коли яма була вже досить велика, Мацюсь поклав цеглу й присипав її піском. Але один солдат помітив це.
— А де ти взяв цеглу?
— Знайшов у саду, там, біля альтанки. Можу вам показати.
Мацюсь узяв солдата за руку й повів до альтанки, а дорогою почав розповідати про війну, про людожерів, і той зовсім забув про цеглу. І ще одного разу Мацюсеві загрожувала небезпека, коли начальник в'язниці наскочив з раптовою перевіркою.
— Начальник іде! — крикнув у вікно черговий по коридору.
Схопилися солдати на ноги, кинули цигарки, взяли карабіни.
Мацюсь став між ними, похнюпив голову, пішов. Та не встигли вони як слід вишикуватися.
— Чому попереду йде двоє, а позаду четверо? Не знаєте статуту? А це що за клітка?
І начальник в'язниці тицьнув палицею в дикий виноград, де стояла клітка з канаркою.
Холодний піт виступив Мацюсеві на чолі, бо він виразно побачив отвір у мурі. Проте начальник в'язниці був високий, дивився на клітку зверху й не помітив нічого.
— А це що за підкоп? — показав він на льох.
— Це комора Робінзона Крузо,— озвався Мацюсь.
— Даю день арешту за те, що ходите не так, як належить, і день арешту за те, що дозволяєте рити підкоп в'язневі номер двісті одинадцятий.
Начальник в'язниці лякав навмисне. Він знав, що помилує солдатів. Не варто зчиняти скандал, а то ще поскаржиться Мацюсь королеві Кампанеллі, а та зробила начальникові в'язниці чимало подарунків і навіть обіцяла прислати дружині діамантову брошку, коли він буде добрий до в'язня. Та, зрештою, Мацюсь незабаром забереться звідси. Ох, хоч би швидше!